Першопредок: Іму-Джамшид
Іма (авест.) або Яма (давн.-перс.) є в іранській релігії першопредкомлюдства, культурним героєм, творцем благ цивілізації, улаштовувачем соціальної організації суспільства, володар світу в епоху тисячолітнього «золотого віку».
За нього панувало безсмертя, не було хвороб, старості, смерті, моральних пороків. Ім’я Іми-Ями етимологічно тлумачиться як «близнюк», «двійник», і його образ сягає індоіранської та індоєвропейської епох, архаїчних світів про близнюків — дітей Сонця (наприклад, першолюдину Яму і його сестру Ямі у ведійській релігії). За деякими версіями цього міфу, Іму був розпиляний навпіл рукою власного брата Спітьюри, спокушеного злим духом. Батьком Іми вважався Вівахвант (аналогічний давньоіндійському Вівасвату, батькові Ями) — утілення Сонця. Сам Іму також зберіг риси солярного героя, хоча в Авесті він, як правило, смертний, місце його дії завжди на землі, серед людей. Індійські ж джерела зображують Яму хазяїном потойбічного світу, що сидить у сонмі богів і душ праведників [74, I, 599].В індоіранському близнючному міфі першолюдина — брат і водночас чоловік сестри-прародительки (Яма і Ямі, Іма і Імак). Божественний статус приписаний Імі й в «Абан-яшті» (V, 25), де він поміщений на священній горі Хукар’я і робить жертвопринесення богині Ардвісурі Анахіті заради набуття влади «над богами й людьми». Домагання Іми верховенства серед богів — це риси архаїки ще індоіранської епохи. В іранській традиції Імі приписується запалювання в Хорезмі першого за сакральністю серед інших видів вогню — священного вогню жрецтва Атур-Фарнбаг. Поклоніння вогневі (Атару — персоніфікації вогню) було характерним для усього іранського світу, відоме іранцям, скіфам, парфянам, хорезмійцям.
На вогні ворожили й пророкували майбутнє (оскільки він вважався символом і зовнішнім проявом вищого божества), а його існуванню постійно заважали сили пітьми (вважалося, що Атар — вогонь смерті), особливо дракон Ажи-Дахака [74, I, 120, 599].
На загальнотипологічному рівні Іма — діюча особа у сказанні про втрату «золотого віку» у результаті всесвітньої катастрофи.
На індоіранському рівні він — пер- шопредок і перший смертний, «хазяїн двоногих і чотириногих», що впорядковує світ. На власне іранському рівні в ході формування зороастрійської ортодоксії споконвічна роль Іми зазнала значних перетворень: втрата «золотого віку» була оголошена Заратуштрою через гординю й гріхопадіння Іми; образ Іми — даруваль- ника земних благ і тілесного безсмертя — став протиставлятися пророку Заратуш- трі — реформаторові віри й провісникові безсмертя духовного. Разом з тим і при зороастризмі збереглися свідчення про головну роль Іми на дозороастрійському етапі формування іранської релігії [74, I, 599].В епосі образу Іми відповідає Джамшид — шах з династії Пішдадідів. У «Шах- наме» описується 700-літнє царювання Джамшида — «золотий вік». Джамшид навчає людей носити замість звіриних шкур одяг із тканини, створює державність і розподіл на стани. Його спокушає Ахриман, уселивши гординю в його душу. Джамшид загордився собою як богом, за що і був покараний. Вельможі вирішили запросити на царство іноземного царя Заххака, що нападає на Іран, убиває Джамшида і встановлює тисячолітнє царство зла. Месником за Джамшида виступив його онук Фарідун, який покінчив за допомогою коваля Кава з царством Заххака. Образ Зах- хака — іноземного узурпатора іранського престолу — сягає авестійського дракона Ажи-Дахаки [74, I, 373].