Періоди мегалітичної епохи
^Мегалітичну епоху (мідний вік) на Мальтійському архіпелазі сучасні дослідники умовно поділяють на кілька періодів. Перший з них символізує названий уже храм овальної форми, знайдений у Мджарі (3800 р.
до н. е.). Наступний період, названий іменем храмів у містечку Джгантія (що означає Камені, або Вежа Велетня) на Гоцо, тривав з 3600 р. до 3300 р. до н. е. Всередині цих храмів є ряд кімнат округлої форми, побудованих навколо центрального прямокутного внутрішнього дворика. Храми у Мнайдрі і Хаджиар-Кімі також побудовані приблизно в цей самий період [86, 7].Храми Джгантії (див. кольорову вклейку, рис. 6) найвражаючі на Мальтійському архіпелазі, оскільки вони збереглися практично повністю за винятком дахів. Комплекс складається з двох храмів. Давніший і більший з них (так званий Південний) датується 3600 р. до н. е., хоча деякі археологи припускають, що він зведений значно раніше. Другий храм менший і простіший. Руїни повернуті на південний схід, як і більшість храмів на Мальті (тобто приблизно в напрямку Єгипту). Цікавою особливістю храмів Джгантії є розміри мегалітичних блоків, висота яких сягає 10 м, а вага — 50 тонн, що є гідним подиву досягненням будівельників того часу, які використовували, найвірогідніше, тільки зубила, молоти й важелі. За народною легендою, храми були побудовані велеткою Сансулою, яка й принесла сюди ці величезні брили. Джгантійські храми з увігнутим фасадом побудовані в типовій для храмів того періоду формі листка конюшини. Кам’яні вівтарі храмів прикрашені спіральними візерунками, вікнами провісника і різьбленням на камені [86, ІЗ#].
Напівкруглий передній двір храму призначався, ймовірно, для зборів. Перед входом стояв прямокутний кам’яний блок з невеликим заглибленням, яке, мабуть, наповнювалося водою для обмивання ніг. На кожній вертикальній плиті обабіч входу видовбані отвори під дерев’яні прути, які вставляли для захисту святині (див.
кольорову вклейку, рис. 11). Храм складається з п’яти апсид: дві зовнішні менші за розміром, ніж внутрішні. Ця частина храму призначалася для відвідувачів. Нерівні стіни колись відштукатурені й розфарбовані червоною вохрою. Апсиди мали куполоподібні дахи. Центральний прохід був відкритий для того, щоби під час спалення жертвопринесень у храмі не скупчувався дим і в нього проникало світло. Тварину (козу, вівцю, свиню, барана) вбивали на головному вівтарі, розташованому наприкінці проходу і повернутому до входу. Потім її переносили до вогнища, і після священної трапези частину жертвопринесення ховали в одній з ніш вівтаря. Для узливань, призначених божеству (найімоворніше, крові і води), використовувалися спеціально вирізані у вапнякових блоках заглиблення (блоки були вкопані в землю біля задньої стіни храму). Праворуч у стіну вбудовано моноліт з отвором у нижній частині, який веде в кімнату оракула. До оракула зверталися за порадою або витлумаченням сновидіння (здебільшого отвори в кімнату оракула заввишки приблизно 60 см від підлоги, що, можливо, свідчить про дуже низький зріст будівників мегалітів) [196, З-16].Людей від святая святих відокремлювала завіса, що кріпилася між двома вертикальними блоками. Внутрішня частина храму складалася з двох великих бічних апсид і однієї центральної. Єдине місце, викладене плитняковим каменем, — центральна частина (решта долівки у храмі — утрамбована земля). У центрі апсиди було виявлене друге вогнище, де, мабуть, горів вічний вогонь, у який кидали ароматні трави (тобто їх використовували на зразок ладану). Також у цій апсиді знайдено плиту з вирізаним на ній зображенням змії, що, можливо, підтверджує існування ідеї реінкарнації вже в ті далекі часи (як змія змінює свою шкіру, так душа змінює тіло). Головний вівтар розміщений у центральному проході й складається з трьох блоків, прикрашених накольчастим візерунком. Два отвори на вівтарі могли призначатися для того, щоб відводити кров з туші тварини. За цією апсидою були знайдені дві голови, витесані з каменю, які, ймовірно, належали Богині родючості.
