Під знаком Змія
У період наростання монотеїстичних тенденцій первісне злиття різних божеств відбувалося, очевидно, всередині певних «класів» того чи іншого пантеону, коли, наприклад, «клас» водно-хтонічних божеств усе більше відтворювався в якомусь одному персонажі; а «клас» солярно-уранічних — в іншому.
Можливо, що таким об’єднуючим образом для численних водно-хтонічних істот і став давньоєврейський Єво, що ототожнюється з морським богом Ямму і трансформований потім (поглинувши різних Балу й Астарт) у головне божество, бога-покровителя давньоізраїль- ського союзу племен (до цього, на думку багатьох дослідників, бог на ім’я Яхве спочатку вшановувався тільки одним з давньоєврейських племен — коліном Іуди) [90, ІІ, б##]. Визнання «єговічної» сторони старозавітного бога як визначальної і породило, імовірно, специфічні особливості іудаїзму, де вбачається архаїчний вплив водно-хтонічних божеств, що характеризуються зазвичай неприйнятними з погляду сучасної етики вчинками і «напрямом думок».Наприклад, біблійне завоювання давніми євреями Ханаану (Палестини), почате ними за прямою вказівкою Єгови, було надзвичайно жорстоким і кривавим, що передбачає тотальне, по суті, знищення міст і їхнього населення — старих, жінок, дітей, що називалося в ізраїльтян «віддавати закляттю»: «І дав Ізраїль обітницю Господові (Єгові) і сказав: якщо віддаси народ цей у руки мої, то покладу закляття на них і на міста їх. Господь (Єгова) почув голос Ізраїля і віддав Ханаанеїв у руки йому, і він поклав закляття на них і на міста їхні...» (Числа, 21, 2-3). Прикметно, що незабаром після цього, щоб врятувати ізраїльтян від зміїв, той самий Господь — Єгова наказав Мойсею зробити мідного змія і «виставити його на прапор» для загального огляду, що нагадує інший біблійний образ — змія-спокусника. Звертання до змія як захисника вказує, можливо, на існування в ранньому іудаїзмі певного демонічного культу, який дав по якомусь часі поживне середовище для зародження мізантропічних у своїй основі установок і поглядів.
До цього ряду, наприклад, належить і найсуворіша заборона на змішані шлюби ізраїльтян з представниками інших народів. Можливо, що це певним чином співвідноситься з різними іменами й аспектами старозавітного бога, спостереженими нами раніше.Очевидно, небезпідставно багато вчених-релігієзнавців вважало, що за біблійним Молохом криється сам Єгова (Яхве), якому в добіблійний період приносили людські жертви [90, ІІ, 169]. Певну близькість до Яхве, на думку сучасних релігієзнавців, має і старозавітний образ сатани (уособлений, як ми пам’ята- ємо, змієм), що підтверджується біблійними текстами, де одна і та сама подія мотивується в більш ранньому тексті «гнівом Яхве» (2 Царств, 24, 1: «Гнів Яхве... спонукав Давида сказати: піди, обчисли Ізраїля й Іуду»), а в більш пізньому тексті — дією сатани (1 Парал., 21,1: «Сатана спонукав Давида перерахувати ізраїльтян»). Отже, на думку релігієзнавця С. Аверинцева, «відкривалася можливість для інтерпретації, що робить сатану ніби уособленням «гніву Яхве». Цю можливість, за свідченням того самого дослідника, найбільше реалізують єврейські ка- балісти, «що вчать про деяку «ліву» сторону божества, що має свою еманацію, яка лежить під знаком сатани» [90, ІІ, 412-414]. Усе це могло зумовити появу у стародавньому іудаїзмі певної «богоборчої» течії, що зростила пізніше на своєму ґрунті расистську доктрину сіонізму. В усякому разі Ісус Христос прямо заявляв своїм опонентам-іудеям: «Ви від нижніх, Я від вищих... Якби Бог був Батько ваш, то ви любили б Мене... Ваш батько — диявол, і ви хочете виконувати похоті батька вашого» (Ін., 8, 23, 42-44).
Диявол у перекладі з грецької означає буквально «наклепник», а сатана (від давньоєвр. ваїап) — «протидіючий», «супротивник». Обидва ці синоніми прина- лежні тому самому біблійному персонажу, який уособлює сили зла і протистоїть доброму началу — Богу. Безпосередніми джерелами цього персонажа, на думку С. Токарева, були різні божества мороку і пітьми, духи зла, боги за гробного світу, які мають дуже різне і частково дуже давнє походження [90, І, 416].
Нерідко такі похмурі і темні сили пов’язувалися з певним безжиттєвим простором, наприклад пустелею або нежилими, безплідними горами, які, згідно з авторами «Міфів народів світу», були подеколи і священними місцями Яхве [90, І, 555]. Та й один з найпопу- лярніших ізраїльських царів біблійної історії — Соломон — стверджував: «Господь (Єгова) сказав, що Він благоволить жити в імлі» (3-я Царств, 8, 12), тобто в мороці. Зважаючи на те, що « Єгова благоволить жити в мороці», Соломон, зводячи храм в Єрусалимі, не зробив ніяких отворів або вікон у святая святих цього храму, щоб не було «доступу речовинного світла» [145, І, 401].Водночас християнам давно відома новозавітна теза: «Бог є світло, і немає в ньому ніякої пітьми» (Як., 1, 5). З огляду на це цікаво зазначити, що у формуванні образу диявола-наклепника, сатани-супротивника менше за всі інші релігії брали участь саме вірування євреїв: «у їхньому віровченні сатана посідав малопомітне і дуже незначне місце» [90, І, 416].
