Про систему індуїзму
Індійська релігія, з якою ми познайомились у попередньому томі, пройшла довгий шлях розвитку серед різних культур, що залишили свої сліди в її культі, пантеоні й священних легендах.
Очевидне змішування в ній архаїчних і більш пізніх традицій, обрядів жерців і шаманів, землеробської та скотарської релігій. В індуїзмі виразно простежуються риси архаїчного солярного культу патріархального начала і такі самі релікти матріархального культу. Поєднання цих давніх культів оформилось, імовірно, в образ першого злитого Неба - Землі (Прітху-Прітхіві), яких роз’єднав, як і в шумеро-аккадській релігії, їх первісток Ваю-Вата (індуський Енліль). З часом образ бога вітру й повітря зливався, очевидно, з образом бога погоди Праджа- паті, Парджаньї, Індри, який наділявся деміургічними функціями. З наростанням патріархічних тенденцій верховними богами ставали виключно представники чоловічого начала, що приводило до закріплення дуального образу — Мітри-Ва- руни, — що являли собою, як і попередні образи, протилежні світи. Подальший розвиток цього дуального образу міг привести або до домінування солярного начала, або — водно-хтонічного. При цьому амбівалентність розуміння стихії води (як одночасно небесних і земних вод) сприяло укріпленню в ряді релігій водного божества в якості верховного небесного. Наприклад, в індуїзмі Варуна, який спочатку співвідносився, вочевидь, більше з небесним Ураном, поступово посів місце бога земних вод, аналогічне хетському Аруні. Напротивагу цьому в іранській релігії він заволодів місцем єдиного верховного божества (Ахурамазди), витіснивши солярного Мітру на другий план.Поступово солярно-водний дуалізм витісняється владарюванням громовержця, який поєднав у собі вогняні (блискавка) й водяні (дощ) риси. Таким чином, утворилася тріада верховних божеств, кожен з яких був покровителем одного з трьох станів давнього суспільства.
Це явище, очевидно, закономірне у розвитку релігійно-міфологічних систем. Наприклад, як спостережено нами в «Нарисі порівняльного релігієзнавства» (див. II т., с. 600-608), мезоамериканська релігія ацтеків виявляє паралелі не тільки з іудаїстичними образами, а й з індуїстськими. Так, Уїцилопочтлі — бог блакитного ясного неба, молодого Сонця, війни й полювання поступово майже повністю ототожнювався зі своїм двійником — Тескатліпо- кою, богом ночі, покровителем розбійників, магів і жерців. Цьому подвійному образу, який набув зловісних рис, приносили людські жертви. Крім Уїцилопочтлі і Тескатліпоки, ацтеки вшановували ще одне божество — Тлалока, який міг викликати повінь, посуху, град, заморозки, блискавку, тобто був божеством погоди. При цьому Тескатліпока уявлявся богом жерців, Уїцилопочтлі — богом знаті, а Тлалок — богом селянського стану. Ця мезоамериканська тріада, як ми бачимо, відповідає староіндійській, в якій Варуна нагадує Тескатліпоку (їхнім загальним символом є петля), Мітра — Уїцилопочтлі до його злиття з Тескатліпокою (обидва вони — солярні божества), а Індра (Рудра) — Тлалока (їх поєднує загальна «атмосферна» сутність).Солярні божества, що уособлювали патріархальність, світло й добро, в міру подальшого розвитку релігійних уявлень все більше втрачали своє первісне значення й часто набували протилежних рис. Відбувалося це, очевидно, за умов усе більшого стикання й подальшого змішування з лунарно-грозовими культами, що беруть свій початок від архаїчних матріархальних вірувань. У результаті божество Сонця було витіснене з першої позиції божеством Юпітера, пов’язаного, як правило, з божествами Нептуна і Плутона, що знаменувало владарювання нової тріади, в якій вже не було солярних представників. Це ж знаменувало собою, в сакральному вимірі, й наступне настання «залізного віку», в якому очікувалась поява Спасителя.
Такий у загальних рисах шлях розвитку індоарійських релігійно-міфологічних уявлень у відомий нам історичний час. Водночас в Ріґведі збереглися гімни творення, які чітко вказують на прадавній монотеїзм.
Наприклад, Вішвакарман у присвяченому йому гімні (РВ Х, 81) названий «батько наш» і єдиним богом, Са- мосущим. Він — «є Єдине», він — «творець, упорядник, а також вищий прояв» (РВ Х, 82). «Єдиним господарем творення» названий і Праджапаті, який взаємоото- тожнюється з Вішвакарманом, а також з «Першим Зародком» (РВ Х, 82, 121). Цей «ненароджений зародок», проте, перебуває в «первинних водах», що вводить у ситуацію творення й друге, жіноче начало, що перебуває, ймовірно, у нероздільній початковій єдності з чоловічим началом. Звідси, очевидно, бере початок образ Пуруши-Всесвіту, який породжує із себе жіноче начало — Вірадж й водночас — народжується з нього (РВ Х, 90). Звідси, здогадно, й поширені в індоарійській релігії близнючніміфи (Ашвіни-Насатьї, Ушас-Ратрі, Гаруда-Аруна), яким близькі й образи Мітри-Варуни, що уособлюють протилежні начала ствітобудови в опозиції «правий — лівий», «світло — темрява», «чоловіче — жіноче». Мітра-Варуна — це, очевидно, продовження первинного андрогінного образу творця, що нагадує дволикого Януса. На це, зокрема, вказує й одне на двох жіноче божество — Урваши, з якою Мітра і Варуна почергово вступають у сексуальні, тобто репродуктивні стосунки.Образ Мітри-Варуни, таким чином, дуалістичний, розділений по лінії «внутрішнє - зовнішнє», «праве - ліве». Продовженням цього дуалізму стало суперництво сонячного і грозового божеств, що закінчилося перемогою останнього в образі Індри, а потім і його сина — Арджуни. Іншим дуалістичним образом індоарійської релігії є образ Дьяуса-Прітхіві, також спочатку з’єднаних, а потім роз’єднаних за допомогою свого первістка по лінії «верх-низ». При цьому нижнє, жіноче начало вважалось первинним, що вказує на матріархальне коріння культу Землі. У результаті дуалізм переріс у троїстість (мати — батько — син), яка в подальшому оформилась в чоловічу тріаду богів (Вішну — Брахма — Шива) й жіночу тріаду їхніх дружин (Лакшмі — Сарасваті — Шакті). Інакше кажучи, склалося уявлення про Білого й Чорного бога, які мають відношення з відповідними іпостасями Богині-Матері.
Таким чином, солярно-вогненний прамонотеїзм пройшов через стадію дуальності (очевидно, в зодіакальну епоху Близнюків), а потім троїстий образ божества був акцентований на лунарно-грозових аспектах (в епоху Бика-Змія), яким з часом був протиставлений світоносний Спаситель (в епоху Агнця-Овна). У подальших главах і розділах ми ще не раз будемо повертатися до чисельних образів багатої, красивої й складної індоарійської системи, а поки що ми закінчуємо нашу довгу подорож серед народів і релігій Індостану й переходимо в наступних главах до знайомства з історією й віруваннями численних іранських народів — найбільш споріднених з індоаріями. Нагадаємо основні божества індуїстського пантеону (див. табл. 2).Таблиця 2
ОСНОВНІ ПЕРСОНАЖІ ІНДУЇСТСЬКОЇ РЕЛІГІЇ [74, I, II]
| Божества | Основні функції |
| 1 | 2 |
| Агні (букв. «вогонь») — бог вогню, домашнього затишку, жертвенного вогнища | Головний із земних богів, персоніфікація священного вогню, стоїть у центрі основного давньоіндійського ритуалу. Основна функція — посередництво між людьми й богами, він — божественний жрець. В Агні багато іпостасей: вогонь на небі (Сонце, блискавка), вогонь у водах, вогонь на землі; він старий і молодий. Його батьками називають Небо й Землю, а також його вважають сином Дакши, Ілу, ранкових променів, рослин та ін. Він єдиний (бог) і множинний (жертвенні вогнища), має троїсту природу (небо — земля — вода). Агні — асура. Іноді уявлявся як всеохоплююче начало, що пронизує світобудову. Пізніше відходить на другий план, стаючи одним з хранителів сторін світу. Культ обожненого вогню сягає періоду індоіранської єдності, а саме ім'я Агні має індоєвропейські паралелі |
| Аджа Екапад (букв. «одноногий козел») — атмосферне божество | Характеризується як божество, що підтримує небо, потік, океанські води, всіх богів. Пов'язаний з Ахі Будхнья, а також (через свої козлячі риси) — з Пушаном та Індрою. Саме ім'я Аджа Екапад є епітетом і означає, ймовірно, блискавку. В епосі означає одного з 11 Рудр і епітет Шиви |
| Адіті (букв. «незв'язаність, безмежність») — мати богів, які становлять клас Адітьїв | Жіноче божество, яке зазивали на світанку, в полудень й під час заходу сонця. Вона пов'язана зі світлом, і Ушас — її відображення. Фізичні риси в описі Адіті майже відсутні, і вона характеризується як небо, повітряний простір, мати, батько й син, народжене та ін. Вважається також дочкою (й водночас матір'ю) Дакши, сестрою Діті й Дану — родоначальниць асур. Адіті приписується 7, 8, пізніше 12 синів — Адітьїв. Вважається дружиною Рити, а в ритуалі ототожнюється з коровою. Очевидно, може бути реконструйованим сюжет, що сягає основного давньоіндоєвропейського міфу про поєдинок громовержця зі своїми суперниками (Адіті та її солярні сини) |
| Ангірас | Великий ріши (у деяких версіях — один із 7), посередник між богами й людьми, родоначальник стану напівбогів — ангірасів |
| Анша (букв. «частина, доля») | Божество з класу Адітьїв. Чіткого опису не має. Анша визначає частку при жертвопринесенні. Згадується у зв'язку з Ашвінами |
| Апам Напат (букв. «нащадок води») — син вод | Божество, пов'язане з водою та вогнем. Нерідко виступає як епітет Агні, з яким у ряді випадків ототожнюється або змішується. Іноді виступає і як епітет Савітара. Він — золотий, блискучий, одягнений у блискавку. Водночас він оточений водами й запліднює їх (нагадує мотив золотого яйця, зародку — Сонце). Показовий зв'язок Апам Напата з Аджа Екападом і Ахі Будх- нею. Він — божество індоіранського походження |
