Ісід
класичному образі дружини й помічниці Осіріса — бога земних глибин. Вшановувалася Ісіда і як богиня вітру, і як покровителька породіль. Ісіда, за античною традицією, була володаркою річкових і морських вод, покровителькою рибалок і моряків.
Жодне єгипетське божество (за винятком Серапіса) не набуло такої широкої популярності у греко-римському світі, як Ісіда, де вона набуває суто самостійне значення, перебираючи на себе багато функцій Осіріса. За твердженням Д. Редера, культ Ісіди вплинув також на християнську догматику і мистецтво (припускають, наприклад, що образ Богоматері з немовлям на руках сягає образу Ісіди з немовлям Гором) [90, І, 568-570]. Греки ототожнювали богиню Ісіду з Деметрою — богинею родючості та землеробства, стародавнім жіночим телуричним божеством (букв. «земля-мати»), яка в ролі бога рослинності, що вмирає і воскресає, мала не чоловіка (Осіріса), а свою дочку (Персефону), що, можливо, вказує на походження культу Деметри (як і інших стародавніх жіночих великих богинь Геї та Кібели) з дуже архаїчних матріархальних часів [90, І, 364-366].Багато рис єгипетської Ісіди (як і фінікійської Астарти, і вавилоно-ассирій- ської Іштар) близькі й навіть тотожні з грецькою богинею Афродітою, котра, як і згадані богині, мала східне (точніше, малоазійське) походження. У давньогрецькій міфології та релігії Афродіта була богинею любові та краси, що має давнє хтонічне коріння (щоправда, Платон у «Бенкеті» виокремлює два різних аспекти Афродіти — уранічний і низинно-земний) [90, І, 132-133]. Афродіта бу ла наділена космічними функціями могутньої любові, що пронизує весь світ; вона уявлялася богинею вічної весни і життя, а також богинею гір, моря, шлюбів і пологів. Хоча, на думку О. Лосєва, служіння Афродіті мало чуттєвий характер (Афродіта вважалася навіть богинею гетер, сама іменувалася гетерою і блудницею), поступово архаїчна богиня з її стихійною сексуальністю і плодовитістю перетворилася на звабливу і грайливу Афродіту, що посіла своє місце серед олімпійських богів. Рудиментом архаїчного демонізму богині є її пояс — стародавній фетиш, наділений магічною силою, яка скоряє навіть великих богів. Сама Афродіта часто наділена рисами матріархальної володарки, перед якою, за висловом О. Лосєва, «відчувається вся нікчемність чоловічого начала». У Римі Афродіта, як ми пам’ятаємо, вшановувалася як Венера і вважалася прародителькою римлян [90, І, 133136]. Отже, Ісіда, як і шумерська Інанна, аккадська Іштар, фінікійська Астарта, грецька Афродіта, римська Венера мала багато рис «венеріанських» божеств, відомих релігійно-міфологічним системам різних народів з глибокої давнини.