Походження Мані та його діяння
Мані народився у Ктесифоні, заснованому іранським плем’ям парфян у Вави- лонії, на ріці Тигр, який у III ст. н. е. став столицею Парфянського царства, а потім — перських царів династії Сасанідів.
Вважається, що мати Мані Меріам належала до царюючого тоді парфянського роду. Дитинство Мані минуло у Ктеси- фоні, населення якого було багатонаціональним і полікультурним. Проте державною релігією визнавався зороастризм. У маніхействі ж чимало біблійних мотивів, що пояснюється раннім спілкуванням Мані з представниками великої іудейської громади Ктесифона. Також громади активно розвивалися в Парфії III ст., і до однієї з них приєднався ще до народження Мані його батько — Паттицій, чоловік Меріам. Паттицій проживав у громаді окремо від родини, а коли Мані виповнилося 4 роки, батько забрав його до себе в громаду і почав навчати основам своєї віри (тобто Мані виховувався в іудейських традиціях). У віці 12 років Мані відкрилися яскраві бачення, зокрема «посланник», якого він називав «двійником» або «близнюком». Коли Мані виповнилося 24 роки, у день його народження «посланник» з’явився знову і проголосив, що той повинен почати самостійну проповідь [119, VI, ч. I, 297-299].У III ст. Парфянське царство отримувало одну поразку за другою, а його столицю Ктесифон неодноразово грабували римські легіонери. Принц Ардашир із провінції Парс очолив могутній рух проти центральної влади, і це повстання увінчалося успіхом: у 227 р. Ардашир вщент розбив останнього правителя парфянської династії Аршакидів і проголосив початок царювання перської династії Сасанідів. І саме за цих обставин Мані почав свою проповідь. При цьому він намагався осмислити події, що відбуваються на землі, з космічної точки зору: мовляв, це не просто боротьба Сасанідів з римлянами, а втілення космічного протистояння між Царством Світла і Царством Пітьми. Мані розгорнув активну місіонерську діяльність.
Він був, як свідчили сучасники, блискучим оратором і тонким психологом, який набув ще за життя легендарної слави. Його ім’я стало відомим не тільки в Парфії та Согдіані, а навіть в Індії та Китаї. Після довгих мандрівок Мані вирішив нарешті повернутися на батьківщину. Наслуханий про нього цар Бахрам I (274-277) наказав своєму верховному жерцеві вступити у відкриту суперечку з Мані й довести перед народом усю хибність його вчення. Жрець-зороастрієць запропонував Мані проковтнути розплавлений свинець, щоб довести істинність своєї віри. Однак Мані відмовився від демонстрації дива і взагалі від надання яких би то не було інших доказів. У результаті Бахрам I оголосив Мані небезпечним вільнодумцем, що збурює спокій у його царстві, а незабаром наказав стратити його. Після мученицької загибелі Мані був обожнений своїми послідовниками, які оголосили його «щирим месією» на відміну від Ісуса Христа (тобто маніхейство, будучи продовженням іудаїзму, було у своїй основі антихристиянським). Маніхейство вбачало в християнському вченні головну для себе небезпеку, а тому несамовито критикувало християнство і не вважало Христа Спасителем [119, VI, ч. I, 299, 304].