Післятрипільський розвиток
Трипільська культура після свого високого розквіту в ІУ-ІІ тис. до н. е. поступилася місцем іншим культурам, зокрема культурі Кулястих амфор і Ямній. Культура Кулястих амфор мідного і ранньобронзового віків (2700-1700 рр.
до н. е.) існувала в Центральній і Східній Європі, потіснивши і асимілювавши тут населення культури Лійчастого посуду, а також трипільців. Носії культури Лійчастого посуду, (ІІІ-ІІ тис. до н. е.) обожнювали домашніх тварин (скульптурні зображення барана) і сили природи (глиняні сокирки як атрибут бога грому і блискавки) [14,
Рис. 16. Виникнення Трипільської культури та її подальша диференціація
Рис. 17. Розпад та подальший розвиток індоєвропейської спільноти
83]. Могильники культури Кулястих амфор мають вигляд масивних мегалітичних гробниць, інколи перекритих курганним насипом. Своїх знатних людей носії цієї культури ховали сидячи разом зі свитою юнаків, жінок, дітей, покладених зігнутими. Поряд з небіжчиками клали свиню. У бронзовому віці населення культури Кулястих амфор увійшло до складу населення культури Шнурової кераміки. Культура Шнурової кераміки (або Бойових сокир), що існувала у III-II тис. до н. е. в Центральній і Східній Європі, походила з ранньоземлеробських культур. Зона її поширення відповідає ареалу розселення північної групи індоєвропейців. Ця культура сусідила з культурою Полів поховальних урн пізнішого періоду (II-I тис. до н. е.), в якій практикувався звичай поховання по обряду кремації з подальшим вміщенням праху у спеціальну керамічну посудину. Носії цієї культури перейшли Альпи і поширилися в Середземномор’ї, де згодом (після VII ст. до н. е.) увійшли до складу грецької і етруської цивілізацій [14, 83, 118].
Ямна культура III-II тис. до н. е. займала величезну територію від пониззя Дніпра і Дунаю до Уралу (її пам’ятки відомі також у Приазов’ї і Криму). Поховання здійснювалися під курганними насипами у прямокутних ямах. Небіжчиків клали скорчено на спині або на боці головою на схід чи захід (часто посипали червоною охрою, як і в Дніпро-донецкій культурі, де померлих ховали лежачими на спині, випростаних). У могилах виявлені кам’яні булави, скіпетри, сокири, мідні ножі. Ямники, як, вочевидь, і «шнуровики», походили з масиву Середньо- стогівської культури (названа так за назвою урочища на околиці Запоріжжя), яка була поширена у степовому Подніпров’ї в V-IV тис. до н. е. Цій культурі належали керамічні посудини, прикрашені гребінчастим і шнуровим орнаментом, бойові молоти, глиняні статуетки людей. Існує думка, що середньостогівці першими в світі приручили коня і пристосували його до верхової їзди. Середньостогівці злилися з носіями Дніпро-донецької (Гребінцево-накольчастої кераміки) культури і разом з ними стали важливими компонентами формування Ямної культури (кінець III — початок II тис. до н. е.). У північніших районах цього періоду виникли нові культурні групи, які разом з племенами Гребінцево-накольчастої кераміки території Польщі склали Дніпро-вісленський блок, на основі якого пізніше виникла Тши- нецька культура епохи бронзи. Носії Дніпро-донецької культури, таким чином, відіграли важливу роль у формуванні як балто-слов’янської, так і індоіранської спільноти [14, 72, 8з].
Основою господарства ямників було землеробство і скотарство, жили вони в умовах великої патріархальної сім’ї і мали місцеве походження. Їх еволюція відбувалася під впливом надбання трипільської культури. Носії Ямної культури, вочевидь, здійснювали свою експансію і в Малу Азію. Вторгнення на територію ямників носіїв Катакомбної культури зумовило формування комплексів зі змішаними ямно-катакомбними ознаками. Ямна культура вважається як одним з компонентів створення Середньодніпровської, так і підґрунтям для розвитку Зрубної культури.
Помітно вплинула на формування Ямної культури (а також Усатівської) Кемі-обинська культура III тис. до н. е., поширена на території Криму, Приазов’я і пониззя Дніпра. Катакомбна культура об’єднує всі поховання бронзового віку на території Північного Причорномор’я. Ці поховання — шахто-камерні споруди під курганами, в яких померлих клали скорчено на боці. Катакомбна культура посідає проміжне місце між Ямною і Зрубною культурами. У могильниках виявлена червона охра і вугілля, посуд із шнуровим орнаментом, бронзові сокири, кам’яні булави. Населення займалося скотарством і землеробством. У похованнях, як і в ямників, зустрічаються дерев’яні вози. Племена Катакомбної культури з’явилися у причорноморських степах у першій половині II тис. до н. е. і змішувалися тут з пізньоямним населенням. Відомо, що значна частина катакомбного населення мігрувала в Нижнє Подунав’я, а звідти — до Греції (наприклад, у шахтних похованнях давніх Мікен (XVI ст. до н. е.) знайдено багато виробів катакомбників). Інші групи катакомбників мігрували через Кавказ до Передньої Азії. Зрубна культура (Х\І-ХІІ ст. до н. е.) була поширена у степовій зоні Східної Європи від Дунаю до Волги. Небіжчиків ховали в ямах або дерев’яних зрубах, скорчено, на лівому боці. Орнамент на посуді «зрубників» нагадує піктограми [14, 81, 129—130]. Розвиток праіндоіранської спільноти показано на рис. 18.
Рис. 18. Розвиток праіндоіранської спільноти в ІІІ-ІІ тис. до н. е.