Психологія народів Північного Кавказу
Північний Кавказ — територія Кавказу, що огортає Передкавказзя, майже весь північний схил Великого Кавказу і повністю його західний край, а також частину південного схилу Великого Кавказу на заході (до ріки Псоу) [18, 1074].
Народи Північного Кавказу — представники корінних північнокавказьких народів — найскладнішого в етнічному, релігійному та мовному плані регіону, що охоплює велику кількість національно-територіальних утворень. Водночас тут простежується велика культурна єдність, з одного боку, між адигами (адигейцями, кабардинцями й черкесами) та між ними й осетинами, балкарцями, карачаївцями — з другого. Численні народи Дагестану (аварці, даргинці, кумики, лакці, табасарани, ногайці, рутильці, агули та ін.) мають свою самобутню культуру й загальні психологічні особливості. Це дає змогу виокремити Дагестан в особливий регіон, до якого прилягають Чечня й Інгушетія, представники яких належать, у свою чергу, до вай- нахів і мають багато подібного в культурі та психології. Певні спільність і своєрідність соціально-економічних, політичних та історичних умов розвитку, способу життя, культури зумовили формування типових рис соціального й національно-психологічного складу представників Північного Кавказу, які багато в чому схожі з іншими кавказькими народами (зокрема, Закавказзя, чиї характерні психологічні риси розглянуто раніше) [181, 159].Адигейці і черкеси
Як свідчить соціально-психологічні дослідження, адигейці (корінні жителі Адигеї) відзначаються твердим характером, вірністю слову, спритністю, терплячістю в досягненні мети, невибагливістю в побуті. Вони вразливі, видаються дещо легковажними, але водночас енергійні та завзяті [181, 6]. Черкеси — це також представники давнього народу, які проживають нині на території Адигеї та Ка- рачаєво-Черкесії. Черкеси мають ті самі національно-психологічні особливості, що й адигейці. У міжнаціональних відносинах з черкесами й адигейцями, за рекомендаціями психологів, необхідні також витриманість, рівноправність у взаємодії та довіра у спілкуванні [181, 285].
Це представники двох корінних народів, які населяють Кабардино-Балкарію і мають у своїй психології як багато спільного, так і багато особливого [181, 83].
Кабардини і балкарці
Спільне пояснюється тривалістю спільного проживання на одній території, безпосереднього спілкування та взаємодії в усіх сферах матеріального й духовного життя. Особливе пояснюється різним етнічним походженням: кабардинці ближче до адигейців і черкесів (належать до однієї з ними групи адигів); балкарці — результат злиття індоєвропейських аланів з тюркськими племенами. Національно-психологічні особливості кабардинців динамічніші й менш стійкі. У балкарців вони консервативніші через те, що їхня свідомість постійно налаштована здебільшого на сприйняття й осмислення навколишнього світу відповідно до своїх національних установок.
У кабардинців меншою мірою, ніж у балкарців, проявляється внутрішня готовність і схильність до національно своєрідного прояву почуттів, динаміки та характеру поведінки, взаємодії, спілкування. Часто вони відходять від національних стандартів і легше асимілюються серед інших народів. А балкарці, порівняно з кабардинцями, більшою мірою зберігають свою національну своєрідність. Кабардинці схильні проявляти незалежність у своїх діях і вчинках, а балкарцям, навпаки, властиві конформна поведінка, підкорення груповому тискові. Потреба у спілкуванні в кабардинців реалізується вільніше й конкретніше; у балкарців простежується більш висока потреба в досягненнях, що можна пов’язати з такими їхніми психологічними якостями, як завзятість, виразне прагнення до успіху, самовпевненість тощо [181, 84].