«Генеалогія» Ана й Енліля
Родовід шумерських богів починається з бога неба Ана, хоча, наприклад, з ху- ритської релігії (багато в чому ідентичної шумерській) ми знаємо, що Ану (ототожненому, очевидно, з Ураном) передував Алалу, а самі шумерійці стверджують, що до Ана правили аж п’ятдесят пар богів, найдавнішим з яких є хтонічне божество Енмешарра.
Ім’я першого хтонічного бога шумерійців співзвучне з найдавнішим архаїчним божеством невідомого (найпевніше, дошумерського) походження в релігії багатьох народів Передньої Азії (еламська Ашхара, вавилонська Ешха- ра, хуритська Ішхара), яке в хуритів вважалося «матір’ю сімки» — групи демонічних істот (у шумерів їх «батьком» вважається сам Ан) і мала також хтонічне походження, лише пізніше ідентифікувавшись з Венерою-Іштар (шумерська Інанна). Дружиною Ана-неба є Ураш-земля (за іншою версією — Анту), а дітьми — бог вітру, повітря, родючості Енліль, бог бурі Ім, «бог амореїв» Марту (громовержець, що насилає бурю), богиня — покровителька міста Лагаш Гутумдуг (що згадується, як ми пам’ятаємо, і в написах Кам’яної Могили), богиня врожаю Нісаба (пізніше також богиня мистецтва письма, чисел, науки, архітектури, астрономії), Нінінсіна (можливо, одна з іпостасей богині планети Венера), а також інші боги (з богами аннунаками включно).Аннунаки (шумер. — «сім’я князя», очевидно, бога Енкі) — це група споріднених між собою земних, підземних і почасти небесних божеств, а також спеціальне позначення хтонічних (тобто тільки земних і підземних) богів [90, I, 89]. У шумерських текстах доби створення єдиного пантеону (III династії Ура, XXI ст. до н. е.) батьком аннунаків, замість Енкі, названий Ан, а в післяшумер- ських текстах їх створення приписується синові Енкі — Мардуку, що розділяє 600 аннунаків на 300 «верхніх» (небесних) і 300 «нижніх» (богів підземного світу). В інших текстах кількість аннунаків дорівнює 7. Аннунаки — боги-заступники, боги-покровителі, головною функцією яких є визначення людських доль.
В аккадський період з’являється чіткіший поділ усіх богів на дві родові групи: аннунаків як богів землі і підземного світу й ігігів як космічних богів [90, I, 90]. Ігіги (або «великі князі») — це боги суто космічного характеру, і зазвичайназивається сім «великих богів-ігігів»: Ану, Енліль, Ейя (Енкі), Сін (Нанна), Шамаш (Уту), Мардук, Іштар (але ці ж боги можуть позначатися і як аннунаки) [90, I, 479]. Образи ігігів і аннунаків як «великих богів», можливо, відповідають малоазійським демонічним істотам кабірам (а також тотожним їм куретам, дактилям і тельхінам), що становили оточення «Великої матері богів» і самі були «великими богами» та громовими божествами, які карають людей за їхні гріхи і провини (див. главу 25).
Первісток Ана
Первісток «батька богів» Ана — «володар вітру» і «господар землі» Енліль — має дружину Нінліль (шумер., можливо, «пані вітер»), що, як видно, була спочатку однією з іпостасей Богині-Матері. У міфі про Енліля і Нінліль розповідається, як Енліль силою заволодів юною Нінліль (сюжет, що нагадує чечено-інгуські перекази про Тушолі й Ерде, також богів землеробства і родючості), за що був вигнаний богами в підземний світ (де він і перебував, наприклад, у хуритському пантеоні). Нінліль пішла за Енлілем і народила йому бога місяця Нанну і трьох інших лунарно-хтонічних божеств. В аккадській міфології (в Ашшурі, де на місці Енліля стоїть бог Ашшур) Нінліль — дружина Аш- шура (поруч з богинею Іштар — шумерською Інанною) [90, II, 221].
Один із синів Енліля і Нінліль Нергал — бог підземного царства, чоловік богині пекла Ерешкігаль. Спочатку Нергал був небесним богом, але потім став уособленням спопеляючого сонця (однак не сонячним богом у загальноприйнятому розумінні). Нергал іноді ідентифікується з богом чуми Еррою і (як і Ерра) приносить людям і худобі лихоманку та чуму. Як і його брати Нінурта і Нінгірсу, Нергал — божество війни. У підземний світ Нергал потрапив за нешанобливе ставлення до Ерешкігаль і на її вимогу залишився там назавжди.
Характерно, що Нергал приходить у підземний світ під іменем бога Ерри (тобто імена Нергал і Ерра означають, як видно, одне божество). Є зображення Нергала із серповидним мечем і кийком, із двома левиними головами; він стоїть на горі, наступивши ногою на поваленого ворога [90, II, 212].Брат Нергала Нінгірсу разом зі своєю дружиною Бау (Баба — дочка Ана) ідентичний з іншим своїм братом Нінуртою. Обоє вони «орачі Енліля», стежать за порядком на полях і каналах, володіють зброєю богів шаруром. Нінгірсу і Нінурта здійснили безліч подвигів, здобувши перемоги над шестиголовою вівцею, се- миголовим левом, «добрим драконом», «левом, жахом богів», птахом Анзуд та ін. Емблема і символічний звір Нінгірсу-Нінурти — левоголовий орел Анзуд [90, II, 221-222].