| Апас (букв. «води») | Персоніфіковані космічні води, вони — богині, матері, юні дружини. Вони небесні і земні, і море — їх мета. Ними керує Савітар (Сонце), а Індра прокладає для них русло. В них живе Варуна. У водах же перебуває Агні — «син вод» (тобто Апам Напат). Можна припускати індоєвропейські джерела культу обожнених вод |
| Аруна (букв. «червонуватий») — колісничий Сонця | Божество світанку (в цій функції йому передувала Ушас). Вважався сином Дану і Каш’япи, онуком Дакши |
| Ар’яман (букв. «дружність, гостинність») | Божество групи Адітьїв. Згадується зазвичай разом із Мітрою і Варуною. Його образ доволі абстрактний. Як і Бхага, він дарує чоловіка або дружину, процвітання. Ар'яман пов'язаний також |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| з Ритою, Сонцем і вогнем. Ототожнюється з Агні, згадується разом із солярним божеством Сур’єю й Савітаром, одного разу навіть названий Сонцем. Образ Ар'ямана має індоіранські корені | |
| Ахі Будхнья (букв. «змій глибин») | Персонаж ведійської релігії, який має зміїну природу. Згадується зазвичай у зв'язку з Аджа Екападом, Апам Напатом, Савітаром, океаном, потоком. Він пов'язаний з низом і водами, народжений у воді й сидить у глибині річок, має відношення до моря. У своєму походженні Ахі Будхнья ідентичний з Врітрою й вважався шкідливим. Пізніше його ім'я стало епітетом Рудри і Шиви. Епітет Будхнья споріднений з іменем старогрецького дракона Піфона |
| Ашвіни («ті, що володіють кіньми» або «народжені від коня») | Божественні брати-близнята, які живуть на небі. Вони пов'язані зі світанком та вечірніми сутінками. Пов'язані з Ушас і Сур’єю. Ашвіни народжені небом, їх місце в обох світах. Вони знавці часу й рятівники, а також божественні цілителі (вони повертають до життя померлих, виліковують сліпих і кульгавих). Ашвіни пов'язані з медом і сомою та нетерпимі до чужинців. Вони виступають проти злих духів і поганих людей. Найтісніше Ашвіни пов'язані з солярними божествами. Вони — наймолодші з богів, але водночас і давні. Відповідно до однієї з версій, один з Ашвінів — син ночі, другий — син світанку. В образі Ашвінів проявились, здогадно, сліди старого індоєвропейського культу близнят (вони, наприклад, близькі старогрецьким Діоскурам). Образ Ашвінів проникнув також у деякі традиції народів Південно-Західної Азії (їм відповідають, наприклад, західносемітські боги Шалімму і Шахару — вечірньої і вранішньої зорі) |
| Баларама (Баладева) | Старший брат Крішни. Вважається аватарою Вішну або ж змія Шеши, на якому лежить Вішну |
| Брахма (букв. «основа») — найвище божество | Творець світу, який відкриває тріаду верховних богів індуїзму (в архаїчних прошарках епосу Брахма, очевидно, поєднував всі функції тріади). Ототожнюється з іншим богом-творцем — Пра- джапаті. Брахма зображується червоним, з бородою, з чотирма обличчями й тілами. Він перебуває на вершині гори Меру. Брахма народжується в яйці, золотому зародку, що плаває в первісних водах, і породжує світ. Він — персоніфікація Абсолюта як вищого об'єктивного начала. Брахма живе 100 «власних» років, рівних 311040000000000 «людських» років. Культ Брахми тісно пов'язаний з подвижництвом і аскетизмом. Із сюжетів за участю Брахми заслуговують на особливу увагу: риба як втілення Брахми рятує Ману під час потопу; Брахма породжує смерть у вигляді жінки; Рудра як породження гніву Брахми; народження Наради зі стегна Брахми; призначення Брахмою охоронців світу (локапал). Відомі численні міфи, де замість Брахми виступає Вішну, іноді і Шива, які суттєво відтіснили Брахму. Брахма пов'язаний з Брахманаспаті (Бріхаспаті) — богом планети Юпітер |
| Бріхаспаті (Брахманаспаті) — «господар брахмана (молитви)» | Божество молитви й жертвопринесення. Він — золотого кольору, яскравий і чистий; у нього сім вуст і сім променів, 100 крил й ясний голос. У його розпорядженні дубина грому, лук, стріли, сокира і колісниця закону. Бріхаспаті вражає демонів і розганяє темряву громом, він заповнює повітряний простір й несе всі форми (тобто він основа всіх істот). Він захищає биків. Він сильний і звитяжний, друг Індри і Марутів, подібний до Агні. Бріхаспаті первонароджений від великого світла на найвищому з небес, він нащадок двох світів — Неба і Землі й водночас народжений Тваштаром. Бріхаспаті з нічого створив богів. Він |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| править планетою Юпітер. У багатьох сюжетах Бріхаспаті виступає як наставник богів. Його образ має паралелі у староірансь- кій традиції | |
| Будха (букв. «мудрий») — бог планети Меркурій | Син бога Соми. Будха був одруженим на Ілі й мав від неї сина Пурураваса, засновника (першого царя) Місячної династії |
| Бхага (букв. «одаровувач», а також «доля», «щастя», «майно») | Божество класу Адітьїв. Його ім'я нерідко є епітетом інших богів, особливо Савітара. Бхага — втілення щастя, він — господар багатства. Бхага бере участь у весільній церемонії, приносить родючість і виявляє чіткі еротичні асоціації. Той, хто наділений багатством, славою, красою, процвітанням, геройством, називається Бхагават — це ім'я-епітет найвищих божеств. Бхага править Сонцем, він з'являється разом із Савітаром і його закликають разом з іншими солярними божествами. Його сестрою вважається Ушас, і він часто виступає разом із Ар’яманом. У міфі про жертвопринесення Дакші Рудра осліплює Бхагу, але пізніше повертає йому зір. У пізніх частинах іранської «Авести» слово «Бхага» («Бог», «Господар») вживається на позначення Ахурамазди і Мітри. З Мітрою Бхага утворює єдину пару |
| Бхагаваті (букв. «володарка долі, благодатна») | Дравідська богиня, богиня-руйнівниця, покровителька хвороб. її вшановування супроводжується принесенням в жертву півня, а також оргіастичними обрядами |
| Бхарата (букв. «вихований») | Родоначальник племен бхаратів, давній цар, який відмовився від трону заради життя благочестивого відлюдника. Шанувальник Вішну. В Пуранах і «Махабхараті» Бхарата — цар Місячної династії, «володар світу». Бхарату вважають предком царського роду Бхаратів, до якого належали герої «Махабха- рати» Каурави і Пандави. На честь Бхаратів Індія ще з давніх-давен називалась Бхаратаваршею («Країною бхаратів») і нині офіційна назва Республіки Індія мовою хінді — Бхарат |
| Бхараті — староіндійська богиня | Одна з тріади богинь: Бхараті, Сарасваті, Іла. Богиня мови і пісень. Ім'я Бхараті походить від Бхарата |
| Ваджранга (букв. «той, що має тіло (тверде), як ваджра») | Подвижник і войовник проти Індри. За Пуранами Ваджранга — син Діті і Каш’япи, якого Діті народила після того, як Індра знищив у битві її синів Дайтьїв, щоби покарати вбивцю. Ваджранга був наділений незвичайною силою і хоробрістю, тому легко отримав перемогу над Індрою, якого зв'язаним кинув до ніг матері Діті. Проте Брахма вмовив Ваджранга відпустити Індру. За це йому була дарована прекрасна діва Варангі, з якою він усамітнився в обитель для здійснення аскетичних подвигів. Індра, не забувши своїх образ, перетворився на величезну мавпу, зруйнував житло Ваджранга і його дружини, а потім, перевтілившись у змія, викрав Варангі. Ваджранга ледве знайшов Варангі у глухому лісі й хотів помститися Індрі, але, пов'язаний обітницею Брахмі, міг доручити виконання помсти тільки своєму сину. Син Тарака, дарований батькам Брахмою, повинен був стати месником Індрі за образи, нанесені Варангі |
| Вала (букв. «охоплюючий», «приховуючий») | Демон, який переховує в печері корів, украдених Пані, і назва самої печери. Валу знищує Індра. Іноді Вала — брат Врітри. Можливо, їх імена пов'язані між собою, а також з іменами інших міфологічних персонажів (пор. слов. Велес, Волос) |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| Варуна — головний з Адітьїв | Бог, пов'язаний з космічними водами, охоронець істини й справедливості. Нарівні з Індрою найвеличніший із ведійського пантеону. Численні гімни Ріґведи присвячені Варуні разом з Мітрою. Варуна, як і Індра, — самодержець, цар над світом, над богами й над людьми. Варуна — той, хто створив світ, і той, хто утримує його. Варуна дав рух Сонцю, воно його око, а сам він тисячоокий. Основна риса Варуни — зв'язок з водами в усьому розмаїтті: світовий океан, що відокремлює Космос від Хаосу; небесні води (дощ); моря, ріки, потоки; підземні води. Варуна — бог дощу, ріки — його сестри. Пара Варуна-Мітра (оскільки Мітра пов'язаний з вогнем — Сонцем) відтворює архаїчне протиставлення води й вогню. На відміну від Мітри, Варуна більше пов'язаний з природним, ніж соціальним, з ніччю, Місяцем, з далеким, потаємним і магією. Іноді його називають асура, хоча частіше він — дева, а зрідка дева-асура. Разом з Мітрою Варуна моделює Космос загалом. З людьми Варуна радше суворий і взагалі далекий від них. Варуна — втілення світового порядку. Він видивляється правду й брехню, шукає винних, карає їх та відпускає гріхи. Він — хранитель вищого закону й гарантія закономірності у світі. Варуна пов'язаний з Адіті (своєю матір'ю), Агні, Сомою, Ушас, Індрою. Варуна — це світовий океан, а Мітра — золотий зародок у ньому. Варуна — грізний бог. У Варуни є дружина Варунані (Варуні), яку пізніше вважали богинею вина. У післяведійський період Варуна втрачає своє провідне становище в пантеоні й стає одним з хранителів світу (локапалою заходу), підпорядковуючись верховній тріаді богів індуїстського пантеону. Водночас Варуна продовжує вважатися владикою вод, він живе в палаці на морському дні. У Пуранах йдеться про те, що Варуна покохав апсару Урваши, дружину Мітри, і вона народжує двох синів. Розповідається також, що Харишчандра благав Варуну про сина і Варуна подарував йому сина, але вимагаючи принести його в жертву (нагадує біблійний сюжет про Аврама та Єгову). В епосі встановлюється тісніший зв'язок Варуни з нижнім царством і смертю, а Варуна зображується в оточенні змій. Загалом поєднання Мітра- Варуна (при тому, що Варуна — асура) поза сумнівом, споріднене зі стародавнім іранським Мітрою-Ахурамаздою, що гарантує індоіранський характер цієї сакральної пари. Саме ім'я «Варуна» дослідники співставляють із хетським морським богом Аруною, з старогрецьким богом неба Ураном, зі слов'янським богом низу Велесом, що вказує на його індоєвропейські паралелі |
