Під індоєвропейською релігійно-міфологічною системою розуміють вірування предків сучасних індоєвропейців, а також сукупність релігійних традицій різних індоєвропейських народів [139, I, 527]:

• анатолійскої (хетська, лувійська, палайська і пізніших — лідійська та лікій- ська);

• арійської (до якої належать індійська, іранська і нуристанська релігії, а та­кож близькосхідна мітаннійська і причорноморська скіфо-сарматська);

• вірменської, грецької, італійської, кельтської, германо-скандинавської, балтської і слов’янської релігій;

• тохарської релігії, а також фрагменти вірувань, приналежних до ал­банської, фракійської, іллірійської, фригійської, венетської і деяких ін­ших традицій, відомих у неповному передаванні.

За археологічними і лінгвістичними джерелами, як відзначають відомі релігієзнавці В. Іванов і В. Топоров, ранньою областю проживання носіїв дав­ньої індоєвропейської культури в IV-III тис. до н. е. варто визнавати українські степи, південний схід Європи і північний схід Передньої Азії. У господарстві давніх індоєвропейців скотарство переважало над землеробством: провідною галуззю було конярство (кінь у індоєвропейців — головна культова тварина), що сприяло (разом з винаходом колісниці) інтенсивним пересуванням індоєвропей­ських племен в III-II тис. до н. е. Європейським материком, а через Кавказ і Центральну Азію — аж до Індостану. Основними джерелами для реконструкції загальноіндоєвропейської системи вірувань, окрім археологічних і мовних да­них, є релігійно-міфологічні тексти, а також описи індоєвропейських релігій давніми авторами — Геродотом, Тацитом, Страбоном, Плінієм Старшим, Цеза­рем та ін. [139, I, 527].