Дещо дивним для «богообраного» (за твердженням іудеїв) народу є також і його найменування — Ізраїль (буквально означає, відповідно до Тлумачної Біблії, «Богоборець» [145, І, 190], що викликає цілком зрозуміле здивування, чому Ізраїль, як, наприклад, абсолютна більшість держав і народів, не служить Богу, а бореться, тобто протидіє йому? «Протидіючий», як ми бачили вище, є позначенням того-таки сатани. Сатанинська, диявольська, демонічна сторона світобудови пов’язана практично в усіх релігійно-міфологічних системах з водно-хтонічним світом, що породжує відповідних чудовиськ (насамперед, земноводних). Прикметні щодо цього широковідомі «кари єгипетські», що передували біблійному виходу євреїв з Єгипту під проводом вирослого там Мой- сея, якому традиція і приписує авторство П’ятикнижжя — перших книг Біблії, враховуючи десять божих заповідей (цікаво, що одну з них — найімовірніше, головну — «не убий» Мойсей на той час уже встиг порушити, вбивши одного з єгиптян).
«Кари єгипетські»
За Біблією, Єгова, бажаючи вивести євреїв з так званого єгипетського полону, чинив усілякі дива, щоб залякати фараона.
Наприклад, перетворив патерицю Аарона (Мойсеєвого брата) на змія, а коли «єгипетські чарівники і волхви» зробили те саме зі своїми патерицями, то «патериця Аарона поглинула їхні патериці» (Вих., 7, 9-12), тобто йдеться, як ми бачимо, про змагання давніх магів-чаклунів, що володіють майже однаковими здібностями. Потім по черзі проводилися й інші «кари». Так, патерицею, «яка перетворювалася на змія», вода перетворювалася на кров, від чого риба в ріці вмирала, а сама ріка «возсмерділа» (проте «волхви єгипетські чарами своїми зробили те саме» (Вих., 7, 17-22). Потім було враження Єгипту жабами (те саме, правда, змогли зробити й волхви), мошкарою, «песими мухами», моровою виразкою, «запаленнями з наривами на людях і на худобі», градом і громом (знову ж за допомогою патериці-змії), сараною, густою пітьмою (Вих., 8-10), тобто всіма «силами» водно-хтонічного світу. Нарешті, оскільки фараон не відпускав євреїв здійснити служіння Єгові в безжиттєвій пустелі, Єгова, перш ніж вивести євреїв з Єгипту, сказав Мойсею: «переконай народ (таємно), щоб кожний у ближнього свого і кожна жінка у ближньої своєї випросила речей срібних і речей золотих (і одягу)» (Вих., 11, 2), щоб потім безкарно привласнити собі отримане облудним шляхом чуже майно.Після цього Єгова наказав кожній ізраїльській родині взяти по одному «агнцю» і його кров’ю позначити «на обох косяках і на поперечині дверей» свої житла, щоб Єгова минув їх і не переплутав їх з єгипетськими, де він буде в цей час чинити свою останню кару: «і умре всякий первісток у землі Єгипетській від первістка фараона, який сидить на престолі своєму, до первістка рабині, що при жорнах, і все первородне з худоби» (Вих., 11, 5-12, 3-13). Саме цей день — день масових убивств по всій країні єгипетській — і святкується дотепер іудеями як найбільше свято — Пасха (або «песах», тобто «минати»). А найвеселіше свято називається в іудеїв Пурим («день Мардохея»), присвячений такій самій кривавій події, але вже в Персії, коли тамтешні євреї за допомогою однієї з єврейських наложниць перського царя Есфір і її дядька Мардохея вбили близько 75 тисяч персів (див.
біблійну Книгу Есфір). Таке «обожнення» масових убивств у різних країнах Стародавнього світу вказує на ймовірне існування в західносемітській та іудейській, що вийшла з неї, релігій певного культу, пов’язаного з ритуальними людськими жертвопринесеннями, які не мають нічого спільного з традиційними християнськими уявленнями (як, утім, і з уявленнями інших світових релігій) про Всеблагого Бога.До речі, міфологічна картина «виходу» євреїв з Єгипту (тут, згідно з переказом, вони прожили цілих 430 років), наведена в біблійному П’ятикнижжі, істотно відрізняється від історичної. Наприклад, відомий єврейський історик С. Дубнов у своїй «Короткій історії євреїв» пише, що «під час 17-ї династії, приблизно за 2000 років до християнської ери, значна частина Єгипту була скорена кочовими семітами пустелі... — гіксами. Гікси протягом трьох чи чотирьох століть володарювали в Єгипті, закріпивши там свою «династію пастухів». При одному з царів цієї семітської династії ізраїльтяни, очевидно, переселилися до Єгипту. Тоді й жив той Фараон, який, за біблійним переказом, зробив єврея Йосипа своїм співправителем і дозволив його родичам-ізраїльтянам переселитися з Ханаану в єгипетську область Гошен... Близько 1600 р. іноземна династія пастухів була скинута, і в Єгипті знову закріпилася могутня національна династія фараонів (Фіванська, або 18). Ненависть корінного населення до своїх колишніх гнобителів, гіксів, поширилася тепер на всіх семітів-пастухів, і особливо на ізраїльтян, які жили в Гошені» [45, 45-46]. Інакше кажучи, йдеться, як свідчить наведений уривок, про справедливу національно-визвольну боротьбу давніх єгиптян проти чужоземних загарбників-семітів.