| Васіштха (букв. «найбагатший») | Один із семи божественних мудреців — ріши, який уособлює зірки Великої Ведмедиці. В індійській традиції — ідеал брахмана. Він і його нащадки вважалися домашніми жерцями (пурохітами) царів Сонячної династії. Ворогував з іншим ріши — Вішвамітрою, який марно намагався відібрати у Васіштхи «корову бажань» (Сурабхі). Васіштха зображується другом богів і насамперед Варуни |
| Васу (букв. «добрий») — група земних божеств | Вісім божеств, які утворюють особливу «земну групу». Разом із 11 Рудрами й 12 Адітьями, а також Дьяусом і Прітхіві Васу утворюють староіндійський пантеон із 33 богів. Васу пов'язані з землею, Рудри — з повітрям, Адітьї — з небом. Божества, які становлять групу Васу, являють собою персоніфікацію природних явищ, стихій та об'єктів. Очільниками Васу в різні періоди вважалися Індра, Агні, Вішну |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| Васудєва | Батько Крішни і брат Кунті — матері Пандавів. Ім'я Крішни і Вішну (оскільки Крішна — його втілення). Очевидно, в давнину Васудєва вважався окремим божеством, але поступово злився з образом Вішну-Крішни |
| Вата (букв. «вітер») — божество вітру | Вата тісно пов'язаний з Ваю, й іноді ці два імені поєднуються в один образ. Вата — це божественна сила вітру. Вата — пер- вонароджений, він — дитя світу, друг вод, дихання богів, підпорядкований космічному порядку і пов'язаний з Індрою. Вата пов'язаний також з богом грозової хмари й дощу Парджаньєю, він спричиняє вихори. Ім'я «Вата» як обожненого вітру сягає індоєвропейської епохи |
| Вач (букв. «мова») — богиня мовлення | Персоніфікація мовлення. Вач живе на небі і на землі, її лоно у воді (морі), вона поширюється по всіх світах, вона вища за небо й ширша за землю. її називають божественною, царицею богів. У творенні сущого вона пов'язана з Праджапаті, а також із Віш- вакарманом і Сомою. Вач несе всіх богів. Іноді ототожнюється з Вірадж. В епічний період Вач стає богинею мудрості й красномовства, її починають ототожнювати з Сарасваті — річкою й річковою богинею. Вач вважали дружиною або дочкою Брахми, дочкою Дакши, дружиною Каш’япи, матір'ю гандхарвів і апсар. Образ Вач склався на основі староіндійських уявлень про тріаду (думка — слово — діло) і про особливе значення звучної мови |
| Ваю (букв. «вітер», «повітря») — бог вітру | Ваю тісно пов'язаний з Вата. Він прославляється разом з Індрою. У нього приємна зовнішність, він тисячоокий, швидкий, як думка, торкається неба. Ваю народжений двома світами, заповнює повітряний простір, з'являється вранці. Він благодійний і вважається батьком Марутів. Він пов'язаний з напоєм соми (має право на перший ковток). Іноді Ваю вважають чоловіком дочки Тваштара-творця. До Ваю звертаються одночасно з Індрою та Парджаньєю, йому приносять у жертву тварину білої масті. Ваю — це життєве дихання, і сам він виник із дихання Пуруши. У післяведійський період Ваю стає локапалою північного заходу (його тварина — олень). Він належить до групи Васу |
| Вівасват (букв. «сяючий») — солярне божество | Божество, що уособлює світло на небі й на землі, родоначальник людей. Вівасват — останній, восьмий син Адіті, народився потворою (без рук і ніг). У деяких текстах цей персонаж називається Мартанда. Пізніше Вівасват порівнявся з богами, став Сонцем (Вівасват — епітет Сур'ї). Вівасват став чоловіком доньки Тваштара — Саранью, яка народила йому близнят — Яму і Ямі (пізніше також Ашвінів). Вважається, що Вівасват першим здійснив жертвопринесення і подарував людям вогонь. Вівасват тісно пов'язаний також з Індрою і Сомою, а його ім'я є епітетом не тільки Сур'ї, але й Агні, і Ушас. Образи Вівасвата і Ями мають чіткі паралелі в іранській релігії |
| Вірадж (букв. «сяючий», «який поширюється») | Уособлення жіночого творчого начала. Вірадж народилася від Пуруши, а Пуруша — від Вірадж. Уособленням Вірадж є корова. У «Законах Ману» Вірадж пов'язується з чоловічим началом. У післяведійський період Вірадж — уособлення матерії |
| Вішвакарман — «творець усього» | Божественний творець Всесвіту, поет. Як епітет слово «Вішвакарман» стосується Індри, Сур’їі Праджапаті (з останнім Вішвакарман уособлюється). Встановлюються зв'язки Вішвакармана з Тваштаром. Вішвакарман — всевидющий, він — «наш батько», жрець, повелитель мови, «єдиний установлювач імен богів». Вішвакарман — благодійник і виступає як творець, столяр, коваль. Для того щоб створити світ, Вішвакарман приносить |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| себе в жертву. Його донька Санджия дружина Сур’ї, а син Нала — вожак мавп. Батьком Вішвакармана в Пуранах називається Прабхаса (син Дхарми) або Брахма | |
| Вішвамітра (букв. «друг усіх») | Один із семи божеств ріши, який народився кшатрієм, але досяг своїми аскетичними подвигами статусу брахмана. Найвідоміші міфи про Вішвамітру пов'язані з історією його боротьби проти брахмана Васіштхі й відображають, очевидно, суперництво між брахманами й кшатріями у Стародавній Індії |
| Вішваруна (букв. «той, хто володіє всіма формами») | Триголова істота демонічної природи, син Тваштара, який вкрав корів і за це вражений Трітою та Індрою. У нього багато худоби і коней, він — жрець (пурохіта) богів, хоча й належить до асурів. Іноді Вішваруна ідентичний Врітрі (вважається, що вони двоюрідні брати). Його сестра — Саранью, дружина Вівасвата. У боротьбі богів і асурів Вішваруна таємно стає на бік останніх. Вбиває Вішваруну Індра, зрубавши йому всі три голови. Проте ім'я «Вішваруна» використовується і як епітет Вішну |
| Вішведєва (букв. «всі боги») | Особливе об’єднання богів (враховуючи іноді й нижчих), яке збігається з усім пантеоном. До Вішведєви звертаються зазвичай, коли запрошують їх до жертвопринесення, яке й викликає до життя таке об'єднання божеств. Має, цілком імовірно, ще індоіранські корені |
| Вішну — один з найвищих богів | Становить разом із Брахмою і Шивою верховну божественну тріаду — трімурті. У ведійських гімнах Вішну посідає порівняно скромне місце, хоча і належить до числа основних богів, в Брахманах його значення зростає, а в Пуранах і епосі він стає першочерговою фігурою. Ім'я Вішну трактується «який проникає в усе», «всеохоплюючий». Можливо, що образ Вішну увібрав у себе елементи із доарійського субстрату й був спочатку сонячним божеством (він пов'язаний із птахом Гарудою — солярним символом, відомим ще на зображеннях печаток Хараппи). В епічній міфології, де Вішну є центральним персонажем, відбувається поступове ототожнення цілого ряду образів: з одного боку, Вішну й божества Нараяни, а з другого — Рами, Крішни та інших персонажів, з яких складається система аватар Вішну- Нараяни. Вішну-Нараяні в Пуранах часто відводиться найвище місце в трімурті, і він проголошується Абсолютом — джерелом, основою й суттю всього буття. Світ у цих текстах постає як форма існування Вішну. Мотив торжества над злом і перевтілення для цієї мети в певний образ становить основний зміст міфів про аватари Вішну. В усіх своїх проявах Вішну уособлює енергію, яка упорядковує Космос. В іконографії, що склалася пізніше, Вішну зазвичай зображується лежачим на змії Шеші або озброєним юнаком, який стоїть. Дружина Вішну — Лакшмі. Іноді Вішну називається сином Адіті і Каш’япи. Він живе на вершині гори Меру та має тисячу імен |
| Врітра (букв. «затор», «перепона») | Ворог Індри, який перекрив течію рік, найвідоміший із староіндійських демонів. Врітра — уособлення хаотичного принципу. Він — первонароджений, і Індра народився саме для того, щоб убити Врітру. Врітра — змієподібний, росте в пітьмі, не людина і не бог, а дикий, хитрий звір. В його розпорядженні грім, блискавка, град і туман (тобто всі атрибути громовержця). Врітра схований у воді, лежить у водах і стримує води. Його мати — Дану. Водночас Врітра перебуває на горі. У нього 99 фортець і 99 дітей-врітр. Ваджрою, виготовленою Тваштаром, Індра руйнує Врітру: «холощений, який хотів стати биком, Врітра лежав, |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| розкиданий по різних місцях»; через його члени течуть води, омиваючи його таємне місце; Врітра поринає в пітьму; води (дружини Даси), які стояли скуті, тепер починають рухатись (РВ I, 32). Перемога над Врітрою прирівнюється до космогонічного акту переходу від Хаосу до Космосу, до процвітання і родючості (нагадує також фізіологічний процес пологів) | |
| Врішакапі (букв. «мавпа- самець») | У ведійській міфології мавпа, очевидно, позашлюбний син Індри. Він образив дружину Індри Індрані й був вигнаний з дому Індри. «Чужі», до яких пішов Врішакапі, перестали приносити жертви Індрі. Пізніше Врішакапі та його дружина погоджуються принести жертву Індрі |
| В’яса (букв. «розділитель») | Легендарний староіндійський мудрець, який уявлявся «розділи- телем» або укладачем творів Вед і Пуран, а також творцем «Ма- хабхарати». Відповідно до пуранічної традиції існували не один, а більше двадцяти В'ясу, які були втіленнями Вішну або Брахми і в різні світові періоди повинні були проголосити на Землі Веди |
| Гандхарва — група напівбогів | У Ріґведі зазвичай згадується тільки один Гандхарва (порівняємо зі староіранським водним демоном Гандарвою) — хранитель соми, інколи ототожнюється із самим напоєм. Він — чоловік «жінки вод», або Апсарас, від них, за однією з версій, народжуються першопредки людей — Яма і Ямі. Гандхарва перебуває на верхньому небі, асоціюється із Сонцем і сонячним світлом. Іноді виступає як демон, ворожий Індрі. Пізніше число гандхарів зростає до кількох тисяч і вони вважаються шкідливими духами повітря, лісів і вод. Пурани й епос згадують багатьох царів ганд- харів, серед яких і божественний ріши Нарада. Із пуран відома ворожнеча між гандхарами й зміями-нагами. Деякі дослідники зближують гандхарів за іменами і частково за функціями із грецькими кентаврами |