Ліворуч розміщений лонний трикутник, а праворуч — повернутий до нього, наполовину занурений у землю квадратний камінь, який служив підставкою для фалічного символу (зберігається в музеї Гоцо, див. кольорову вклейку, рис. 10) [196, 17-19].Храми Хаджиар-Кіма і Мнайдри розташовані в мальовничій місцевості високо над рівнем моря [86, 98]. Хаджиар-Кім (або «Стоячі Камені») також побудований у Джгантійський період (3600-3300 рр. до н. е.). Це єдиний на Мальті храм, складений повністю з глобигеринового вапняку. Великі плити використовувалися для зовнішніх стін (найбільший камінь має розмір до 7 м і вагу
20 тонн). Усередині храму Хаджиар-Кім система кімнат відрізняється від звичайної симетричної системи розташування приміщень інших храмів. Однією з найзначніших знахідок є статуя повної жінки, відомої як Мальтійська Венера (див. рис. 9). Один із вівтарів, знайдених тут, був прикрашений незвичайним зображенням квітів. На рис. 12 відображений храм Хаджиар-Кім згори (див. кольорову вклейку).
Неподалік розташований храм Мнайдри, сучасник Хаджиар-Кіма, який зберігся краще, позаяк його зовнішні стіни виготовлені з твердого коралового вапняку. Внутрішні приміщення виконані з м’якшого глобигеринового вапняку. Комплекс цього храму становить три структури: два чотириапсидні храми (Середній і Нижній) і побудований першим менший за розмірами храм у формі трилисника, повернутий на схід. Сучасні дослідники вважають, що Хаджиар-Кім і Мнайдра служили однаковим цілям, серед яких важливе місце належало пророкуванню майбутнього [86, 98]. На рис. 13 відображена Мнайдра згори (див. кольорову вклейку).
Джгантійський період переходить у Сафлієнський період (3200-3000 рр. до н. е.), названий іменем Гіподжеума в Хаг-Сафлієні, величезного підземного храму в природній печері. Напевно, Гіподжеум був місцем громадських поховань, яких налічується кілька тисяч. Тут можна побачити вирізані у скелі фрагменти, характерні для архітектури мегалітів, великі декоративні фрески, виконані червоною вохрою, а також зал оракула та скульптури «повних жінок» [86, 10].
Гіподжеум — це лабіринт печер, прокладених у вапняку на глибині 12 м під землею і який, за деякими оцінками, належить до 3000 р. до н. е. Гіподжеум розміщується на трьох рівнях: перший і найдавніший з них використовувався як місце поховання понад 7 тис. осіб, два інші, нижчі рівні, спорудження яких можна датувати 2500-1800 рр. до н. е., відрізняються ретельніше обробленими печерами.Найбільше враження справляє середній рівень, який частково нагадує вбудований храм зі стінами, прикрашеними шестикутниками, а також червоними і чорними спіральними візерунками. На цьому рівні розташована ниркоподібна кімната, що використовувалася для ритуалів та поховань і відома як свята святих. Також тут міститься кімната оракула (або кімната проповідника), ніша, що створює спеціальне відлуння — чоловічий голос відбивається і вібрує по всій кімнаті, тоді як жіночий голос такого ефекту не досягає. У головній кімнаті середнього рівня знайдено статую сплячої жінки, що була, напевно, предметом стародавнього культу. В іншій кімнаті, також на середньому рівні, з пофарбованими стінами і склепінням, видовбана шахта двометрової глибини, котра, як вважають, використовувалася для ритуальних обрядів. У Гіподжеумі є, крім того, сховища для води і свердловина [86, 94].
Будівництво мегалітичних храмів на Мальті досягло свого апогею в Тар- шинський період (3000-2500 рр. до н. е.), коли були споруджені найбільш вражаючі доісторичні будівлі, такі як Таршинські храми поблизу м. Паола. Храми комплексу Таршин (див. кольорову вклейку, рис. 7) складаються з чотирьох різних споруд, причому четверта практично не збереглася і належить вона до Джган- тійського періоду. Найважливішими є два перші храми, розташовані у західній частині комплексу, один з яких прикрашений багатше від усіх храмових споруд мальтійського мідного віку. У Таршині помітний перехід від ранньої мегалітичної кладки (великих кам’яних брил) до ретельно обтесаних блоків, розміри яких давали змогу ефективніше їх використовувати. Техніка різьблення представлена переважно барельєфом (декоративні імітації, що нагадують рослинність, іноді — оленячі роги, а також жертовних тварин — барана, свиню, вівцю). В зовнішній апсиді східного храму збереглася частина жіночої фігури, яка уособлює, напевно, Богиню-Матір, Богиню родючості (див. кольорову вклейку, рис. 14). Це найдавніша з усіх відомих у світі монументальних статуй з каменю (її висота сягала, як припускають, 2,5 м). В особливому місці між двома храмами були також виявлені різьблені малюнки, що зображують двох буйволів, биків і так звану свиню з тринадцятьма поросятами — можливо, вони мають відношення до місячного календаря [185, 12].