Покоління богів

Згодом різні давньоєгипетські версії створення світу були дещо «модифіковані» й склались у певну загальну картину світобудови, де чільне місце посідав бог денно­го сонця Ра. У найзагальніших рисах це було так.

Спочатку був Хаос, і в ньому панували сили руйнування (у деяких джерелах до «негативних» споконвічних сил Хаосу зараховують три пари божеств: Тенему і його жіночу паралель Тенемут («морок», «зникнення»), Ніау і Ніаут («порож­неча», «ніщо»), Герех і Герехт («відсутність», «ніч»). Руйнівним силам первоз­данного Хаосу протистоять творчі сили — чотири пари божеств, що уособлюють стихії: чоловічі божества Хух (Нескінченність), Нун (Вода), Кук (Темрява) і Амон («невидимий», можливо, «повітря») мали вигляд людей із головами жаб, а їхні жі­ночі пари — Хаухет, Наунет, Каукет і Амаунет — були богинями зі зміїними голова­ми. Ці боги з землі й води створили Споконвічний пагорб — Вогненний острів, на якому з також створеного ними Світового яйця (або, за іншою версією, лотоса) з’явився бог Сонця (Ра-Атум). Ра створив першу пару нових богів — Шу і Тефнут, від якої походять усі інші боги [124, 39]. Отже, до процесу «першотворення» були причетні сім споконвічних пар божеств, три з яких були «негативними» і чоти­ри — «позитивними».

Бог вітру й повітря Шу і богиня вологи Тефнут породили бога землі Геба і богиню неба Нут. Після того як світ був створений і Шу поділив небо і землю (на початку творення вони були злиті воєдино), на земному престолі засяяв володар богів Ра, ознаменувавши цим початок «віку богів». Коли Ра запанував на земному престолі, споконвічний ворог Сонця Апоп — потворний змій завдовжки понад 200 м, напав на сонячного бога, щоб скинути і знищити його. Ра став до бою зі змієм і подолав його, але не вбив (Апоп сховався в підземному царстві, де щоночі нападає на бога Сонця під час його нічної подорожі під землею). Вороги бога Сонця часто виступають також в образі гіпопотамів і крокодилів.

Престол від Ра перейшов до бога повітря Шу, який збудував багато свя­тилищ і храмів по всьому Єгипту. Одного разу ці храми спробував зруйнувати змій Апоп, але Шу став з ним до бою і переміг. Проте від ран, отриманих у цій битві, Шу занедужав і осліп. Унаслідок на землі запанувало беззаконня, і Геб силою оволодів своєю матір’ю — богинею Тефнут — і захопив престол батька (тобто вчинив страшний злочин — інцест). Розкаявшись згодом у своїх злочи­нах, Геб вирішив жити в повній згоді з установленим світопорядком, а про- царювавши 1773 роки, зрікся престолу, який успадкував його син Осіріс [124, 111-113].

Осіріс, як зазначалося, — син Геба і Нут, їхній первісток (за іншою вер­сією, Осіріс, як і Гор, — син Ра). Потім народжується Сет (син Геба) — бог у вигляді людини зі звірячою мордою, червоними очима і волоссям, повели­тель стихійних лих і воєн. Після нього народилася Ісіда (яку вважають дочкою Тота) — дружина і сестра Осіріса, а за нею — Нефтида (дочка Геба), що стала дружиною свого брата Сета і покровителькою померлих. Осіріс успадкував пре­стол Геба і разом з Тотом (нічним заступником Ра) правив у Єгипті відповідно до встановленого богами порядку (це було найкраще царювання «віку богів»). Ісіда і Тот навчили людей магії, мистецтва лікування і священних заклинань. Проте на 28-му році царювання Осіріса облудним шляхом убиває його брат Сет, який узурпує владу. У боротьбу з Сетом (сином Геба) вступає син Осіріса (чи са­мого Ра) Гор, який відновлює світопорядок і правосуддя, заново відбудовує всі храми і святилища, зруйновані лиходієм Сетом. Коли ж скінчився «вік богів» і земний престол перейшов до «втілень Гора» — єгипетських фараонів, Гор приєд­нався до почту великого Ра. Сет, за однією з версій, також виявився поруч із Ра, котрий після того як Гор став царем на землі, забрав Сета до себе, сказавши: «Тож возсідатиме він разом зі мною і стане мені сином, нехай він гримить у небесах і наганяє страх на всіх...» [124, 113-150]. У цій версії Сет виступає з очевидними атрибутами бога-громовика.

