Гор і Сет
Символом Гора, як зазначалося, був крилатий сонячний диск (у багатьох місцевостях Єгипту здавна поклонялися богам-соколам, які мали різні імена, проте здебільшого пов’язувалися з небом і сонцем).
Спочатку Гора вшановували як хижого бога полювання, а в династичний період він постає переважно як бог світла, що бореться з пітьмою (його очі — місяць і сонце). Фараони — служителі Гора, спадкоємці його влади над Єгиптом. Гор уражає ворогів сонця, очолюваних Сетом, що уособлює всіх чудовиськ, перетворених на крокодилів і гіпопотамів. На думку релігієзнавця Р. Рубінштейна, в епізодах боротьби Гора з ворогами відображені війни за об’єднання Єгипту на зламі IV і III тис. до н. е., де перемога Півдня уявлялася як перемога, здобута Гором. Геродот порівнював Гора з Аполлоном [90, І, 311], образ якого, за словами О. Лосєва, з’єднує воєдино небо, землю і пекло [90, І, 93].Ким насправді був давньоєгипетський бог Сет, який постійно ворогував із Гором?
Сет — бог «чужих країн» (пустелі), уособлення злого начала. Однією зі священних тварин Сета була свиня, а головний — осел (можливо, заборона на вживання свинини в найвідоміших семітських релігіях — іудаїзмі та ісламі — бере свій початок саме тут). У період Стародавнього царства Сет поряд із Гором вважався богом — покровителем царської влади, а поєднання їхніх імен означало «цар». При гік- сосах (кочові, переважно семітські племена, які близько 1700 р. до н. е. захопили Єгипет) Сет був ототожнений з їхнім богом Ваалом, і місцем його культу як головного бога стала столиця гіксосів місто Аварис. Імена «Сеті» зустрічаються ще досить часто серед фараонів і на початку періоду Нового царства [90, ІІ, 429].
У часи Стародавнього царства Сетові приписувався навіть порятунок бога сонця Ра від величезного змія Апопа, який уособлював темряву і зло й жив у глибинах землі. Проте у пізній період давньоєгипетської історії Апоп зближується із Сетом, а згодом Сета іноді й узагалі називали Апопом [90, І, 96].
Отже, Сет втілював зле начало і сприймався стародавніми єгиптянами як божество пустелі, бог чужоземців. До імен священних тварин, пов’язаних із Сетом, додавалися такі епітети, як «буря», «ураган», «заколотник», «повстанець» (що якоюсь мірою зближує його з образом повсталого проти Бога біблійного сатани). Починаючи з УІІІ ст. до н. е., ця сутність Сета, як наголошує Р. Рубінштейн, стала єдиною, а стародавні греки ототожнювали Сета з Тифоном — потворним супротивником Зевса [90, ІІ, 129].У протистоянні Гора й Сета, Сета й Осіріса відображено важливий космогонічний момент — боротьбу сил водно-хтонічного світу із солярно-уранічними божествами, котрі з нього ж і народжуються. Це переломний момент кожної теогонії, коли відбувається «виокремлення» злого начала й диференціація верху і низу, лівого і правого, чоловічого і жіночого, уранічного і хтонічного, солярного і лунарного. В іншій стародавній релігії — грецькій (яка, проте, має очевидне східне коріння) — ця боротьба відома як протиставлення «аполлонійського» і «діонісій- ського» начал.