Протоіндійська релігійно-міфологічна система
Протоіндійська релігія — це система релігійно-міфологічних уявлень доарій- ського населення Північно-Західної Індії, творців Хараппської культури — представників міської цивілізації долини Інду (Ш-П тис.
до н. е.), про яку ми згадували в першому томі нашого видання [116, I, 302-315]. Відомості про протоіндійську релігію отримані на підставі аналізу знайдених в долині Інду (Мохенджо-Даро, Хараппа та ін.) культових споруд і різних об’єктів культового характеру: теракотові статуетки, символічні споруди з каменя, амулети, зображення на печатках, таблички з протоіндійськими написами та ін. [139, II, 343]. Насамперед це стосується різних аспектів культу родючості, про що свідчать численні стандартні жіночі фігурки з глини, які зображають, ймовірно, Велику Богиню-Матір, культ якої досі поширений в індійських селищах. Чоловічий аспект родючості у хараппській релігійно-міфологічній системі пов’язаний із зображенням, яке зустрічається на печатках, рогатого і триликого божества, що сидить на троні або на землі в ритуальній позі (з підібганими ногами); між рогами — квітуча гілка, що зростає з голови, навколо тварини — олені або антилопи, носоріг, слон, буйвол, тигр. Таке відтворення найближче образу Шиви — господаря звірів. Жіночі зображення також іноді наділені рогами і пов’язані з рослинними мотивами, що може свідчити про переважно лунарну (водно-хтонічну) природу хараппсько- го культу. Така, наприклад, сцена на одній з табличок з Мохенджо-Даро, на якій відображена богиня з рогами, перед якою в позі вшановування рогатий суб’єкт(також, ймовірно, божественного походження), а позаду нього — козел з людським обличчям [139, II, 343].
У контексті мотивів, пов’язаних з родючістю, знаходять своє місце численні фалічні символи з каменя конусоподібної форми (відповідають ритуалам поклоніння лінзі в культі Шиви), а також жіночі символи, тотожні йоні (вагіні) у вигляді кам’яних кілець (поєднання цих чоловічих і жіночих символів відображене, очевидно, в архаїчних колонах, які виходять з кам’яного кільця).
Для протоіндійської Хараппської цивілізації характерна також гра на зразок шахів або шашок, в яких використовували фішки фалічної форми. Особливий міфологічний мотив — тварини біля дерева або жінка біля дерева. При цьому зображуються лише два види дерев — ашваттха і піппала, — які пізніше (у ведійських та індуїстських традиціях) виступають як образ Світового дерева. Особливо численні на печатках і таблицях зображення тварин — тура, бика, буйвола, носорога, слона, тигра, риби, антилопи, козла, змій (при цьому майже повністю відсутнє зображення лева). Нерідкі також зображення фантастичних гібридних тварин (наприклад, бик з обличчям людини, хоботом слона і хвостом тигра). Також є підстави визнавати протоіндій- ські відповідності пізнішій системі образів зодіаку, а також мотиву локапал («охоронців світу») — божеств — володарів країн світла (спочатку чотирьох, пізніше — восьми) втілених у тваринах [139, II, 343].Поза сумнівом, з ідеєю родючості були пов’язані і символи, що зустрічаються в протоіндійських табличках: трилисник, свастика, колесо з шістьма спицями (мабуть, як образ Сонця). При цьому немало виявлено найближчих паралелей протоіндійської релігії не в Північній Індії, а в Південній, заселеній переважно дравідами, що дає підставу сучасним дослідникам визначати протоіндійську релігію як протодравідську. Водночас відмічені разючі паралелі і, мабуть, прямі запозичення з культури шумерського кола, тобто Месопотамії і прилеглих до неї областей, де населення найдавнішої держави Еламу також належало до дравідомовного. У комплексі пізнішої індуїстської релігійно-міфологічної системи виявляється немало віддзеркалень і продовжень релігійних, міфологічних і ритуальних ідей, вперше відмічених на території Індії в пам’ятках саме протоіндійської цивілізації [139, II, 343].
Найперші свідоцтва релігійно-міфологічних уявлень, виявлені на Індійському субконтиненті, належать, ймовірно, до мезоліту (близько Х-У тис. до н. е.): наприклад, мотиви печерного живопису в Сінгапурі (округ Райгарх), де зображені тварини і люди в масках, які танцюють, виконуючи певний ритуал; особливості поховального обряду; окремі символічні зображення в археологічних знахідках в області мегалітичної культури Південної Індії та ін. [139, I, 526]. Повнішою (хоча теж частково) уявляється картина давніх дравідських, австроазійських (мунда, мон-кхмер) і тибето-бірманських племен (див.: 116, I), що населяють Індійський субконтинент. Те саме стосується і релігійно-міфологічних традицій стародавньої (протодравідської) Хараппської цивілізації долини Інду.