Рання японська державність.
Сучасні дослідження показали, що на території Кюсю перехідний період від первісного суспільства до класового і формування держави завершується уже в І ст. до н. е., тоді як у Центральній Японії, де соціально-економічні процеси протікали більш повільно, лише на ІІІ ст.
В Ямато основні ознаки державності простежуються вже у ІУ ст.:1) публічна влада, яка стояла над народом і не співпадала з органами місцевого самоврядування;
2) податкова система;
3) адміністративно-територіальна система управління;
4) соціальна диференціація1.
Формування системи взаємин держави та релігії у середньовічній Японії мало характерні особливості. Природні вірування японців склалися ще на родово-племінній стадії. У їх основі лежали обожнювання та пошанування камі (духів), які поєднувалися з культом предків та міфологічними уявленнями сінто. Норіто (моління), хараі (обряд очищення) та мацурі (святкування) майже вичерпували релігійне служіння. Буддизм наніс могутній удар по уявленням, замкненим у межах кожного клана, уніфікував релігійні, моральні, естетичні ідеї, проник в усі галузі гуманітарної сфери[715] [716]. Прагнучи створити комплекс державного синтоїзму на базі міфів про Аматерасу і Дзімму, сформувати загальнодержавну синтоїстську ідеологію, посиливши її конфуціанством, правителі намагалися підпорядкувати своїм цілям буддизм[717]. З І по V ст. на могильних насипах періода Яйой і курганах виконувалися обряди хацугі (букв. успадкування духу), які проводилися як успадкування сонцю (Аматерасу). Змістом цих обрядів було успадкування духа померлого вождя його наступником. З V—VII ст. ці обряди воскресіння і відродження проводилися ззовні і усередині підкурганних гробниць; з VII ст. — при царському дворі (це типологічно подібні обряди тінконсай з відновлення і зміцнення магічних потенцій правителя — жерця, які здійснювалися у кінці кожного річного циклу, і сакральний ритуал престолоуспадкування Дайдзьозай)\ Реальне зародження держави Ямато датують III—IV ст. Офіційно на чолі Японії стояв оокімі (китайською тенсі), який уважався першосвящеником та верховним жерцем синтоїзму. Рід Ямато виступав носієм магічної сили, яка забезпечувала ефективне спілкування оокімі з іншими богами. Глава цього роду спочатку носив титул сумерагі (верховного вождя). На початку V ст. реальну владу у країні захопив аристократичний клан Кацурагі, залишивши оокімі лише релігійні функції синтоїстського першосвященника. У 498 р. до влади в Японії прийшов Отому Канамура, лідер клану Отомо, який вів свій родовід від Бога Оокуменусі, який при сходженні Бога Нінігі на землю прокладав йому шлях військовим жезлом. Правителі Ямато використали свою владу для запровадження буддизму в 552 р. На провідні позиції поступово вийшов клан Мононобе, однак й Отомо та, тісно пов’язані з виконанням синтоїстських культових дій, родини Накатомі, Імбе та Урабе зберегли свій вплив. Скориставшись підтримкою оокімі у боротьбу за владу вступає клан Сога, який прийняв буддизм, оголосивши Будду своїм удзі-гамі (охоронцем роду). Боротьба просинтоїстськи налаштованих аристократів Накатомі — Мононобе з пробуддистськими Сога завершилася битвою „сьомого місяця” 587 р., в якій перемогли вояки Сога Умако, а Мононобе Морія знищили разом з усією родиною. На престол вступив протеже Сога Судзюн, який розпочав буддизацію країни1. В управлінській системі тогочасної Японії пройшов поділ ритуально-сакральних і суто управлінських функцій. Якщо жрецькі дії здійснювали царі, то розпорядчу діяльність зосередили у своїх руках спочатку представники клану Сога, а згодом Фудзівара. У середньовічній Японії буддизм загалом виступив у ролі державної ідеології упродовж десяти століть (з VII до кінця XVI ст., коли уряд Токугава почав офіційно переорієнтовуватися на неоконфуціанство), сприяючи своєрідності та монолітності цієї острівної цивілізації. Уже в 594 р. імператриця Суйко видала наказ щодо сприяння розповсюдженню буддизму. Після так званого перевороту Тайка (645 р.) імператор проголосив свою прихильність буддистській релігії та підтримку церкві. З числа монахів призначили десять „учителів”, які фактично стали урядовими радниками[720]. Вже у Ніхон сьокі згадується рада у справах земних і небесних божеств — дзінгікан, якій підпорядковувалися всі синтоїстські храми в провінціях1. Основними функціями цієї ради було проведення храмових (синтоїстських) служб, релігійних святкувань і загальнодержавних церемоній. Формально на чолі дзінгікан стояв чиновник 4 молодшого рангу, але насправді його очолював сам імператор, який виступав першосвящеником[721] [722]. Ідеологічним засобом створення єдиної держави, який відповідав запитам верховної влади у добу перевороту Тайка, виступив буддизм. Він дав можливість підірвати самостійність окремих етнічних груп, ослабивши позиції місцевих культів. Трансплантований ззовні, він змушений був активно інтегруватися у систему соціокультурних цінностей тогочасного японського суспільства[723]. У 675 р. при уряді Японії заснували Омьо-рьо (Палату темного і світлого початків), найбільшим досягненням якої стало запровадження місячного календаря на принципах даосизму[724]. У 685 р. вийшов указ про спорудження „жител Будди” у присутніх місцях усіх провінцій Японії[725]. Буддизм був важливою, але не єдиною складовою культурного імпульсу, який надходячи з континенту, Китаю та Кореї, сприяв кристалізації системи державного управління. Це стосується теоретичних засад та практичних механізмів управління державою, передусім організації численного чиновницького апарату. Вже у 604 р. з’являється „Виклад 17 статей”, авторство якого приписується Сьотоку-тайсі. Компіляція, складена на основі класичних книг конфуціанства та пізніших літературних творів („Шан шу”, „Ши цзін”, „Лунь Юй”, „Вень Сюань”) являє собою настанову щодо управління державою, формує принципи взаємин між володарем та підданим. Сьотоку-тайсі виходив з конфуціанського розуміння управління за наявності сильного правителя[726]. Буддизм вплинув як на формування загальнодержавної ідеології, так і кристалізацію нового типу особистості, позбавленої родової прив’язки, тому більш придатної до функціонування у системі державних відносин. Цим можна пояснити помітну гомогенність тогочасного японського суспільства1.