Релігія єзидів та іудейські паралелі
Цей Молох, Малак, Малах залишив, очевидно, свої сліди в релігії єзидів, яку сповідує частина курдів. Історична територія курдів (Курдистану Південно-Західній Азії) входила до складу Перської держави, куди двічі масово переселялися євреї з Ізраїльського й Іудейського царств.
Наприклад, в іудаїзмі відомий ангел смерті Малах Га-Мавет (євр. «Посланець смерті»), образ якого оформився тільки в талмудичній літературі (Талмуд був завершений саме в Ірані до V ст.). Цей образ, на думку сучасних релігієзнавців, узгоджується з іудаїстичною концепцією божественної всемогутності, що робить з Малаха Га-Мавета саме вісника (або іпостась) свого бога (як, наприклад, Меркурій, у римлян). Прообразом цього вісника смерті є ястребоподіб ні демони — слуги східносемітського Нергала, бога підземного царства мертвих (тобто, за християнськими уявленнями — диявола). З ім’ям іудейського Малах Га-Мавета співвідноситься й інший семітський бог Малакбел, що, очевидно, відповідає Герме- су-Меркурію і який, за західносемітськими уявленнями, перетворювався вночі на Сатурна. Сатурну присвячений головний день тижня в іудеїв — субота (давн. євр. «шаббат», трансформований пізніше в «шабаш» і пов’язуваний у християнських народів з нічними збіговиськами нечистої сили) [16, 1359, 74, II, 95-96].У релігії єзидів головним персонажем є Малаки-Тауз (від араб. «Ангел-Павич»), що нагадує іудейських Малаха і Молоха. Він, за уявленням курдських єзидів, — верховний ангел і зображується у вигляді павича (або півня). Слово «Малаки-Тауз» вживається замість імені Зазаїл, що зазвичай не вимовляється (тобто є табуйованим, як і ім’я іудейського Яхве). Зазаїл — це іудейський Азазель (а/а/’еі), демонічна істота, що у Торі і Старому Завіті згадується тільки в контексті опису ритуалу «дня спокути» («Йомякіппур»). У цей день гріхи єврейського народу перекладались на двох козлів, один з яких призначався Яхве, а другий — Азазелю.
В апокрифічній «Книзі Єноха» (II ст. до н. е.) Азазель виступає як грішний ангел, звідник людства, негативний культурний герой (або «другий деміург»), що навчив чоловіків війні, а жінок — блудові (у тому числі косметиці й абортам). З Азазелем пов’язують появу від блуду «синів божих» з «дочками людськими» (Буття. 6, 2) породи «велетнів» (Буття. 6, 4-5), тобто «темного» людства, що і надихає в їхньому заколоті проти щирого Бога грішний ангел Азазель. Азазель іноді ототожнюється із сатаною або Самаелем (євр. «отрута бога»), «царем зла», якому в післябіблійній літературі приписується спокуса пер- шожінки Євиу вигляді Змія (змій — символ фалоса). Від цього зв’язку Єви і Самаеля з’явився Каїн — родоначальник «каїнітів». Самаель у ролі ангела смерті виступає в талмудичній літературі, що вказує на тотожність образів Азазеля (Зазаїла), Малаха Га-Мавета (Малаки-Тауз) і Самаеля. У коптських гностичних текстах Самаель виступає в ролі злого деміурга й ототожнюється зі старозавітним іудейським богом, відомим своєю ворожістю та жорстокістю. Самаель — великий демон, «триобразний» владика пекла і хаосу. Його, як і Азазеля, зближають з Азаелем — також грішним ангелом, що сходиться з жінками [74, I, 50-51; II, 397-398].