Поява шумерів у Месопотамії і створення ними не пізніше IV тис. до н. е. ви­сокої цивілізації така ж раптова і несподівана, як і поява на Апеннінському пів­острові кілька тисячоліть пізніше етрусків з їх сформованою високорозвиненою культурою.

Гіпотетичні вихідці з Центральної Азії з її найвищими у світі горами, шумери розповідають про якийсь острів в океані, що був, на їх думку, всезагальною прабатьківщиною людства. Якщо прийняти на віру цю шумерську версію і об’єд­нати її з гіпотезами сучасних учених про їх центральноазійське походження, то можна припустити, що далекі предки шумерійців, які колись урятувалися від дав­нього катаклізму в океані (можливо, після загибелі міфічної Лемурії), змушені були рятуватися на високогір’ях Центральної Азії, звідки згодом вони прийшли в Месопотамію, або через Причорномор’я і Кавказ (в обхід Каспійського моря), або «прямо» через Іранське нагір’я.

Безперечним є одне — це існування зрілої, високорозвиненої цивілізації, що з’явилася наче несподівано й відразу в Межиріччі близько IV тис. до н. е. Саме ця цивілізація, яка своїми могутніми монументальними поселеннями нагадує інші культури іберійсько-кавказького кола, дала світові іригаційні й управлінські тех­нології, розвинену писемність, монументальну храмову архітектуру (зиккурати), а також релігійно-міфологічні уявлення, що стали загальними для багатьох на­родів світу (наприклад, сказання про Всесвітній потоп і Зіусудру, який врятувався після нього).

Зіусудра (шумер. «що знайшов життя довгих днів») або Утнапішті (аккад. «знайшов подих») — мудрий і набожний правитель міста Шурріпака, дізнається про майбутній потоп (який боги з ініціативи Енліля мають наслати на людей) від іншого бога — Енкі. За його ж порадою Зіусудра будує ковчег і в ньому перебуває потоп. Після потопу він, як «рятівник сімені людства», отримує «життя як боги» і «вічний подих» (тобто вічне життя) і оселяється разом зі своєю дружиною на «острові блаженних» Тільмун. Шумерський міф про потоп і Зіусудру ліг, очевид­но, в основу вавилонського міфу про потоп, що, у свою чергу, має близькі пара-

лелі з аналогічною біблійною розповіддю [90, I, 468]. Подібний міф про Потоп, як ми пам’ятаємо, існує і в давньогрецькій міфології, яка стикалася, очевидно, з іберійсько-кавказькою в незапам’ятні часи.

Шумерська цивілізація вважалася цілком теократичною, де центром усього соціального життя був храм-зиккурат, а вищим соціальним шаром — жерці. По­тім владу жерців поступово змінює влада військової знаті, тобто аристократії, що вказує на дію певного універсального соціального закону, відповідно до якого спочатку панівне становище духівництва замінюється з часом владою світської аристократії, що поступово віддає її торгово-ремісничому станові, а останній — найменш привілейованим прошаркам населення, після чого, очевидно, почи­нається новий соціальний цикл (тобто лідируючі позиції знову повертаються до духовного стану).