| Ганеша (Ганапаті) | «Володар гани» — нижчих божеств, які становлять свиту Шиви. Він — син Шиви і Парваті. Зображується з людським тулубом червоного кольору, великим животом, чотирма руками й слоновою головою. За однією з версій голову Ганеші спопелив своїм поглядом Шані (персоніфікація планети Сатурн), за іншою — сам Шива у гніві відрізав голову своєму сину. Замість неї Ганеші приставили голову слона. їздова тварина Ганеші — щур. В індуїстській міфології Ганеша вважається богом мудрості, який долає перешкоди. Дружини Ганеші Буддхі («Розум») і Сіддхі («Успіх») |
| Гаруда (букв. «пожиратель») — цар птахів | Їздова тварина бога Вішну, птах бога Сонця. Визнається сином Каш’япи і Вінати, доньки Дакши. Йому приписують постійну ворожнечу зі зміями, «поглинателем» яких він і є (символічне відтворення боротьби солярного героя з його хтонічним ворогом). Гаруда зображується істотою з людським тулубом і орлиною головою, крилами, кігтями й дзьобом. Його брат — Аруна — колісничий Сонця |
| Дайтьї — клас демонів | Асури, діти Діті і Каш’япи, гіганти. Вони з перемінним успіхом борються з богами, дітьми Адіті. Тісно пов'язані з Данавами, іноді їх неможливо розрізнити. Дайтьї — вороги жертвопринесення. Серед них найвідоміші Майя, Хіраньякша, Хіранья- кашипу та ін. |
| Дакіні (від кореня «літати») | Жорстокі демонічні істоти жіночої статі, які становлять свиту богині Калі |
| Дакша (букв. «спритний», «здібний») | Божество класу Адітьїв. Це слово використовується і як епітет Агні і Соми. Дакша народжений від Адіті, і він же народив Адіті. |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| Дакша ототожнюється з творцем Праджапаті, і його називають у Ріґведі батьком богів. Його вважають сьомим сином Брахми (або Праджапаті). Дружина Дакши — Віріні, ототожнюється з ніччю. У Дакши та його дружини було 50 (або 60) дочок, з них 13 Дакша віддав у дружини Каш’япі; 27 — Сомі, а 10 — богу справедливості Драхмі (іноді — Ману). Найстарша дочка Діті стала матір'ю Дайтьїв, друга дочка Дану — матір'ю Данавів, третя Адіті — матір'ю Адітьїв і, відповідно, самого Дакши. Владика творінь Дакша, на спокутування гріхів, влаштував перше жертвопринесення, зібравши всіх богів, крім Рудри (Шиви). Рудра нападає на синів Адіті й калічить їх, зокрема, він відрубує голову Дакші, замість якої тому приставляють козлячу голову (схожий мотив пов'язаний з Праджапаті, який, уподібнившись козлу, здійснив інцест зі своєю дочкою Рохіні) | |
| Данави — клас демонів | Асури, діти Дану і Каш’япи, гіганти, що борються з богами. Тісно пов'язані з Дайтьями. До Данавів належить Врітра, іноді — На- мучі. Данави пов'язані з водою. У битві з Індрою Данави були переможені й розсіяні. Данави перебувають біля Варуни у його підводному палаці (їхнє ім'я схоже з ім'ям Посейдона) |
| Дану (букв. «потік») | Мати демонів і насамперед Врітри; сам демон, розбитий Індрою; епітет Врітри. Ріґведа згадує сімох Данавів, що походять від Дану і розсіяних Індрою. Дану пов'язана з водами. Дану — друга дочка Дакши і разом зі своєю старшою сестрою Діті вона — родоначальниця асур. У кельтській (ірландській) міфології Дану — ім'я матері — прародительки богів |
| Даса — клас демонів | Прародитель Дасью (Даса), демонів, ворожих богам, а також племен, які не вшановували богів, тобто неаріїв. Даси захоплюють води, і з ними бореться Індра. У Ріґведі згадуються дружини Даса і найвідоміші представники Дасью — демони Шушна, Шамбара, Намучі й ін. У Ріґведі йдеться про води як про дружин Даса, під якими, імовірно, варто розуміти Врітру |
| Дева (букв. «бог», «небесний», «сяяти») — клас богів | Пантеон з 33 давньоіндійських богів — Адітьїв (небесних), Рудр (атмосферних) і Васу (земних). До небесних богів зараховують Дьяуса, Варуну, Мітру, Сур'ю, Савітара, Пушана, Вішну, Віва- свата, Ушас, Тваштара, Ашвінів; до атмосферних — Індру, Ма- рутів, Ваю, Вата, Трита Аптью, Апам Напата, Матаришвана, Ахі Будхнью, Аджа Екапада, Рудру, Парджанью, Апас; до земних — Прітхіві, Агні, Сому, Бріхаспаті, Сарасваті та ін. Своє особливе значення Дева (боги) одержують у межах протиставлення Асу- рам, небесним персонажам, що володіють чаклунською силою (майя). У Ріґведі до Асурів зараховували і ряд Девів-Адітьїв — Індру, Агні та ін. Деви іноді іменуються Сурами, що дає підставу розуміти слово «асури» як «не боги» |
| Деві (букв. «Богиня») | Дружина бога Шиви в індуїстській міфології, культ якої сягає давнього культу Богині-Матері, засвідченому в Індії не пізніше ІІІ тис. до н. е. Деві розглядається як маніфестація енергії (такті) свого чоловіка. Деві має кілька іпостасей — благих (Парваті, Ума, Гаурі та ін.) і грізних (Дурга, Калі, Чанді та ін.). Грізні форми Деві стали в Індії об'єктом ряду містичних культів, зокрема тан- тристських і шактистських |
| Діті (букв. «зв'язаність», «обмеженість») | Старша дочка Дакши, дружина Каш’япи, мати демонів-асур Дайтьїв; разом з Дану, її сестрою, — родоначальниця асурсько- го роду. Діті протистоїть іншій своїй сестрі Адіті (букв. «незв'я- заність»), родоначальниці девів-богів. Із синів Діті відомі Вад- жранга, переможець Індри, батько Таракі; Майя, зодчий асур; Хіраньякша і Хіраньякашипа, з якими боровся Вішну |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| Дурвасас | В індуїстській міфології мудрець-подвижник, тип гнівного пустельника, охоронця традиційних норм поведінки. Вважається, за одними легендами, сином ріші Атрі, за іншими — сином або втіленням Шиви |
| Дурга (букв. «важкодоступна») | Ім'я дружини Шиви в одній з її грізних іпостасей. Має доарійське походження, пов'язане з культом Великоїбогині-матері, що уособлює творчі і руйнівні сили природи. Один з головних подвигів Дурги — знищення демона-буйвола Махіши, що прогнав богів з неба на землю |
| Дхарма — бог справедливості | В індуїстській міфології спочатку божественний мудрець, потім бог справедливості, що персоніфікує поняття «дхарми» — закону, правопорядку, чесноти. Дхарма в міфах — або сам син Брахми й один з Праджапаті, або син Атри, великого ріші, що народився з думки Брахми. Дружинами Дхарми вважаються 10 дочок Дакши, кожна з яких уособлює якусь абстрактну чесноту, що входить у коло уявлень про «дхарму» (славу, щастя, віру тощо). У пуранічній і епічній традиціях Дхарма зазвичай ототожнюється з Ямою в його функції судді потойбічного світу і царя справедливості |
| Дхатар (від «установлювати») — творець | Божественний встановлювач, творець, особливе абстрактне божество, що створило Сонце і Місяць, Небо і Землю, повітряний простір і світло. Іноді Дхатара зараховують до Адітьїв. Пізніше він ідентифікується з Праджапаті або Брахмою (іноді Дхатар — його син) |
| Дхрува — Полярна зірка | Один з восьми Васу, син першого царя Сваямбхуви й онук Ману. Вигнаний з царства своєю мачухою, Дхрува протягом трьох тисяч років віддається аскезі й думає про Вішну. За це Вішну підносить його на небо як Полярну зірку. Дхрува шанують індуси як утілення стійкості й рішучості |
| Дьяус (букв. «сяюче, денне небо», «день») — бог неба | Бог неба і персоніфіковане небо. Найчастіше Дьяус виступає разом із Прітхіві-Землею, своєю дружиною. Вони — споконвічна подружня пара прабатьків світу. Колись вони були злиті воєдино, але потім роз'єднані й зміцнені (за законом Варуни). Цей космогонічний акт був вчинений Індрою, Варуною і деякими іншими богами. Дітьми Дьяуса називають насамперед Ушас, Ашвінів, Агні, Сур’ю, Парджанью, Адітьїв, Марутів, Ангірасів. Дьяус має і зооморфний образ бика-запліднювача або жеребця з підкреслено сексуальними мотивами. Дьяус і Прітхіві розглядаються як два світи — джерела життєвої сили. При цьому в Брахманах, як і в давньогрецькій міфології, першість у появі віддається Землі-Матері. Ці уявлення склалися ще в спільноін- доєвропейську епоху. Ім'я Дьяуса-Батька має точні відповідності в грецькому (Зевс), латинському, умбрському (Юпітер — бог неба, денного світла, грози і Диспітер — бог підземного світу) |
| Індра (корінь слова, імовірно, позначав силу, родючість) — глава богів | Бог грому і блискавки, цар богів, пізніше — локапала сходу. Найпопулярніший персонаж Вед, де він вважається царем усього Всесвіту. Одним з епітетів Індри є «асура». Індра поборов богів, і вони його бояться. Він утілює насамперед військову функцію. Він — бог битви. Серед його ворогів Дану, Даса, Намучі, Піпру, Шамбара, Шушна та ін. Військові подвиги Індри мають і космогонічне тлумачення: він породжує Сонце, небо і зорю, зміцнює Сонце і зриває диск Сонця, жене його (око Індри — Сонце), бореться з демоном Врітрою за Сонце, з допомогою Сонця підкорює ворожі племена, наказує потокам. Індра пов'язаний і з родючістю: він приносить процвітання, врожай, |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| довголіття, багатство, чоловічу силу, худобу. Підкреслюється роль Індри як натхненника співаків. Мати Індри не хотіла його народжувати (в Атхарваведі вона названа Екаштака і її ототожнюють з Ратрі-ніччю). В епосі Індра — син Адіті (4-й або 7-й). Як батько Індри виступає то Дьяус, то Тваштар, то Прад- жапаті. Дружиною називають то Індрані, то Шачі, то Пауломі, а братом-близнюком — Агні, Пушана або Тваштара. Іноді Індра ототожнюється з Парджаньєю. У післяведійський період значення Індри помітно падає. Він — бог дощу і родючості, вождь військової дружини. Вже в Ріґведі є ознаки двозначності образу Індри (наприклад, він убиває свого батька). У ряді сюжетів Індра тісно пов'язаний із Шивою або Вішну. Давньоіндійський Індра співвідноситься з образом індоєвропейського бога грому, а також з кам'яномогильними Ніндарами (Індарами) — «господарем козла» (козлині мотиви простежуються і в образі давньоіндійського Індри) | |
