Основні міфи і героїчні сказання

З героїчних сказань до нас дійшли тільки сказання урумського циклу, героями яких є три правлячих послідовно царі Урука (за переказом, династія вела свій початок від бога сонця Уту, чиїм сином вважався Мескінгашер — засновник I династії): Енмер- кар, син Мескінгашера; Лугальбанда, четвертий правитель династії і батько Гіль­гамеша, найпопулярнішого героя шумерської та аккадської літератури.

Подвиги Гільгамеша й Енкіду

Гільгамешу шумеро-аккадській міфології мислився істотою, утвореною від зв’язку смертної людини і богині Аруру або 130-135]. У шумерському сказанні про Гільгамеша і Хумбабу («Гільгамеш і гора безсмертних») і в аккадському епосі про Гільгамеша герої за допомогою чарів убивають Хумбабу (Хуваву), за що Енкіду (за аккадською версією) відбуває покаран­ня: розгнівані боги посилають йому хворобу і смерть [90, II, 606]. У вавилонській поемі «Про того, хто усе бачив» [121, 166-220] описується сцена залицянь до Гільгамеша Інанни-Іштар, яка пропонувала себе йому за дружину. Гільгамеш рішу­че й у досить грубій формі відмовляється від цієї пропозиції, чим викликає страш­ний гнів Іштар, яка вимагає від свого батька Ану і матері Анту створити Бика для вбивства Гільгамеша. До того ж Іштар загрожує Ану, що коли він не дасть їй Бика (KAL?), вона сама вразить Гільгамеша в його житлі, прокладе шлях у «глибини пекла», підніме мертвих («щоб живих пожирали»), і тоді «живих стане менше, ніж мертвих», тобто загрожує порушенням встановленого космічного порядку.

Роздобувши внаслідок цих погроз від Ану величезного Небесного Бика, Інан- на-Іштар насилає його на місто Гільгамеша — Урук, де Енкіду і Гільгамеш убива­ють лютого Бика, виривають його серце і кладуть перед Уту-Шамашем, а в об­личчя Іштар кидають «його корінь», який Іштар оплакує разом з усіма підлеглими їй «любодійками, дівками і блудницями». За це, відповідно до вавилонської вер­сії, а також за вбивство Хумбаби боги з ініціативи Енліля (якій опирається Уту- Шамаш) і насилають на Енкіду хворобу і смерть.

Гімни обожненим шумерським царям свідчать, що між царем (і водночас верховним жерцем «еном») і верховною жрицею щорічно відбувався обряд священного шлюбу, в якому цар представляв утілення бога-пастуха Думузі, а жриця — богині Інанни. Зміст творів, що складають єдиний цикл «Інанна- Думузі», містить у собі мотиви залицяння і весілля героїв-богів, сход­ження богині в підземне царство і заміну його героєм, загибелі героя і його по­вернення на землю. Усі твори циклу є передднем драми-дійства, що становила основу ритуалу й образно втілювала метафору «життя — смерть — життя» [90, II, 648].

Цикл «Інанна-Думузі»

У шумерських поемах «З великих небес до великих надр», «У скаргах сер­ця», «Володарю заходу — горе!..» та ін. [121, 144-162] описується сходження і загибель Інанни в підземному царстві її старшої сестри Ерешкігаль, а також звільнення її звідти за допомогою бога Енкі. Проте закони пекла невблаганні, і замість себе Інанна має залишити заміну, для якої вона обирає свого чоловіка Думузі. Він, передчуваючи свою загибель, за порадою своєї сестри Гештінанни намагається врятуватися від злісних демонів підземного царства (гала), тікає, за допомогою бога Уту тричі змінює свою подобу, але зрештою демони наздога­няють його і роздирають на шматки. За вироком Інанни, Думузі повинен про­водити в підземному світі півроку, а інші півроку там має перебувати за нього Гештінанна. Міфи про Думузі виявляють тісний зв’язок з уруцьким міфоепічним циклом [90, I, 409-410] і є досить поширеною сюжетною традицією про боже­ства, що вмирають і воскресають, зафіксовану в релігійно-міфологічній спад­щині багатьох давніх народів.

Міфи про Енліля і Нінліль

У міфі про Енліля і Нінліль у ролі божества, що вмирає і воскресає, виступає покровитель громади Ніппура, во­лодар землі й повітря Енліль, котрий силоміць заволодів Нінліль і вигнаний за це богами в підземний світ. Але він зумів його покинути, залишивши замість себе, дружини і первістка-сина «заступників» (тобто інших своїх синів). Про місцеперебування підземного царства (шумер. Курей, Кі-галь, Еден, Ірігаль, Араш) чіткого уявлення немає. Кордоном підземного царства слу­жить підземна річка, через яку переправляє перевізник. Ті, хто потрапляє в пек­ло, проходять через сім воріт підземного світу, де їх зустрічає головний воротар Неті. Доля мертвих під землею важка: їжею можуть бути нечистоти, а питвом — помиї. Стерпне життя у душ, за якими було виконано поховальний обряд і при­несено жертви, а також у полеглих у бою та багатодітних. Судді підземного світу, аннунаки, що сидять перед Ерешкігаль, володаркою підземного царства і старшою сестрою Інанни, виносять тільки смертні вироки. Імена мертвих записує у свою таблицю жінка-писар Гештінан — сестра Думузі. Непоховані душі мертвих, за уяв­леннями шумерів, повертаються на землю і приносять лихо [90, II, 649].