Проблеми походження людських рас і мовних сімей

Вивчаючи як давні релігійно-міфологічні системи, так і сучасні космологічні теорії, доходимо єдиного висновку: глобальні катастрофи неминучі і вони за­вершують черговий космічний цикл і починають, вочевидь, новий.

Можлива історія рас

Монорасове первісно людство (імовірно, австрало­їдне] у процесі свого «підростання» дас новий «парос­ток» у вигляді двох расових стовбурів — східного амеро-азіатського і за­хідного євро-африканського. які, у свою черг)', розвиваються у три великі людські раси (негро-австралоідну, монголоїдну та європеоїдну), кожна з яких, як правило, складається з двох частин (австралоїди й негроїди, американські та азіатські монголоїди, південні та північні європеоїди), останні ж «розгалу­жуються» на кілька локальних рас, що дають всю різноманітність сучасних народів ірис ill). Наведена схема так само підтверджує правильність універ­сального принципу, сформульованого понад 2.5 тис. років тому Старим Вчите­лем (Лао-цзи): «Одне породжує два, два породжують три, а три породжують десяті» тисяч речей». Сучасні вчені вважають, що нині на Землі проживає 3- •I тис. різних народів.

Рис. > 11. Дерево походження людських рас

Поділ монорасового перед тим людства на два великі расові стовбури, можливо, був спричинений виникненням відмінності між іктровертованими східними (американськими й азіатськими монголоїдами) та екстравертовани- ми західними (негроїдною і європеоїдною) расами, а поява трьох великих люд­ських рас.

Справді, аналіз мінливості сукупності расових ознак дас змоі-у сучасній науці поставити питання про поділ людства за генетичними особливостями на дві великі групи )або расові стовбури) — східну і західну. При цьому одні вче­ні до західної групи зараховують європеоїдну н екваторіальну (негроїдну й ав­стралоїдну) великі людські раси, а до східної — велику монголоїдну расу з її американською гілкою. Інші дослідники до західної групи включають негроїдів і європеоїдів, а до східної — австралоідів і монголоїдів. Разом з тим. згідно із сучасними антропологічними дослідженнями, чітко вирізняються всі великі.людські раси і простежуються генетичні зв'язки між монголоїдами та австра- лоїдами, з одного боку, і екваторіальними (австралоїди і негроїди) та бореаль- ними (європеоїди і монголоїди) расовими підрозділами, з іншого (40, /9]. Наве­дені дані свідчать про те, що можливою предковою формою всіх нині існуючих людських рас міг бути саме австралоїдний расовий комплекс, який наприкінці палеоліту (тобто у людей сучасного виду) розпався на два осередки расоутво- рення — західний > східний, а на початку мезоліту утворилися три великі людські раси (існують, щоправда, й інші переконливі гіпотези, автори яких припускають, що відомі нині відмінності великих людських рас почали форму­ватися ще у найдавніших людей (архантропів) у кількох цеігтрах Африки, Європи та Азії). Отже, у сучасному людстві чітко фіксуються п'ять великих расових підрозділів, які нині репрезентують австралоїдна, негроїдна, америка­ноїдна, монголоїдна і європеоїдна раси, що символізують, можливо, різні до­історичні та сучасні етапи становлення землян.

Походження МОВ

Подібно до наведеної раніше схеми расової історії люд­ства могла будуватися й історія поширення мовних сімей, їх груп і окремих мов: нині їх загалом налічується 4 — 5 тисяч. Якщо, за припу­щеннями багатьох сучасних антропологів, людина з'явилася в одному місці Землі, тобто спостерігався моногенез Homo sapiens sapiens, то ймовірним є і моногенез мови Якщо великі людські раси з'явилися внаслідок диференціації Homo sapiens, то основні расові відмінності співвідносяться з формуванням тих початкових діалектів первісної прамови, з яких пізніше розвинулися пра­мови основних макросімей. Оскільки такі макросім ї, як ностратична, сино- кавказька та ін„ існували в період між у XX і X тис. до н. е., то в разі встанов­лення закономірних відносин між ними можна сподіватися на реконструкцію первісної прамови, хронологічно близької до часу появи Homo sapiens sapiens (29. 308—309]. А виокремлення чітко виявлених сучасним мовознавством мов­них сімей з великих макросімей (типу нострзтичної), наприклад, семітських або індоєвропейських мов, відбулося 5 — 7 тисяч років тому (29. 9б|. Таким чином, первісна прамова є поняттям історичним і існує ієрархія прамов за ча­сом їх поділу на діалекти (наприклад, первісна прамова могла пізніше дати діалекти, з яких розвиваються прамови, що стали з часом основою для цілої макросім'і мов, один з діалектів якої, у свою чергу, став основою вже для пев­ної сім'ї мов і т. д.). Так, простежуються зв'язки носгратичних мов з іншими великими макросім'ями: «палеоєвразійською» (сино-кавказькою| й америнд- ською (мовами корінного населення Америки, за винятком ескімосько- алеутських мов). Ці три макросім'ї, безумовно, контактували між собою. Проте не виключається й можливість глибшої їх спорідненості. Ще цікаві­шою є проблема зарахування до ностратичних нігеро-конголезьких і австро- азіатських мов, які так само мають спільні елементи з ностратичними мова­ми (прабатьківщиною ностратичної макросім'і зазвичай вважається район Близького Сходу, а часом її розпаду на дрібніші макросім'і — період з XI по IV тис.