| Кала (букв. «час») — персоніфікація часу | Божество, що є персоніфікацією часу, іноді тотожне Брахману і містить у собі космогонічний принцип — це «великий океан творень, з якого виникають всі істоти і в якому усі вони зникають». У післяведійський період Калу вважають сином Дхруви (Полярної зірки), самостійним божеством, іпостассю Ями або Шиви. Кала зазвичай описується як складений з днів і ночей, місяців і пір року, що поглинають людські існування (обертання колеса Кали). У цьому зв'язку Кала ідентифікується з долею (Дайва). У Пуранах Кала уявляється втіленням енергії Вішну або Тримурті (божественної тріади індуїзму) загалом |
| Кама (букв. «бажання», «ваблення», «кохання») — бог кохання | Визначається у ведійських текстах як «самонароджений» або як син Дхарми. В епічній літературі Кама вважається сином Лакш- мі, чоловіком Раті і Пріті («Кохання»), батьком Тришни («Спраги»). Кама зображувався юнаком, що сидить на папузі (також — на колісниці), з луком і стрілами (античні паралелі — Ерот, Амур). На прапорі Ками зображений Макара — «індійський левіафан», у череві якого Кама, за легендою, жив якийсь час. Нехтування дарами Ками вважалося тяжким гріхом. Повчання Ками становили особливий жанр (камашастра), серед яких най- відоміший «Камасутра» Ватсьяяни (бл. ІІІ-ІУ ст. н. е.) |
| Каш’япа (букв. «черепаха») | Божественний мудрець, якому приписувалася участь у створенні світу. Відповідно до Брахманів, Праджапаті створив усе живе, перетворившись на черепаху, а «черепаха і є Каш'япа». Дружинами Каш'япи вважають 8 (за іншими версіями: 10 або 13) дочок Дакши. Від Діті він мав синів Дайтьїв, від Дану — Данавів, від Адіті — 33 бога (12 Адітьїв, 8 Васу, 11 Рудр і 2 Ашвінів). Інші його дружини народили Гандхарвів, Апсар, Нагів, Ракшасів, тварин та інших істот. Онук Каш'япи від його сина Вівасва- та — Ману став прабатьком людей. У ряді текстів Каш'япа ідентифікується з Праджапаті або Брахмою |
| Кіннари (букв. «що за люди») | Клас напівбожественних істот, що уявляються або як люди з кінськими головами (порівн. грецьк. кентаврів), або як птахи з головами людей. Визнаються дітьми Каш’япи або Брахми. Належать до почту бога Кубери і є небесними співаками й музикантами |
| Крішна (букв. «чорний, темний, темно-синій») — аватара Вішну | Син Васудеви і Девакі. Образ Крішни багатозначний: очевидно, у ньому злилися різні міфологічні і, можливо, історичні прототипи. Припускають, що «чорність» Крішни — свідчення півден- ноіндійського, дравідського походження його образу. За своєю природою Крішна — захисник, рятівник. Проте у міфології |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| джайнів і буддистів Крішна — фігура негативна (глава чорних демонів — ворогів Будди). Діяння Крішни описані в «Махабха- раті» і Пуранах. У «Бхагават-гіті» Крішна виявляє себе як вище божество (Вішну) і викладає релігійно-філософську доктрину. У Пуранах міститься життєпис Крішни: у місті Матхура правив несправедливий цар Канса, і щоб звільнити від нього землю, Вішну вирішує народитися в людській подобі. Канса чує пророкування, що він помре від руки 8-го сина своєї двоюрідної сестри Девакі, й убиває всіх її синів від чоловіка Васудеви. Рятується лише 7-й, Баларама, і 8-й — Крішна. Довідавшись про це, Канса наказує вбити всіх немовлят у Матхурі. У дитинстві Крішна вбиває демонів, перемагає володаря змій Калію, рятує корів і людей, танцює з пастушками. Убивством тирана Канси завершується юність Крішни. З пастуха він перетворюється на воїна і політика: відновлює справедливу владу, захищає від демонів своє місто, будує нове місто Двараку, в яке переводить усіх жителів Матху- ри — ядавів. Крішна народжує численне потомство (у нього спочатку 8, а потім ще 16100 дружин). Після битви на Курукшетрі, яка завершує коло земних справ Вішну-Крішни, Крішна знищує все місто ядавів, а потім і сам гине від стріл мисливця, який прийняв його за оленя. Тотожність деяких моментів у міфі про Крішну й у переказах про Ісуса Христа, а також близькість їхніх імен (Крішна, Кристна, Христос) давали підставу деяким дослідникам бачити у Крішні видозмінений образ Христа | |
| Кубера (можливо, «той, що має потворне тіло») | Бог багатства, страж схованих у землі скарбів і охоронець півночі (локапала). Відповідно до міфу Кубера колись володів островом Ланкі, проте його зведений брат Равана вигнав його з острова і Кубера переніс свою резиденцію в Гімалаї. Слуга Кубери — Маніб- хадра є покровителем торгівлі, а дружина — Ріддхіуособлює процвітання. Близьким другом і заступником Кубери вважається Шива. Спочатку Кубера, вочевидь, був хтонічним божеством, а згодом набув рис бога родючості. У ламаїзмі Кубера під іменем Вайшравани шанується як один з головних захисників релігії |
| Лакшмі (букв. «добрий знак», «щастя», «краса») — дружина Вішну | Богиня щастя, багатства і краси. Інше її ім'я Шрі (букв. «процвітання, щастя, слава»). Обидва імені запозичені, здогадно, з доарійського субстрату. Відповідно до найпоширеніших уявлень Лакшмі — дружина Вішну. Іноді ототожнюється із Сарасваті, богинею мудрості. Одним з імен Лакшмі є також Локамата — «Мати світу». Вішну і Лакшмі уособлюють собою основні начала і стихії буття. Вважається також, що Лакшмі супроводжує Вішну в усіх його аватарах |
| Ману (букв. «людина» від кореня «мислити») — першопредок | Прабатько людей. Син Вівасвата (солярного божества) і брат Ями. Цар людей. Пурани й епос налічують 14 Ману: 7 колишніх і 7 майбутніх. Першим з 14 Ману вважається Сваямбхува, який царював в епоху Критаюги і якому приписується складання «Законів Ману». Із сьомим Ману пов'язана давньоіндійська легенда про потоп, подібна до відповідних шумерських, семітських і грецьких міфів |
| Маригі (букв. «промінь світла», «мерехтливий вогник») | Перший з 10-ти мудреців Праджапаті, прабатьків людського роду; один з 7 ріші; вождь Марутів, старший син Брахми або Сваямбху (Ману). Він же батько Каш’япи. Одна з зірок Великої Ведмедиці |
| Марути — група божеств | Божества бурі, вітру, грому і блискавки. Марути — брати (зазвичай їх 7), їхній батько — Рудра (тому іноді вони називаються Ру- драми). їхня мати — Пришні (корова). Водночас вони сини Адіті. Зображуються прекрасними юнаками (можливо, що вони — божество планети Марс). Марути — воїни, що супроводжують Індру |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| Матарішван (можливо, «зростаючий у матері») | Таємне ім'я бога вогню Агні, з яким він ототожнюється. Ототожнюється він і з Бріхаспаті. У ряді текстів Матарішван виступає як творець. Іноді він уподібнюється Сомі. Пізніше на перше місце виступає функція керування вітрами |
| Мітра (букв. «друг», «договір») | Бог, пов'язаний із Сонцем, договором, людьми, один з Адітьїв. Створюють з Варуною пару, що розглядається як щось єдине. Мітра заповнює повітряний простір, утримує небо і землю, зміцнює Сонце і змушує його сходити, охороняє обидва світи, несе богів. Сонце — око Мітри і Варуни. У Мітри — колісниця, мед, золотий трон, сома. Він — бог дружби, миролюбний і милосердний до людей. Його головна функція — об'єднання людей і встановлення договору з ними. Цей договір співвідноситься з універсальним космічним законом рита і з рухом Сонця. Мітра — господар істини. Мітра і Варуна — це класифікатори в давньоіндійській моделі світу: благий — неблагий, правий — лівий, східний — західний, солярний — лунарний, вогненний — водний, денний — нічний, білий — чорний, видимий — невидимий, космічний — хаотичний та ін. Варуна охоплює Космос ззовні, а все інше, враховуючи Сонце і вогонь як образи Мітри, вміщене всередині. На підставі цих мотивів («Варуна у води вмістив вогонь, у небо — сонце») можна відновити ядро космогонічного міфу за участю Мітри і Варуни |
| Наги — напівбожественні істоти | Мають зміїний тулуб і одну або кілька людських голів. Вважалися дітьми Кадру, дружини Каш’япи, і постійно ворогували з птахами і їхнім царем Гарудою, народженим іншою дружиною Каш'япи — Вінатою. Нагам належить підземний світ. Вони вважаються мудрецями і магами, здатними оживляти мертвих і змінювати свій вигляд. У людській подобі часто живуть серед людей (наприклад, царівна-нагиня Улупі була дружиною Арджуни). У міфах названо багато царів нагів, серед яких Шеша, Васукі, Такшака. Великий цикл міфів про нагів є у першій книзі «Махабхарати», де йдеться про велике жертвопринесення змій. Наги безсмертні, оскільки скуштували амрити. Уявлення про нагів — божественних зміїв — змішуються з уявленнями про нагів — історичні племена монголоїдної раси, що жили на північному заході Індії ще до приходу туди аріїв |
| Намугі | Демон, син Дану, перший з асурів. Він непереможний воїн, якого, проте, здолав Індра за допомогою хитрощів й Ашвінів |
| Нандін (букв. «щасливий») | Слуга, воротар, їздова тварина і друг Шиви. Зазвичай зображується білим биком (або істотою з бичачою головою). Він — зооморфна форма самого Шиви |
| Нарада | Напівбожественний мудрець, син Брахми, або Каш’япи, або Вішвамітри. Один із семи великих ріші, іноді вважається главою Гандхарвів. Пізніше він стає одним з утілень Вішну. Витіснення в індуїзмі культу Брахми культом Крішни ілюструється однією з легенд про Нараду, за якою одного разу, коли Брахма порадив своєму синові Нараді одружитися, той назвав батька лжеучителем і оголосив, що лише шанування Крішни здатне дарувати щастя. За це Брахма прокляв Нараду, прирікаючи його на плотське життя в підпорядкуванні жінок. У відповідь Нарада теж вимовив прокляття, за яким Брахмі доведеться відчути пристрасть до власної дочки і позбутися усіх своїх прихильників |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| Нараяна | Ім'я вищого божества неарійського походження. У Брахманах проголошується світовим духом, ідентичним Пуруші, а в епосі ототожнюється з Вішну. У «Законах Ману» ім'я Нараяни пов'язується з Брахмою. Нараяна — це й ім'я божественного мудреця (ріші), який завжди виступає в парі з іншим ріші — Нарою (букв. «людина, чоловік»). У Пуранах Нара-Нараяна проголошується двоєдиним втіленням Вішну |
