Космогонічні й антропогонічні уявлення

^Космогонічні мотиви простежуються в тексті «Гільгамеш, Енкіду і підземний світ», де йдеться про якісь події, що відбувалися в той час, «коли небеса відо­кремилися від землі, коли Ан забрав собі небо, а Енліль землю, коли Ерешкі- галь подарували Куру».

Першу («недику») людину виліпили Енкі та Нінмах з глини Абзу (підземного світового океану) і залучили до процесу створення богиню Намму — «матір, що дала життя всім богам». Мета створення людини — працювати на богів, годувати богів своїми жертвами. Коли була створена людина, боги влаштували з цієї наго­ди бенкет. На бенкеті захмелілі Енкі і Нінмах починають знову ліпити людей, але в них виходять виродки: не здатна родити жінка, позбавлена статі істота тощо. У шумерських міфах неодноразово прохоплюється, що ранні люди росли під зем­лею, як трава, і Енліль, зробивши мотикою діру в землі, випустив звідти людей [90, II, 649].

Багато міфів присвячено створенню і народженню богів, їхній ролі як куль­турних героїв. Творцями-деміургами виступають переважно Енліль та Енкі. Есха­тологічна лінія відображена в міфах про потоп, що пізніше перейшли в біблійні тексти. Збереглися також розповіді про боротьбу богів з чудовиськами, знищення стихійних сил тощо. У шумерській міфології всесильні, всемогутні боги, творці всього живого на землі, іноді зображуються злими, грубими, жорстокими, чиї рі­шення часто пояснюються примхами, пияцтвом, розбещеністю, а в їхній зовніш­ності можуть бути підкреслені побутові непривабливі риси (розпатлане волосся, бруд під нігтями тощо).

Найпасивніший бог — «батько богів» Ан. Образи Інанни, Енкі й Енліля мож­на порівняти з образами богів-деміургів, богами первісних культів, які живуть на землі, серед людей, чий культ і витісняє культ Вищої Істоти.

Велике значення місячного культу в релігії давніх шумерів знайшло своє відображення у спорудженні в місті Ур близько 2064 р. до н. е. храмових веж (зиккуратів) на честь бога Мі­сяця Нанна (до цього храми споруджували на плоских терасах). Зиккурат (пря­мокутний східчастий храм), побудований в Урі, мав чотири сходини-платфор- ми різної ширини і заввишки близько 20 метрів з периметром основи близько 210 метрів. Будинок побудовано із сирцевої цегли, зовнішні стіни якого викладені обпаленою цеглою і прикрашені нішами. Трьома сходами — крутими центральни­ми на фасаді зиккурата і двома бічними, що з’єднувалися у верхній частині, — мож­на було потрапити на перший майданчик, звідки сходинки, що неначе продовжу­вали центральні сходи, вели безпосередньо до святилища — храму бога Місяця. Верхній майданчик зиккурата служив жерцям для спостереження за зірками. Ко­жен майданчик зиккурата було обнесено стінами, до яких із внутрішнього боку примикали житла жерців і чиновників, які керували державою. Тож храм був водночас релігійним, адміністративним і господарським центром. Крім того, тут зберігався багатий архів [155, 37].

Місячний культ Знищення Шумеру

Падіння III династії з Ура (2064 р. до н. е.) знайшло своє художнє відображення в «Плачі про руйнування міста Ура», де історичні факти загибелі міста переплітаються з релігій­но-міфологічними уявленнями і розповідається про такі події [155, 40]:

1) збори верховних богів вирішили повністю знищити Шумер і його столи­цю Ур. Далі описується знищення міста кутіями й еламітами — жителями давньо­го Елама;

2) перелічені міста, залишені богами;

3) описується голод в обложеному Урі;

4) верховний бог шумерів Енліль підтверджує неминучість того, що відбуваєть­ся, оскільки царство в Урі не може існувати вічно.

ХРОНОЛОГІЯ ДАВНІХ НАРОДІВ ІБЕРІЙСЬКО-КАВКАЗЬКОГО ТА ІНДОЄВРОПЕЙСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО КОЛА

Нанна, щоб він теж залишив місто. Населення відкриває ворота ворогам. Ур зни­щено;

5) Нанна наприкінці оповідання знову просить богів за місто і домагається бажаного: боги повертаються в Ур.

О днією з основних причин ослаблення шумерської державності було загос­трення боротьби між жерцями і військовими вождями — лугалями, що заверши­лася перемогою останніх. Споконвічно містами-державами Шумеру керували жерці головного міського храму (на рис. 49 зображені шумери, що моляться). Найменше з храмом був пов’язаний командир міського ополчення, що нази­вався «лугаль» («велика людина»). Однак і лугалі часто походили із жрецьких родин. Протягом тривалого часу влада жерців у Шумері була набагато силь­нішою за владу військових вождів, але поступово вона все-таки перейшла до лугалів, які оголосили себе царями. Водночас жоден із шумерських лугалів не був досить сильним, щоб об’єднати країну під своєю владою на скільки-небудь тривалий період. Незадовго до 2300 р. до н. е. безладдя в шумерських містах і війни між містами набувають особливо руйнівного характеру. Кінець цим міжусобицям поклав цар Саргон Давній, котрий об’єднав весь Шумер у нове Шумеро-Аккадське царство — першу у світі імперію [178, I, 48-49]. Тому розгляд шумерської історії і релігії без її аккадського періоду був би не­повним. Однак це уже належить до іншої групи давніх народів, що становлять семіто-хамітську (афразійську) мовну сім’ю, представники якої відрізнялися від шумерійців і в культурному, і в антропологіч­ному відношенні.

Шумери були для давніх семітів вели­кими вчителями, від яких вони чимало за­позичали, враховуючи основи релігійного світогляду й основні міфологічні сюжети, що перейшли, зокрема, у єврейську Біблію. Та й саме виникнення єврейської релігії бере свій початок від шумерських переказів про падін­ня Ура близько 2064 р.

Рис. 49. Статуї шумерів, які моляться, 2800-2600 рр. до н. е.

му випадку — водно-хтонічне божество, пов’язане зазвичай з «богоборчою» ха­отичною сферою. При подальшому ознайомленні із західносемітською релігією (з якої в I тис. до н. е. і з’явився іудаїзм) ми побачимо, що образ біблійного Єго- ви виник, за однією з версій, з образу такого самого водяного (як і Енкі) бога Ямми, з яким вів непримиренну боротьбу верховний володар Балу (образ, який багато в чому відповідає шумерському Енлілю).