Анзуд (Анзу, Зу, Імдугуд — «буря-вітер») у шумеро-аккадській міфології представлений величезним птахом божественного походження у вигляді левоголового орла (пізніше, приблизно з XIV ст. до н. е., — просто у вигляді орла). У написах згадується, починаючи з XXVI ст. до н. е., зазвичай виступає як посередник між богами і людьми, до того ж підкреслено виражена амбівалентність його сутності: він водночас втілює і добре, і зле начало. У міфах про Анзу простежується його зв’язок зі Світовим деревом, де він, поряд зі змією, втілює зле начало (наприклад, у міфі «Гільгамеш, Енкіду і підземний світ» Гільгамеш виганяє Анзуда з гілок дерева хулуїпу й убиває змію у його корінні). Аккадський міф про Анзу починається з прославляння шумерського бога Нінурту — переможця Анзу. Коли бог Енліль, вмиваючись, зняв свої інсигнії, Анзу викрав їх разом з таблицями доль (Ме), щоб стати могутнішим за всіх богів, і полетів у гори. Через це порушилися всі божественні закони (мотив, відомий за міфом про бога чуми і війни Ерру). Богиня-Мати відправляє проти Анзу бога війни Нінурту (варіант — Нінгірсу), який і долає його після кількох спроб. Анзу став емблемою бога Нінгірсу з Лагаша (іпостась Нінурти) [90, I, 82-83].
Крім Нергала і Нінгірсу-Нінурти, Енліль є також батьком Намтара (шумер., «який відрізає», «різун», тобто доля), матір’ю якого вважається богиня підземного царства Ерешкігаль, старша сестра Інанни-Венери.
Намтар — посол і візир-радник Ерешкігаль — є злісною істотою, ворожою людям, яка несе їм смерть [90, II, 197]. Отже, майже вся родина Енліля — володаря землі є групою хтонічних та войовничих за своєю природою істот, що часто мають «підземну прописку».До названих божеств належить ще один бог підземного царства Ніназу (шумер. «пан лікар»), син Енліля і Нінліль (за іншою версією, син Ерешкігаль), батько бога підземного світу Нінгішзіди. На противагу богові — володареві підземного царства Нергалу, уособленню злого начала, Ніназу — бог-цілитель, божество ритуальних обмивань з чіткими рисами приязності. Однак, як і його брат Нінурта, має риси військового божества, що вражає ворожі країни [90, II, 220]. Син Ніназу — Нінгішзіда (шумер. «володар або володарка чистого (святого) дерева») також є хтонічним божеством, якого Гільгамеш зустрічає в підземному світі разом з Думузі. Його дружиною, за лагаською версією, є Геш- тінанна — сестра Думузі. Він сторож злих демонів, засланих у підземний світ, сторож (разом з Думузі) небесних воріт бога Ану (які, очевидно, також перебували в підземному царстві). Символом Нінгішзіди є рогата змія, а сузір’ям — Гідра [90, II, 221].
Інанна — богиння Венери
Інанна, молодша сестра Ерешкігаль і дочка Ана (за іншою версією, дочка місячного бога Нанни — сина Енліля і Нінліль — батька сонячного бога Уту), мала за чоловіка Думузі (шумер. «щирий син», у грецьк. передачі Даозос, Даоннос,
що співзвучне з іменем давньогрецького бога Діоніса [90, I, 409]. У списку богів з Фари (XXVI ст. до н. е.) його ім’я зустрічається з епітетом (або другим ім’ям) Амаушумгальанна, що означає «мати (його) — дракон небес». У пізніших списках зустрічаються вже два Думузі — «пастир часів до потопу» і «рибалка, первісним містом якого була Куара», проте літературні тексти їх не розрізняють. Головні міфи — про любов Думузі до богині Інанни, сватання, шлюб і передчасну смерть бога в підземному світі пов’язані з ритуалом священного шлюбу, приналежним до коронаційних обрядів «царства Шумеру й Аккаду» III династії Ура.
Ці міфи, на думку релігієзнавця В. Афанасьєва, дають змогу виокремити три головних аспекти цього божества: чоловік — коханий богині любові та родючості Інанни; божество, віддане богинею в підземний світ як викуп за неї; уособлення весняної родючості і надалі, очевидно, божество родючості в широкому розумінні слова. В одному з міфів подається генеалогія Думузі: його мати — богиня Туртур (Сіртур), сестра Геш- тінанна (шумер., можливо, «виноградна лоза небес»), а батько, імовірно, бог Енкі. За вироком Інанни Думузі і Гештінанна проводять у підземному світі по півроку, що вказує на них як на божеств, що вмирають і воскресають [90, I, 410].Завершує ряд «родоводу» Ана і Енліля сонячний бог Уту БОЖЄСТВО СОНЦЯ (шумер. «світлий», «сяючий», «день»; аккад. Шамаш — «сон- ■
це»), син бога місяця Нанни. У бога Уту є дружина Шенірда
(шумерська, аккадська, як і в хуритів, — Айя), але немає дітей, чим, очевидно, підкреслюється завершення родоводу богів, що почався від меж Сонячної системи і втілився в її центрі — Сонці. Уту, як і інші шумерські боги, має свого посла — Бу- нене. У щоденній мандрівці по небу Уту-Шамаш увечері ховається, а вранці знову виходить з-за гір. Уночі Уту-Шамаш подорожує підземним світом, приносячи мерцям світло, питво, їжу (його аккадський епітет — «сонце мертвих душ»). Як божество всевидящого світла Уту-Шамаш — суддя, охоронець справедливості й істини. Він також бог-захисник і подавець оракулів. Згубність і спопеляючі сонячні промені ніколи не асоціюється з Уту-Шамашем, а з відповідним богом Нергалом. РольШамаша в аккадському культі визначніша за роль шумерського Уту, на підлеглому становищі якого позначається залежність його від місячного бога. Проте в Ашшурі в Шамаша був спільний з місячним божеством храм [90, II, 552].