| Пані | Ім'я одного з вождів демонів або назва демонського племені, ворогів Індри |
| Парваті | Одне з імен дружини Шиви |
| Парджанья (букв. «дощова хмара») | Бог грозової хмари і дощу досить архаїчного походження. Він — бог погоди. Гримить і реве, як бик, виливаючи дощ. Пов'язаний з водою і джерелами, зрошує обидва світи. Громом він вражає демонів і злих людей, дерева й наводить жах на усіх. Водночас він надає захист, приносить мед і молоко. Найтісніше як атмосферне божество пов'язаний з богом вітру Вата. Іноді разом з Парджаньєю закликаються і Марути. Функціонально Парджанья досить близький до Індри й іноді з ним ідентифікується. Згадується в Ріґведі і про зв'язок Парджаньї з Бріхаспаті. Як бог дощу Парджанья має безпосереднє відношення до родючості. З цієї ж причини Парджанью часто називають батьком і з огляду на зазначене він аналогічний Дьяусу. У більш пізніший час Парджанья виступає як один з 12 Адітьїв. В імені Парджанья криється назва індоєвропейського громовержця — Перкунас, Перун |
| Пітари (букв. «батьки») | Обожнені померлі предки, що перебувають на третьому небі. Культ Пітарів відігравав особливу роль у поховальних обрядах, приналежних богу смерті Ямі — «пану над Пітарами». Під Піта- рами зазвичай розуміють перших, давніх прабатьків, що проклали шлях, яким слідують і недавно померлі |
| Пішачі | Злісні і шкідливі демони, що насилають хвороби, нападають на людей і харчуються їхнім м'ясом і кров'ю. Пішачі зазвичай розглядаються як прокляті душі Пітарів-предків. За іншими джерелами вони — діти Каш’япи і його дружини Пішачі або ж створені Брахмою зі свого гніву |
| Праджапаті («пан потомства») | Творець усього сущого. Праджапаті — епітет Савітара. Він виник як золотий зародок і тому став єдиним паном творення (Вішвакарман є іпостассю Праджапаті): підтримав землю і небо, зміцнив Сонце, виміряв простір, дав життя і силу, його руки — сторони світу. Праджапаті — головний бог і батько богів (особливо в Атхарваведі й Брахманах). Він — єдиний, хто існував спочатку, творець асурів і встановлювач жертвопринесення. В Упанішадах Праджапаті — Абсолют. Пізніше ототожнюється з Брахмою і в епосі стає його епітетом (деяких інших богів-творців також). Ім'ям Праджапаті називають мудреців, праотців людського роду. Проте основний сюжет за участю Праджапаті виявляє своє ядро ще в Ріґведі: Праджапаті запалав пристрастю до власної дочки Ушас (ототожнена тут з Рохіні — сузір'ям Тельця); намагаючись врятуватися, вона обернулася на лань, а Праджапаті обернувся самцем; Рудра, який це побачив, розлютився і зібрався вразити Праджапаті, але той обіцяв Рудрі віддати йому владу над звіриною |
| Пракриті | Первісна субстанція, матеріальна причина, природні умови, першопричина світу об'єктів. Утілює вищу волю творця, ідентифікується з майєю — ілюзією і шакті — божественною жіночою |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| енергією. У ряді шкіл протистоїть Пуруші, що розуміється як суб'єктивне «Я». Пракриті складається з трьох субстанцій — гун (чесноти, пристрасті і неуцтва) й характеризується необу- мовленістю, вічністю, всюдисутністю. З'єднавшись з Пуру- шею, Пракриті порушує рівновагу й викликає еволюцію світу | |
| Прітхіві (букв. «широка») | Обожнена і персоніфікована Земля. Прославляється разом з Дьяусом-Небом, де Прітхіві — жіноче начало, а Дьяус — чоловіче. Вони — первісне подружжя, колись злите воєдино (їхнє роз'єднання приписується Індрі або Варуні). Прітхіві — мати всіх істот, і до неї повертаються померлі. За Ведами є три Землі, і Земля людей називається Бхумі, іноді Урві («широка»). Мотив роз'єднання Матері-Землі з Батьком-Небом має численні паралелі |
| Пуруша (букв. «людина») | Першолюдина, з якої виникли елементи Космосу, всесвітня душа, «Я» (у деяких філософських системах — вічне, усвідомлююче, але інертне начало, що з'єднується з Пракриті, внаслідок чого виникає світ множинності, тобто речей). Пуруша має владу над безсмертям і має властивість «бути батьком своїх батьків» (від Пуруші народилася Вірадж, а від неї — Пуруша). Пуруша величезний (чверть його — всі істоти, три чверті — безсмертне на небі) і має ряд особливостей як першожертви: вона приноситься в жертву богам шляхом розчленовування на складові частини, з яких виникають основні елементи космічної й соціальної організації. Тим самим Пуруша стає образом переходу від єдиної цілісності до множинної розчленованості (нагадує образ Діоніса). Розчленовування Пуруші створює новий тип космічної організації — Всесвіт широких просторів, місце порятунку від відсталого й звуженого Хаосу. Більш пізні ведійські тексти ототожнюють Пурушу з Праджапаті, згодом Кала, потім — з Брахманом (іноді — з Атманом). У Пуранах Пуруша названий як ім'я Брахми й ототожнюється з Вішну-На- раяною |
| Пушан (імовірно, від «розквітати») | Божество, пов'язане з родючістю, зі шляхом, із Сонцем. Його атрибути — золота сокира, шило, колісниця, запряжена козлами. Він беззубий, волосатий і бородатий, скуйовджений. Пушан народився на висоті і вдруге — у глибині, у ямі; перший раз — на півдні, другий — на півночі (зеніт і надир). «Козлина природа» Пушана зближує його з Аджа Екападом (як і з Індрою, і з Дакши, які мають козлину символіку). Пушан — чоловік дочки Сонця, він її посол. Він також «володар шляху», охоронець доріг. Пушан проводжає померлих по шляху предків, звідси його зв'язок з богом смерті Ямою. Його називають «рятівником», «визволителем», «сином звільнення». Пушан заповнює повітряний простір. Він приносить їжу, багатство, успіх, відкриває скарби, він — охоронець худоби і пастух усього сущого. Пушан — покровитель поетів і захищає своїх прихильників. Ідея максимальної родючості й особливої сексуальної сили відображена в мотивах інцесту, пов'язаних з Пушаном: він — коханець своєї сестри і хоче стати нареченим своєї матері. Пушан — друг і брат Індри, він пов'язаний також із Сомою. Ашвіни і Праджапаті виступають як його батьки. Пушан пов'язаний також з богинею мови Вач і богом вітру Ваю. Загалом для Пушана характерне поєднання небесних і хтонічних, антропоморфних і теріоморфних рис. Індоєвропейські джерела образу Пушана очевидні (порівн. із давньогрецьк. Паном) |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| Равана (букв. «ревучий») | Цар ракшасів і антагоніст головного героя Рами в епосі «Рамаяна». Наділений рисами дракона, живе серед вод на острові Ланка і викрадає жінок. Зведений брат бога багатства Кубери. Равана одержав від Брахми владу над усіма трьома світами, він переміг Індру й змусив богів прислужувати собі у своєму будинку (Агні був його кухарем, Варуна постачав йому воду, Ваю підмітав підлогу і т. д.). Щоб позбутися тиранії Равани, боги попросили Вішну народитися у подобі людини — Рами, який і убив Равану |
| Рама (букв. «темний») | Сьома аватара Вішну. Належав до Сонячної династії. Його дружина — Сіта, яку викрав демон Равана. Рама з допомогою царя мавп Сугриви і його мудрого радника Ханумана на чолі війська мавп і ведмедів розбиває військо демонів-ракшасів й убиває їхнього очільника — десятиголового Равану. Культ Рами з XI ст. н. е. стає одним з двох (поряд із Крішнаїзмом) найважливіших культів індуїзму. З Індії перекази про Раму проникли у багато країн Азії |
| Рохіні (від кореня «червоний») | Цим ім'ям названі: дочка Каш’япи і Сурабхі, а також матері рогатої худоби («Червона корова»); дочка Дакши, який вступив з нею у зв'язок у вигляді козла (Рохіні обернулася на антилопу); кохана дружина місячного бога Соми; дружина Крішни; дружина Васудеви (батька Крішни) і мати Баларами (брата Крішни); дочка Хіраньякашипи |
| Рудра (від «ревіти» або «земля») | Божество, що персоніфікує грозу, лють, гнів; ведійський попередник Шиви. Вважається батьком Марутів-Рудр. Рудра — убивця. Він насилає смерть і безпосередньо, і через отруту або лихоманку. Живе на півночі, він юний, швидкий, сильний і невразливий. Рудра — «червоний вепр неба» і бик, батько світу. Він — великий асура небес. Він — багатоформний і оточений зооморфними символами сексуальної сили, пов'язаними з родючістю й оргіастичними рисами вигляду Рудри. Запліднюючий дощ — один із засобів Рудри. З ним пов'язане поняття життєвої сили. Рудру називають «той, хто має трьох матерів» (тобто три космічних царства). Він пов'язаний з Марутами і Сомою, а також з Агні, Вач, Вішну. Дружина Рудри — Родасі (іноді називається і Рудрані). Зберігся міф про перетворення Рудри на бика і його шлюб із Землею, що прийняла вигляд корови, від якого народилися воїни-Марути. Найвідоміший міф про Рудру пов'язаний з історією жертвопринесення Дакши, на яке були скликані всі боги, крім Рудри. Розлючений Рудра нападає на богів і наносить їм тілесні каліцтва. Іноді Рудра розглядається як плід кровозмісного зв'язку. В інших міфах боги самі закликають Рудру, щоб покарати Праджапаті за його переслідування власної дочки Рохіні (Ушас). Примітно, що Праджапаті ототожнюється із сузір'ям Мрігаширша (Рохіні-Ушас — з Тельцем) і з цим же сузір'ям ототожнена жертва Дакши, яку розгніваний Рудра простромлює стрілою і яка, перетворившись на антилопу, піднялася на небо і стала сузір'ям Мрігаширша. Відомо також про участь Рудри як очільника богів у битві з асурами, очоленими Ушана- сом-Меркурієм (Будхою), через Тару — дружину Бріхаспаті-Юпі- тера, викрадену в нього Сомою-Місяцем. У післяведійський період з культу Рудри розвивається культ Шиви |