В одному з текстів Нового царства (так званому Туринському царському каноні) повідомляється, що Гор царював на землі 300 років, а далі згадують­ся епохи царювань: Тота (7726 років, за іншою версією — 3126 років), Маат (3140 років) і Птаха (проте відповідні цим правлінням міфи не відомі). Мож­ливо, ми маємо справу з символами різних епох і циклів, коли епохи Ра (сонце), Шу (повітря), Геба (земля) й Осіріса (підземний світ) завершують один «цикл творення» і в образі нового солярного божества Гора починають наступний. Тот (риси якого можуть бути співвіднесені з образами Місяця і Меркурія) виступає, мабуть, у цьому новому «циклі творення» радше як божество Меркурія, що уо­соблює повітряну стихію, а Маат — земну. Маат — це богиня істини й порядку, дружина Тота. Її зображували сидячою на землі жінкою, а центром її культу був Фіванський некрополь (можливо, як символ переходу з земного, тобто телурич­ного світу в підземний — водно-хтонічний, образом якого міг виступати в цьому циклі бог Птах).

Отже, давньоєгипетська міфологія, напевно, є своєрідною «моделлю п’яти царств», які почергово змінюються протягом певного метаісторичного цик­лу і водночас символізують різні стихії — першоелементи світобудови (при цьо­му кожна з них домінує на відповідному етапі циклу). Критичною фазою таких циклів виступає боротьба «старих» водно-хтонічних сил і «нових» повітряно-со­лярних, що в єгипетській релігії відтворено образами Сета і Гора, а також посе­редницею в їхній боротьбі Ісідою.

Проте варто зазначити, що існує кілька варіантів відмінних одна від одної міфічних династій Стародавнього Єгипту і кількості років правління кожної з них. У табл. 30 наведена одна з хронологій правління двох перших міфічних династій («солярної» і «лунарної») Стародавнього Єгипту. Так, за Манефоном, першим богом-царем Єгипту був Птах, який передав своє правління богові сонця Ра піс­ля 9 тис. років свого царювання. Ра, що правив близько 1000 років, передав свій престол богові повітря Шу, якого через 700 років заступив бог землі Геб, що пра­вив 500 років.

У другій книзі своєї «Історії» давньогрецький історик V ст. до н. е. Геродот, названий за свої праці «батьком історії», переповідає розмову з єгипетськими жерцями під час його відвідання Єгипту. Жерці повідомили йому, що від прав­ління їхнього першого царя змінилося 341 людське покоління, і Геродот підра­хував: весь період становить понад 11 тис. років — з розрахунку три покоління

Таблиця 30

МІФІЧНІ ДИНАСТІЇ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ ЗА «ТУРИНСЬКИМ СПИСКОМ» [62, 597-598]

на століття*. Латинський автор першого століття нової ери Помпоній Мела писав: «Єгиптяни пишаються тим, що вони найдавніший народ на землі. У їхніх справжніх хроніках... можна прочитати, що відтоді, як вони існують, зірки чоти­ри рази змінювали напрямок свого руху, а сонце двічі заходило там, де воно нині сходить», що, на думку, наприклад, німецького натураліста ХІХ ст. А. Гумбольдта, могло пояснюватися зміною положення земної осі за період близько 26 тис. років (прецесія рівнодення), тобто за час однієї зодіакальної епохи [27, 122-123]. Згід­но з «Туринським списком» і Манефоном період правління міфічних династій Стародавнього Єгипту приблизно дорівнював періодові однієї зодіакальної епо­хи (відповідно, 23200 і 24900 років) [62, 598].