Приблизна схема розвитку мови має такий вигляд: спільна прамова (близько 100 — 40 тис. років тому) -> прамови палеосімей (40 — 30 тис. років тому) -♦ прамови надсімей (20-10 тис. років том)') -> прамови сімей (менш як 10 тис. років тому) -4 окремі прамови (менш як 5 тис. років тому). Найдавні­шими мовними палеосім'ями, що виникли 30—10 тис. років тому, можна вва­жати такі*:

• паїеоокеанїйськї (архаїчні індотихоокеанські) мови, до яких нале­жать також існуючі нині австралійські, папуаські та андаманські мови. Окремі дослідники зараховують андаманські мови і до авст- роазіатської сім'ї мов, якими говорить частина населення Південно- Східної та Південної Азії, а також населення деяких островів в Індійському океані Лвстроазіатські мови мають багато спільного з австронезінськими мовами (можливо, вони колись входили до авст· ротайської сім'ї), з якими вони утворюють одну австричну надсім'ю. Австроазіатський субстрат виявлений і в давньокитайській мові. Іншими словами, може виявитися, що архаїчні індотихоокеанські мови певною мірою вплинули на розвиток таких великих мовних сі­мей, як австроазіатська (в’єт-мионгські. мон-кхмерські, малаккські, палаунг-ва, мунда, мяо-яо), австронезійська (малайсько-полінезійсь­ка). тайська та ін.;

• палеоафриканські мови автохтонного населення чорної Африки, яки­ми нині говорять бушмени, готтентоти і центральноафриканські піг­меї. Можливо, ці архаїчні мови згодом вплинули на розвиток мов конго-сахарської надсім'ї, що розпалася з часом на сучасні нігеро- кордофанську і ніло-сахарську мовні сім'ї Африки;

• америндські мови (крім на-дене, карибських і ескімосько-алеутських мов), що поділилися у міру освоєння материка на сім основних сімей

Північної та Центральної Америки та дві надсім'і Південної Америки, так само виявляють споріднені зв'язки практично з усіма мовними сім'ями Нового Світу;

• полеосвразійські мови, до яких входять китайсько-тибетська мовна сім’я, мови на-дене в Північній.Америці (атапаскська та інші групи), а також гак звані яфетичні мови Євразії — північнокавказькі та дав- ньосхідні мови, іцо межують з ними: хаттська, хурритська, можливо, етруська і шумерська, баскська (окремі дослідники зараховують її до картвельських мов], бурушаскі.

• ноешратичні мови, що розпалися до XI тис. до н. е. в районі Близько­го Сходу спочатку, імовірно, на західно· та східноностратичні, а зго­дом, за кілька тисячоліть, на афразійську (семітсько-хамітську), індо­європейську, каргвельську, урало-алтайську і дравідійську мовні сім'ї.

Наведена схема раннього поділу великих мовних сімей світу' Ілюструє таку саму пятичленну структуру поділу первісно єдиного.людства, яку ми спо­стерігали при вивченні його расової історії (ідеться про п’ять основних,людсь­ких рас). Неповний збіг мовних і расово-етнічних особливостей виокремлених класифікаційних груп свідчить, імовірно, про складні й нині не цілком зрозу­мілі процеси взаємовпливу різних частин первісного людства протягом багато- тисячолітнього співіснування в різних історичних умовах. Проте наявність споріднених зв'язків ностратичних мов практично з усіма палеосім’ями (па- леосвразійськими, амернпдськими, нігеро-кордофаиськимн та австроазіатськи- ми мовами) свідчить про можливість існування у глибокій давнині спільної прамови єдиного у своєму світосприйнятті людства.

Отже, на основі нашого дослідження розвитку Всесвіту, релігійно-міфоло­гічних систем, великих людських рас і мовних макросімей можна висунути гіпотезу про первісну монорасовість, мономовність і монотеїстичність людства, яке пройшло довгий і драматичний шлях різних історичних епох, покликаний, мабуть, повернути »прозріле* людство до одвічних істин «початку часів«.