| Савітар (букв. «породжуючий») | Солярне божество, особливо тісно пов'язане із Сур’єю (іноді вони обоє позначають те саме божество або взаємно ототожнюються). Савітар ототожнюється також із Бхагою, Мітрою, Пуша- ном. За однією з версій Савітар — батько Сур'ї. Савітар |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| квапить Сонце, що підкоряється йому (як і вітер). Універсальне визначення Савітара — «золотий». Він заповнює світ і повітряний простір (його називають «паном творення» і «паном світу»). Він керує світом, зміцнює й утримує небо, надає руху трьом небесам, трьом землям, охороняє людей трьома обітницями (число 3 особливо характерне для Савітара). Він — «широкорукий», дає світло, вказує шлях водам. Боги виконують його поради. Савітар розподіляє багатство, скарби, щастя (він — бог щастя), силу, дає потомство і визначає життєвий строк. Він виганяє хвороби, оберігає від чаклунства, забирає гріхи. Савітар — «найму- дріший з мудрих». Він — асура й іноді зараховується до Адітьїв. У Ріґведі Савітар пов'язаний з Ушас, Сомою, Апам Напатом. У Савітара є дочка — Сур’я, що стала подругою (дружиною) Ашвінів. В історії жертвопринесення Дакши Рудра позбавив Савітара рук, але потім повернув їх йому. У «Махабхараті» і Пуранах Савітар зображується одноруким. Індійська традиція розглядає Савітара як образ Сонця, яке сходить і заходить | |
| Саранью (від «швидкий», «моторний») | Дочка Тваштара, мати Ашвінів-близнят й близнят Ями і Ямі. Іноді її ототожнюють із сонячною дівою Сур’єю або Ушас. Саранью — дружина солярного Вівасвата. Відома також у вигляді кобилиці |
| Сарасваті (букв. «приналежна до води», «витончена») | Головна для ведійських аріїв ріка (у північно-західній Індії) та її богиня. Вона заповнює повітряний та всі інші простори, вона — мати потоків. Сарасваті називається асурською і божественною, її ототожнюють з богинею мови Вач. Вона у післяведійський період — дружина Брахми, покровителька мистецтв і наук. У Ведах пов'язана з чоловічим партнером Сарасватом (він порівнюється з дощем), з Агні й Марутами, з Індрою й Ашвінами (називається їхньою дружиною). Разом з богинями Ілою і Бхараті Сарасваті створює тріаду богинь, які сидять на жертовній підстилці. Пізніше Сарасваті називають дружиною Вішну і її образ виявляє тенденцію до змішання з образом Лакшмі |
| Саті (букв. «суща») | Дочка Дакши і дружина Шиви (Рудри). У міфі про Саті відображене початкове протистояння брахманізму і культу Шиви. За цим міфом Дакша, влаштовуючи сваямвару («вибір чоловіка») своїй дочці, не запросив на неї Шиву, якого не визнавав богом. Саті, однак, вибрала Шиву. Не примирившись з вибором Саті, Дакша відстороняє Шиву від жертвопринесення, на якому були присутні інші боги. Саті зажадала, щоб Шива зруйнував жертвопринесення, а сама кинулася у священний вогонь і згоріла (у цьому зв'язку термін «саті» додавався в Індії вдовам, що спалюють себе на поховальному багатті чоловіка). З обгорілим тілом Саті Шива довго блукав по світу, поки Вішну не розрубав його на безліч шматків і не розкидав останки (так з'явилися центри паломництва). Через деякий час Саті відродилася як Парваті, нова дружина Шиви |
| Сіта (букв. «борозна») | Богиня ріллі і дружина Рами. За «Рамаяною» Сіта з'явилася на світ з борозни на поораному полі (за іншими версіями — вона покинута дочка Равани). Ставши дружиною Рами, Сіта пішла разом з ним у вигнання і була викрадена Раваною. Рама убив Равану і повернув Сіту. Проте Рама, довідавшись, що його піддані підозрюють Сіту в подружній зраді, висилає її в ліс, де вона народжує двох синів — Кушу і Лаву. Коли сини Сіти виросли, їх представили Рамі, а Сіту на її прохання поглинула її мати — Земля. У вішнуїтській міфології Сіта розглядається як аватара Лакшмі — дружини Вішну. Водночас не виключено, що спочатку |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| Сіта вважалася дружиною Індри (у його іпостасі бога дощу Парджаньї), і тоді в епічному конфлікті Рами і Равани через Сіту проглядаються сліди календарної, або землеробської, міфології (зокрема, боротьби між сонячним і грозовим божествами) | |
| Сканда (букв. «вилитий») | Очільник війська богів, іноді осмислюється як бог війни. Був зарахований до індуїстського пантеону на межі нової ери. За одним з міфів Сканда — син Агні, за іншим — син Шиви і Пар- ваті, породжений заради знищення асури Таракі. Народженого хлопчика виховали шість Криттик — зірок Плеяди, від чого другим його ім'ям стало Карттикея. Згодом Сканда очолив військо богів, убив Тараку і багатьох інших асурів. У більшості міфів Сканда — юнак (ще одне його ім'я — Кумара, «хлопчик»): він не одружений або має за дружину Девасену — уособлення небесного воїнства; їздова тварина Сканді — павич; атрибути — спис, лук і півень на прапорі. Сканда був ототожнений із дравідським богом війни Муруганом. Сканда вважається також богом — заступником злодіїв |
| Сома (від «вичавлювати») | Божественний напій і божество цього напою індоіранського походження. Напій соми (очевидно, галюциногенного), на відміну від сури (хмільного трунку), викликало екстатичний стан. Сому жертвували богам, особливо Індрі. Сома як бог наділяється сотнями епітетів. Він — пан світу, цар світу, бог над усіма богами, пан неба, перший творець, пан вод. Водночас він — дитя неба. Сома входить як друг в океан і змагається із Сонцем. Сома пов'язаний із законом (він — господар закону). Зв'язок Соми з Місяцем виявляється вже у ведійський період і згодом він перетворюється на бога Місяця, заступника рослинності. В епосі Сома стає локапалою північного сходу. За одним з ведійських міфів, Сому, як вирощеного Парджаньєю бика, приводить у світ дочка Сур’ї. Охоронцем Соми вважався Тваштар, сина якого Вішваруну вбив Індра. Сома в битві з Врітрою виступає на боці Індри (Сома — «убивця Врітри»). Водночас сам Врітра був створений Тваштаром із Соми і вогню (Агні). У Ріґведі Сома — наречений Сур’ї, дочки Савітара. Сам Сома вважається сином Парджаньї — бога, пов'язаного з грозою. Дружина Парджаньї і, отже, мати Соми — Земля (в іншому місці вона названа Паджра). В епосі батько Соми — Атрі, другий син Брахми, мати — Анасуя. Іноді батьком Соми називають Дхарму. Брахма віддає у владу Сомі планети, зірки, рослини, жертвопринесення жерців. Проте, знехтувавши обітницями, Сома викрадає у свого двоюрідного брата Бріхаспаті його дружину Тару, в якої незабаром народжується син Будхі. Відомий сюжет і про 27 дружин Соми, дочок Дакши. Іноді Сома ототожнюється з Ямою. В епосі розповідається про ворожнечу Соми з демоном Раху, який намагається проковтнути Місяць |
| Сур’я (букв. «Сонце») | Сонячне божество. Він — око, всевидюче око богів, особливо Мітри і Варуни, іноді Агні. Він — всезнаючий і всевидючий, який народжується на сході. У його колісниці 7 коней. Іноді Сур'я зображується у вигляді птаха або навіть летючого їжака. Основна дія Сур'ї — виливання світла, яким він розганяє пітьму, хвороби, ворогів. Він підтримує небо і пов'язаний з медом. Сур'я був спочатку схований в океані, а пізніше поміщений богами на небо. Він, як і Сома, — син неба. Іноді Сур'я називається Адітьєю. Батько Сур'ї — Дьяус, мати — Адіті. Пушан — його посланець. Ушас згадується як дружина Сур'ї, за якою він йде (іноді згадується, що Сур'я народжений разом з Ушас). Дочка |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| Сур'ї — Сур’я. Найтісніше Сур'я пов'язаний з Адітьями, Ушас, Агні, а також із Сомою, що один раз названий його батьком. У ряді випадків функції Сур'ї і Савітара цілком збігаються. У Ріґведі є згадки про перемогу над ним Індри і викраденні ним його колісниці (образ затьмарення Сонця грозовою хмарою). У післяведійську епоху Сур'я поступово стає одним з покапал — охоронцем південного сходу. Один з міфів пов'язує Сур'ю з демоном Раху, який його переслідує. Колісничим Сур'ї стає брат Гаруди — Аруна, що уявляється божеством вранішньої зорі. Сином Сур'ї був Карна, який загинув у битві на Курукшетрі від Арджуни — сина Індри. Існують і вказівки на зближення образів Сур'ї і Вішну (зокрема, Лакшмі називається дружиною й одного, й іншого). Образ Сур'ї знаходить міфологічні і лінгвістичні паралелі в давньоіранській і давньогрецькій традиціях | |
| Сур’я (жін. рід) | Дочка солярного бога Сур’їабо Савітара. її чоловіки Ашвіни (вона в такому разі — Ашвіні). У Ріґведі також згадується весілля Сур'ї і Соми |
| Тапас (букв. «тепло», «жар», «мучення») | Космічнийжар як універсальний космогонічний принцип. Він лежить в основі світобудови (з тапасу народилися закон й істина, ніч і океан, з океана — рік, тобто час, та ін.), а також в основі релігійної поведінки — аскези, що теж є відображенням тапасу. Тапас разом з Манью (персоніфікований гнів богів, насамперед Рудри й Індри) захищає своїх шанувальників і вбиває їхніх ворогів |
| Тара (букв. «зірка») | Дружина наставника богів Бріхаспаті (планета Юпітер). Її викрав бог Місяця Сома, і це спричинило війну між богами й асу- рами. Вона народила від Соми сина Будху (планета Меркурій) |
| Тваштар (від «робити», «створювати») | Бог-деміург, творець усіх істот і форм. У руці у нього ніж або сокира. Зображується як старець з чашею соми в руках (він — його охоронець). Тваштар іменується господарем і творцем форм. Він — божественний майстер-творець (звідси його епітет Вішваваруна). Він створив подружжя, звірів і коней, він приносить сім'я і багатство, допомагає вагітним. Пізніше він ототожнюється і витісняється образом Праджапаті як Вішвакармана. Тваштар — одинадцятий син Адіті, мав дружину-демоницю з асурського роду, яка народила йому триголового Вішваруну і дочку Саранью у вигляді кобилиці. Вішваруну убиває Індра. Щоб помститися Індрі, Тваштар створив із соми і вогню чудовисько Врітру. За іншими мотивами — Агні і Бріхаспаті. Відомий також мед Тваштара. Саме ім'я Тваштар — радше епітет, що має індоєвропейські корені, що означає «творець» (в іранській міфології, наприклад, відомий Тваша) |
