Психологічні відмінності дагестанських і чечено-інгуських народів
Дагестан є республікою у складі Російської Федерації, яку, як зазначалося, населяють аварці, даргинці, кумики, лезгини й інші представники кавказьких народів. У північній частині Дагестану — низовина, у південній — передгір’я та гори Великого Кавказу, схід омивається Каспійським морем.
Наприкінці I тис. до н. е. територія сучасного Дагестану була приналежною до Кавказької Албанії, потім — держави Сасанідів, зазнавала нападів арабів. На початку XIII ст. Дагестан завоювали монголо-татари, а 1813 р. його приєднано до Росії [18, 325]. Представники дагестанських народів надто самобутні, вразливі, сміливі, мають організаторські здібності й добре проявляють себе в діяльності, пов’язаній з екстремальними умовами. У багатонаціональних колективах поводяться незалежно, в їхньому середовищі дуже сильні родоплемінні зв’язки. Спочатку для них характерні замкненість, скутість у спілкуванні, настороженість у поведінці. Проте за відповідних умов вони відзначаються товариськістю і веселою вдачею. У сфері міжособистіс- них відносин дагестанці не прагнуть, як правило, займати лідируюче становище. У більшості з них високо розвинене почуття національного достоїнства та пристрасть, зберігається (особливо в сільських районах) пережиток кровної помсти і любов до холодної зброї. Дагестанці здебільшого дуже релігійні [181, 55~56].Інгуші і чеченці
Перші згадування про інгушів і чеченців датовані VII ст.
У 1810 р. Інгушетія ввійшла до складу Росії, в 1859 р., унаслідок Кавказької війни 1817-1864 рр., було приєднано
Чечню [18, 1350]. Чеченці є представниками корінного народу нинішньої Республіки Ічкерія, які традиційно проживають у гірських районах північного схилу
східної частини Великого Кавказького хребта, а з XIX ст. також у долині ріки Терек. У чеченського народу яскраво виражене почуття родового колективізму. Його представники завжди почуваються частиною сім’ї, роду (тейпу).
Вони підтримують стосунки з родичами до п’ятого коліна. До того ж почуття приналежності до тейпу переважає національну приналежність. Члени роду кровно пов’язані по батьківській лінії та мають однакові особисті права [181, 225].Нечисленні чеченські тейпи жили в оточенні сильніших сусідів. До того ж відсутність складних форм державності в чеченців сприяла згуртованості тейпів. Суворо оберігалися законність походження і права членів свого роду, підтримувати славу та могутність якого кожен його представник вважав своїм особистим обов’язком. Від тейпу, у свою чергу, залежала безпека кожного його члена, оскільки образа або вбивство будь-якого члена роду каралися за звичаєм кровної помсти, особистісним емоційним фактором для кровної помсти є також вразливість і гарячність чеченців. Сюди можна додати також їхню вроджену гордість. Для основної частини чеченців дотримання традицій має гіпертрофовано перебільшений характер, що пояснюється їхнім своєрідним вихованням. Дитину-чеченця змалку привчають до правил гірського етикету, незнання якого суворо карається старшими [181, 226].
Однією з найдавніших рис національного характеру чеченців є патріотизм. Іноді патріотичні почуття переходять в агресивний націоналізм, шовінізм. Після депортації 40-х років ХХ ст. у чеченців появляється більш гостра психологічна прихильність до мусульманського світу. Національною особливістю чеченців вважається також гостинність і кунацтво — побратимство. Почуття кунацтва надзвичайно сильне й порівнюється з традицією кровної помсти, переходячи з покоління в покоління. У багатонаціональних колективах чеченці тримаються незалежно і, як правило, намагаються групуватися за етнічною ознакою. Спочатку для них характерні замкнутість і настороженість, але, освоївшись, чеченці можуть займати в групі лідируюче становище [181, 287-288].
Представниками одного з чеченцями вайнахського народу є інгуші. Для них властиві квапливість у діях і вчинках; проникливість і кмітливість; більша, ніж у чеченців, витриманість і вміння контролювати свою поведінку, спілкування. Інгуші улагоджують свої відносини з представниками інших етнічних спільнот на основі взаєморозуміння і співробітництва, коректного ставлення до звичаїв і звичок інших народів [181, 72].