Первинний розподіл
Як зазначають антропологи порівняно недавнього минулого [126], останки людини найдавніших палеолітичних епох мають спільну для них ознаку — дов- гоголовість. У неолітичну епоху поширений уже інший, короткоголовий тип, що поступово починає змішуватись і витісняти довгоголовий у деяких областях ойкумени.
Так, у неолітичну епоху в Європі з’являється зі сходу нове населен[*] Деякі вчені, наприклад, після тривалих досліджень дійшли висновку, що висока культура Анд — Тіауанако — на берегах високогірного озера Тітікака (сучасна Болівія) виникла у глибоку давнину, можливо, близько 10 тис. років тому [26, 340].
ня короткоголового типу (кочові племена, які не знали кам’яних будівель), а з півдня приходять довгоголові будівники мегалітичних пам’яток. Цим, на думку антропологів, пояснюється така тривала присутність «довгоголового» елементу у Стародавній Європі. На території Франції, Бельгії, Італії та в інших місцях пізні мешканці печер і перші будівники дольменів, за свідченням антрополога Д. Коропчевського, були спочатку довго-, потім середньо- і нарешті, винятково короткоголові [126, 825]. Отже, населення доісторичної Європи було змішане й походило, очевидно, від двох різних антропологічних видів, які відрізнялися один від одного довгоголовістю-короткоголовістю, а також низьким-високим зростом. Тут доречно нагадати, що відомі нам неандертальці належали до довгоголового типу низького (1,6 м) зросту, тоді як кроманьйонці були переважно короткоголові й мали високий зріст (1,8 м). Відомий український учений І. Сікорський у фундаментальній праці «Загальна психологія з фізіогномікою» [137] стверджує, що в Європі в найвіддаленіші часи існували чотири підраси, які розвинулися від одного з первинних поділів: дві з них були високорослі, а дві — малорослі, до того ж одні високорослі були довгоголові, інші — короткоголові (той самий поділ відбувався й у низькорослих).
Шляхом подальшого тривалого змішування виникли сучасні народи Європи, у складі кожного з яких спостерігаються в різних пропорціях чотири основні корені: короткоголові високого і низького зросту, довгоголові високого і низького зросту. Ці групи, крім того, відрізняються за кольором волосся, очей і шкіри.Ці відмінності, що виявляються на такому ранньому етапі історії людства, пояснюються радше тим, що вони є наслідком не тільки процесів розвитку, який відбувався поступово в одній області, а й тим, що вони з’явилися в Європі у формі послідовних хвиль переселення під час порівняно теплої міжльодовикової епохи [126, 826]. Наприклад, учені Стенфордського університету (США), за повідомленнями засобів масової інформації, оголосили про те, що 80 % європейців — це нащадки спільних предків, третина яких населяла колись територію України. Цей висновок було зроблено на основі аналізу У-хромосоми понад тисячі чоловіків із 25 регіонів Європи. Відповідно до висунутої гіпотези й інших наукових даних заселення Європи людьми сучасного виду почалося близько 40 тис. років тому, коли на її території з’явилися племена мисливців з Близького Сходу — одного з районів біблійної ойкумени, яка дала початок багатьом відгалуженням сучасного людства. А близько 24 тис. років тому з півночі почав активно наступати льодовик, відтісняючи стародавніх європейців на південь: люди перебиралися на Піренеї, Балкани й територію сучасної України. Коли близько 15 тис. років тому почалося танення криги, люди знову розселилися по всьому континенту: вихідці з Піренейського ареалу осіли в північно-західній частині Європи, з балкансько- го — у центральній, із земель нинішньої України — у східній. Про стародавні «великі переселення» свідчать і пам’ятки Кам’яної Могили, протописемність якої, за припущенням її дослідників, стала основою для появи першої на Землі — шумерської — писемності (як, можливо, й інших стародавніх систем письма, зокрема єгипетської, протоеламської, протохетської).
Отже, на думку деяких антропологів, загальна еволюція, очевидно, відбувалася не в одному або лінійному напрямку, а послідовними бічними розгалуженнями спільного стовбура, так само, як і великі людські раси, генезу яких ми розглянули в першому томі цього видання.
Уявляючи собі генеалогічне дерево людства, що походить від спільних предків, ми слідом за антропологами минулого і сучасного періодів розвитку наукових уявлень припустимо, що першим відгалуженням, яке відокремилося від спільного стовбура, була екваторіальна (негро-ав- стралоїдна) гілка, котра поширилася переважно в Австралії, Океанії й Африці з гіпотетичної «спільної індо-австралійської області, яка нині похована під хвилями океану» [126, 827]. Після екваторіальної від головного стовбура людства могла відокремитися монголо-американоїдна гілка, яка розпалася потім на монголоїдів й американоїдів у дуже ранній період їхньої історії. Нарешті, між цими основними гілками — екваторіальною і монголоїдною — з’являється спільний європеоїдний (або, як його називали раніше, кавказький) тип, що також потім поділився, відповідно до біблійної традиції, на три головні групи — семітів, хамітів і яфетидів (чи, за іншою, етнолінгвістичною класифікацією — на іберійсько- кавказькі, семіто-хамітські й індоєвропейські народи). Можливо, в основі первинного поділу європеоїдів були два різних антропологічних типи (довго- і короткоголових, низько- і високорослих), що могло відобразитися в біблійних генеалогіях каїнітів і сифітів. Сучасні дослідники вважають, що поруч із кроманьйонцями у Європі та Середземномор’ї жив за тих далеких часів ще один тип Homo sapiens sapiens — так званий гримальдієць (від поховання в італійському гроті Гримальді), який за фізичною будовою стояв ближче до деяких африканських народів і, можливо, був предком негроїдів. У печері Джоукоудянь (Китай) виявлено останки людини пізньопалеолітичного періоду з ознаками монголоїдності в будові черепа. А з кроманьйонською людиною, котра жила й у пізніші епохи (мезоліту й неоліту), пов’язують виникнення європеоїдної раси [15, 26]. Ранні змішування представників цих різних антропологічних типів могли привести до появи різних субрас у межах великих людських рас. Загалом протоєвропейському (чи пізньокромань- йонському) типу були властиві риси євро-екваторіальної (євро-австралоїдної) стадії розвитку людей сучасного фізичного типу [180, 246], що підтверджує теорію походження всіх існуючих нині людських рас від «базової» австралоїдної раси. Наприклад, цікаві результати були одержані під час вивчення кістяка 20-25-літ- нього мисливця зі стоянки Марчина Гора (Україна), який жив близько 30 тис. років тому: він характеризувався невисоким зростом (близько 1,6 м), різкою долі- хокефалією, прямим чолом, широким носом, прогнатизмом, що свідчить про наявність екваторіальних (негро-австралоїдних) рис [180, 244].