Понтійське царство.
У релігійно-ідеологічній концепції Мітрідатідів простежується суворо витриманий набір відповідних грецьких божеств, які синкретизувалися з місцевими: Афіна — Ма-Еніо-Беллона; Анаїт — Ма-Кібела, Артеміда і Афродіта, частково Діва, Деметра, Кора; Зевс в іпостасі Стратія — Мітра тощо.
Релігійна політика держави вибудовувался у залежності від очікувнь різних етнічних груп, які мали об'єднатися навколо світлого образу царя — рятівника. Після відчутної поразки у війні 183—179 рр. до н. е. починається суттєві зміни у цьому сегменті державної політики. Це добре ілюструє царський культ Мена-Фарнака, який за наступників Фарнака поступився місцем культу Персея-Аполлона, проголошеного царським. Понтійські царі стали більш активно брати участь у сакральному житті елліністичного світу, встановили тісні зв’язки з Делосом і Афінами, де з’явилися численні присвячувальні написи грецьким богам на честь членів правлячої у Понті династії. Мітрідат поглибив філеллінську політику своїх попередників, проголосивши себе новим Діонісом і наказавши зображувати себе в образі героя Персея1. Важливим культовим центром Понтійського царства була Комана Понтійська, відома своїми святилищами далеко за межами країни[364] [365]. У ході територіальних змін, ініційованих римлянами за правління принцепса Августа, до складу царства увійшла Зелітіда разом з храмовим центром Зелою[366]. Питання релігії розглядалися як важливий елемент розвитку держави, зміцнення позицій династії на міжнародній арені та усередині країни. Так Полемон ІІ, встановивши тісні стосунки з Юдеєю, навіть приймає юдаїзм. Старший син Полемона І займав посаду верховного жерця — династа Ольби до 36 р. н. е., коли ця посада була скасована у зв’язку із загальною реорганізацією влади у цьому регіоні[367]. Піфодоріда, дружина Полемона І, яка правила після його смерті (8/7 р. до н. е.) в усіх областях, які належали її чоловікові у Понті, Колхіді, Боспорі (до воцаріння Аспурга у Боспорі у 14 р. н. е.), вшановувалася у різних містах своїх володінь та поза ними як божество. Їй було встановлено статую в Афінах. Піфодоріду та її дітей вшановували у Смірні1.