Мані і маніхейство: основні джерела
Мані — іранський релігійний реформатор, віровчитель і пророк, засновник маніхейства, згодом значно міфологізований. Відомості про життя Мані (216-277) та його вчення — маніхейство — містяться в «Діяннях Архелая» (IV ст.), творах Блаженного Августина, Святого Єфрема і Святого Єпифанія (IV ст.), християнських сирійських хроніках і «Книзі схолій» Теодора бар Коная (VIII ст.), деяких мусульманських джерелах та у «Хронології» Біруні (Х ст.), а також у джерелах, що виходять з маніхейського середовища.
Перу самого Мані приписується маніхейський канон, що складається із семи творів (сакральне число в маніхействі — образ ідеальної цілісності та досконалості): «Шапуракан» (присвячений Шапуру I — царю Ірану з 239 р. або 241 р. до 272 р. з династії Сасанідів), «Живе Євангеліє», «Скарб життя», «Прагматейя», «Книга містерій», «Книга велетнів» і «Листи». Пізніше став відомий ще один текст — «Кефалая» («Глави»), збірник творів Мані, складений після його смерті [74, I, 103]. При цьому слід зазначити, що до кінця XIX ст. єдиними джерелами наших уявлень про маніхейство були полемічні твори християнських авторів, спрямовані проти цього вчення. У цих творах в інтересах полеміки наводяться деякі витяги з творів Мані. Інше важливе джерело — арабомовні письменники, на підставі відомостей яких були написані фундаментальні праці з маніхейства [126; 129]. Однак з початку XX ст. німецькими, російськими, французькими й англійськими вченими були знайдені в Китайському Туркестані фрагменти маніхейської оригінальної літератури на середньоіранській, уйгурській та китайській мовах, що дали змогу значно розширити й уточнити знання про маніхейство, його космогонічну систему, есхатологію, міфологію, так само, як і про історію його поширення [38, 408].У 30-ті роки маніхейська бібліотека поповнилася новими знахідками творів Мані та його послідовників коптською мовою.
Ці знахідки були виявлені в Єгипті. Літературна спадщина маніхеїв досить різноманітна й складається як із прижиттєвих творів самого Мані, так і з посмертних збірників його творів («Кефалея»), а також з листів Мані до своїх учнів, молитовників, релігійних віршів та гімнів. Маніхейські тексти відомі й в інших регіонах. Наприклад, «Живе Євангеліє» Мані складається з 22 глав, за кількістю букв сирійського та єврейського алфавітів, що вказує на його палестинські корені. Разом з тим праці останніх років переконливо показали глибокі зв’язки маніхейства зі східними віруваннями, зокрема з зороастризмом [38, 409].У власних творах Мані і в текстах, що вийшли з маніхейського середовища, його образ істотно міфологізувався. При цьому існує цілий ряд протилежних етимологій та тлумачень його імені: «божевільний» і «маніяк», з одного боку, і «дорогоцінний камінь», «блискуча перлина» — з другого. У міфологіях народів світу відомо багато сакральних персонажів, назви яких містять корінь «ман»: у китайській міфології Ман був величезним страшним змієм, найбільшим зі змій, їхнім царем — драконом з чотирма пазурами («імператорський» дракон — Лун був з п’ятьма пазурами); у фінів загробний світ, його хазяї та ріка, що відокремлює землю мертвих від землі живих, називалися Мана; у давніх германців ім’я Манн мала перша людина; у грецькій міфології персоніфікацією божевілля, що насилається на людей, які переступили встановлені закони і звичаї, була Манія; у римлян боги потойбічного світу називалися Мани; у скандинавській міфології Мані називався Місяць, брат Соль (Сонця) та ін. [74, I, 97-107]. Разом з тим при передачі китайськими ієрогліфами слова «мо ні» виходить «відполірована» або «блискуча перлина» [119, VI, 30].
Особливу роль у міфологізації образу засновника маніхейства Мані, як зазначає в «Міфах народів світу» відомий релігієзнавець В. Топоров, відіграли описи його мученицької смерті. За деякими джерелами з Мані була заживо здерта шкіра, яку набили соломою і повісили на царських воротах, а сам він був обезголовлений. У працях, спрямованих проти маніхейства, Мані зображується як «утілений шкідливий демон», «диявол», «виплодок пекла» тощо. У маніхейському середовищі виробляється визначений іконописний канон — словесного й образотворчого — образу Мані [74, II, 103].