| Трита (букв. «третій») | Виступав у давньоіндійській міфології як ріші, прообраз жерця, який робить перше жертвопринесення, а також як другорядне божество — Трита Аптья (тобто «Трита, пов'язаний з водою»). Трита Аптья несе до моря Варуну і вихваляє Апам Напата. Він також пов'язаний з Агні-вогнем. Таким чином, в образі Трити Аптьї поєднані функції неба і безодні (вогню й води), а також божественного і природного. Він пов'язаний з Індрою, якому допомагає в битві з Врітрою. В епосі Трита — один з трьох братів, породжених із попелу, кинутого Агні у воду. Відомий зрадницький вчинок двох братів стосовно третього (Трити), кинутого ними в колодязь. Міфологема про третього брата відома в багатьох міфологічних системах індоєвропейських народів. Ім'я Трита виявляє також лінгвістичні паралелі (напр., іранський Трита і грецький Тритон) |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| Ушас (букв. «ранкове світло») | Божество вранішньої зорі, зображуване у вигляді прекрасної дівиці, одягненої в блискуче вбрання й у світло. Ушас показує себе усьому Всесвіту, оголюючи груди. Вона виїжджає перед сходом Сонця на сліпучій колісниці, запряженій червоними конями або биками. Ушас наповнює Всесвіт світлом й відкриває небесні ворота (ворота пітьми). Вона дає життя, славу, захист, приносить багатство, корів, коней, дітей (зокрема, синів). Ушас являє на світ Сонце і готує йому шлях. Вона виходить із се- стри-ночі (Ратрі), змінюючи її. Вона — дочка неба і живе на горі. Водночас вона породжена Сур’єю і вона ж — його дружина. Ушас — мати Ашвінів, богів і корів. Вона — сестра Адітьїв, коханка свого батька Сур'ї (Сонця) й, імовірно, Пушана. Особливе значення надається і її інцестійним стосункам з батьком-небом. Найтісніші зв'язки Ушас виявляє із солярними божествами (Савітар, Сур'я, Ашвіни, Агні та ін.). Вона — «найподібніша Індрі» й разом з тим саме з Індрою виникає в неї конфлікт: сп'янений сомою, Індра розбиває своєю ваджрою колісницю Ушас. Поза Ріґведою Ушас з'являється дуже рідко і незабаром у піс- ляведійську епоху цілком зникає. Архаїчність образу Ушас поза сумнівом — вона одна з іпостасей Великоїбогині-матері. Образ Ушас сягає індоєвропейського уявлення про зорю (її ім'я, наприклад, тотожне давньогрецькій Еос, латинській Аврорі та ін.). Ушас ототожнювалась також з Рохіні, яка іноді персоніфікувала зодіакальне сузір'я Тельця |
| Хануман | Божественна мавпа, син бога вітру Ваю (або Марутів) і мавпи Анджани. Хануман здатний літати у повітрі, змінювати свій вигляд і розміри, виривати з землі гори. У «Рамаяні» Хануман є одним з головних героїв, він мудрий радник царя мавп Сугриви і відданий друг Рами і Сіти. Хануман присутній і в «Махабха- раті», де він — брат Бхіми, одного з братів-пандавів, сина Ваю. Саме Хануман передає Бхімі вчення про обов'язки чотирьох варн. Культ Ханумана — один з найпопулярніших у сучасному індуїзмі. Його шанують як наставника у науках і заступника сільського життя. Хануман зазвичай зображується у шанобливій позі перед Рамою або Сітою, або войовничо, з дубиною в руці, топчучи богиню — охоронницю острова Ланкі |
| Харіхара | Божественний образ, що поєднує в собі риси Вішну (Харі) і Шиви (Хара). Виник порівняно пізно (вперше згадується в Пуранах) |
| Шакті (букв. «сила») | Творча енергія божества, персоніфікована в образі його дружини (активний принцип), завдяки якій бог-чоловік маніфестує свої потенційні якості. Дуальна концепція пасивного й активного, схованого й явного, споглядального й творчого аспектів божественної пари насамперед додається до Шиви та його дружини. Культи, відомі як шактистські, зазвичай розглядають як верховне божество — Шакті, одну з іпостасей дружини Шиви (Деві, Саті, Дургу, Парваті та ін.) і шанують жіноче начало в усіх його проявах: подружньої вірності (Саті) і сексуальної пристрасті (йоні, жіночий орган — найважливіший символ Шакті — Парваті), творчої (Джаганматрі — Богиня-мати) і руйнівної сили (Дурга, Калі) |
| Шамбара | Демон з роду Дасів, супротивник Індри |
| Шеша | Тисячоголовий змій, що підтримує землю і служить ложем для Вішну, коли той спить в океані між творенням світу. Наприкінці кожної кальпи Шеша вивергає отруйний вогонь, що знищує |
Продовження табл. 2
| 1 | 2 |
| Всесвіт. Постійний епітет Шеши — Ананта («нескінченний»), і під цим ім'ям він є символом нескінченності. У ряді міфів Шеша розглядається як ілюзія Вішну або як частина самого Вішну (старший брат Крішни — Баларама уявляється інкарнацією Шеши). Шеша — цар змій, або нагів, що живуть у підземному світі. Інші царі змій (Такшака, Васукі) визнаються його братами або ідентифікуються з ним. Шеша зображується в пурпурному одязі, з білим намистом на шиї, в одній руці він тримає гору Мандару (вона використовувалася як збивачка при сколочуванні океану), а в іншій — плуг (атрибут Баларами). | |
| Шива (букв. «благий», «який приносить щастя») | Один з верховних богів, що входить разом із Брахмою і Вішну в божественну тріаду (тримурті). Як самостійне божество Шива був зарахований у пантеон порівняно пізно (бл. 200 р. до н. е.), проте джерела його культу сягають глибокої давнини (в Ха- раппській цивілізації він, очевидно, зображувався триликим і рогатим божеством в оточенні звірів). Багато атрибутів Шиви були властиві ведійському Рудрі (Шива — один з епітетів Рудри). У процесі тривалої асиміляції в образ Шиви були синтезовані риси різних арійських і неарійських богів. Ці риси іноді суперечливі, що знайшло відображення в епітетах Шиви: лютий і милостивий, втілення часу і водяної стихії, йому приносять людські жертви і він — винищувач демонів. Для своїх послідовників — шиваїтів, що вважають його вищою істотою, Шива — «великий бог», «великий господар» і Бхава («Суще», що нагадує ім'я іудейського Єгови). Багато спільних рис культ Шиви має і з діонісійським культом (напр., оргіастичні танці, тигряча шкура, зв'язок зі зміями та ін.). Основний символ Шиви — фалос. Іноді він уявляється як двостатева істота (Ардханаришвара), з правої — чоловічою і з лівої — жіночою половинками. Шива переважно — бог-руйнівник (саме він знищує світи і богів наприкінці кожної кальпи, що співвідносить його образ з образом всесвітнього змія Шеши). Почет Шиви становлять злі духи і перевертні, що живуть на цвинтарях і харчуються людським м'ясом. У Шиви п'ять (або чотири) облич, чотири руки, в яких він тримає тризубець, пісочний годинник, бойову сокиру або дубину, лук, сіть, антилопу та ін. Зі своєю дружиною, що має безліч іпостасей, Шива живе на вершині гори Кайласи. У нього два сини: бог війни Сканда й очільник його свити (гани) слоноподібний бог Ганеша. їздова тварина і помічник Шиви — бик Нандін. У Пуранах перелічується 1008 імен, або епітетів, Шиви: «володар усього», «володар гір», «господар», «великий володар», «п'ятиликий», «триокий», «увінчаний Місяцем» тощо |
| Шукра (букв. «світлий») | Наставник і жрець асурів, син Бхригу — одного із семи великих ріші, що уособлювали сузір'я Великої Ведмедиці. «Махабхарата» розповідає, що боги на початку війни з асурами за панування над світом зазнавали поразки, оскільки Шукра володів мистецтвом оживляти убитих, і асури завдяки йому не знали смерті. Проте Кача, син наставника богів Бріхаспаті, зміг вивідати це мистецтво в Шукри і передав його богам. При цьому певна роль відводилась вину, тому Шукра заборонив брахманам уживати вино (така ж заборона, накладена пророком Магометом, відома в ісламі). Зрештою боги заволоділи світом, а асури, навмисно спокушені Бріхаспаті, стали прихильниками облудних релігій, під якими мають на увазі буддизм і джайнізм. У міфах Шукра виступає також під ім'ям Ушанас й ототожнюється з планетою Венера |
Закінчення табл. 2
| 1 | 2 |
| Шушна (від «сохнути», «сушити») | Демон посухи, переможений Індрою, один з даса або асурів. Шушну уявляли рогатим змієм-пожирачем, що сичить, відкладає яйця. Один з його епітетів — «який викликає неврожай» |
| Яма (ймовірно, «Близнюк») | Володар царства мертвих, син солярного божества Вівасвата і Саранью, дочки Тваштара. У Ріґведі є гімн-діалог Ями і його сестри-близнючки Ямі, в якому Ямі пропонує інцест (кровозмішення), щоб мати потомство, але він відмовляється. Цей гімн являє собою варіант архаїчного близнючного міфу про пер- шопредків людей (напр., іранські Іма і Імак, єгипетські Осіріс й Ісіда, грецькі Девкаліон і Пірра та ін.). Яма богом ніде не названий, а тільки «царем мертвих». За Ріґведою він був «першим, хто вмер» і відкрив шлях смерті для інших. Яма домагається безсмертя в боротьбі з богами, які визнають, що «він став таким, як ми». При цьому Агні, який перебуває в загробному світі, віддає цей світ Ямі, щоб самому бути жерцем богів. Царство мертвих Ями містилося на півдні, тому померлих клали головою на південь. У Пуранах і епосі царство Ями розташоване в Нижньому світі, де він вершить суд над душами померлих, відправляючи праведників у рай, а грішників — в одне з пекл (їх налічують від 3 до 21). Яма зазвичай ототожнюється з Дхармою, богом справедливості, і в цій своїй іпостасі переймає функції ведійського Варуни (його влада при цьому поширюється не тільки на світ мертвих, а й живих). Іноді як іпостасі Ями виступають боги Кала («Час»), Антака («Умертвляючий») і Мрітью («Смерть»). Зображується Яма у червоному одязі. Його їздова тварина — чорний буйвол, зброя — дубина і петля (як у Варуни). У Пуранах братом Ями названий Ману — прабатько людей. У Ями одна всохла нога, друга — здорова. Він — локапала півдня |