<<
>>

Періоди мегалітичної епохи

^Мегалітичну епоху (мідний вік) на Мальтійському архіпелазі сучасні дослідни­ки умовно поділяють на кілька періодів. Перший з них символізує названий уже храм овальної форми, знайдений у Мджарі (3800 р.

до н. е.). Наступний період, названий іменем храмів у містечку Джгантія (що означає Камені, або Вежа Велет­ня) на Гоцо, тривав з 3600 р. до 3300 р. до н. е. Всередині цих храмів є ряд кімнат округлої форми, побудованих навколо центрального прямокутного внутрішнього дворика. Храми у Мнайдрі і Хаджиар-Кімі також побудовані приблизно в цей са­мий період [86, 7].

Храми Джгантії (див. кольорову вклейку, рис. 6) найвражаючі на Мальтій­ському архіпелазі, оскільки вони збереглися практично повністю за винятком дахів. Комплекс складається з двох храмів. Давніший і більший з них (так зва­ний Південний) датується 3600 р. до н. е., хоча деякі археологи припускають, що він зведений значно раніше. Другий храм менший і простіший. Руїни повернуті на південний схід, як і більшість храмів на Мальті (тобто приблизно в напрямку Єгипту). Цікавою особливістю храмів Джгантії є розміри мегалітичних блоків, висота яких сягає 10 м, а вага — 50 тонн, що є гідним подиву досягненням бу­дівельників того часу, які використовували, найвірогідніше, тільки зубила, мо­лоти й важелі. За народною легендою, храми були побудовані велеткою Сансулою, яка й принесла сюди ці величезні брили. Джгантійські храми з увігнутим фасадом побудовані в типовій для храмів того періоду формі листка конюшини. Кам’яні вівтарі храмів прикрашені спіральними візерунками, вікнами провісника і різьб­ленням на камені [86, ІЗ#].

Напівкруглий передній двір храму призначався, ймовірно, для зборів. Пе­ред входом стояв прямокутний кам’яний блок з невеликим заглибленням, яке, мабуть, наповнювалося водою для обмивання ніг. На кожній вертикальній плиті оба­біч входу видовбані отвори під дерев’яні прути, які вставляли для захисту святині (див.

кольорову вклейку, рис. 11). Храм складається з п’яти апсид: дві зовнішні менші за розміром, ніж внутрішні. Ця частина храму призначалася для відвіду­вачів. Нерівні стіни колись відштукатурені й розфарбовані червоною вохрою. Апси­ди мали куполоподібні дахи. Центральний прохід був відкритий для того, щоби під час спалення жертвопринесень у храмі не скупчувався дим і в нього проникало світло. Тварину (козу, вівцю, свиню, барана) вбивали на головному вівтарі, розта­шованому наприкінці проходу і повернутому до входу. Потім її переносили до вогнища, і після священної трапези частину жертвопринесення ховали в одній з ніш вівтаря. Для узливань, призначених божеству (найімоворніше, крові і води), використовувалися спеціально вирізані у вапнякових блоках заглиблення (блоки були вкопані в землю біля задньої стіни храму). Праворуч у стіну вбудовано мо­ноліт з отвором у нижній частині, який веде в кімнату оракула. До оракула звер­талися за порадою або витлумаченням сновидіння (здебільшого отвори в кімнату оракула заввишки приблизно 60 см від підлоги, що, можливо, свідчить про дуже низький зріст будівників мегалітів) [196, З-16].

Людей від святая святих відокремлювала завіса, що кріпилася між двома вертикальними блоками. Внутрішня частина храму складалася з двох великих біч­них апсид і однієї центральної. Єдине місце, викладене плитняковим каменем, — центральна частина (решта долівки у храмі — утрамбована земля). У центрі апси­ди було виявлене друге вогнище, де, мабуть, горів вічний вогонь, у який кидали ароматні трави (тобто їх використовували на зразок ладану). Також у цій апсиді знайдено плиту з вирізаним на ній зображенням змії, що, можливо, підтверджує існування ідеї реінкарнації вже в ті далекі часи (як змія змінює свою шкіру, так душа змінює тіло). Головний вівтар розміщений у центральному проході й скла­дається з трьох блоків, прикрашених накольчастим візерунком. Два отвори на вівтарі могли призначатися для того, щоб відводити кров з туші тварини. За цією апсидою були знайдені дві голови, витесані з каменю, які, ймовірно, належали Бо­гині родючості.

Ліворуч розміщений лонний трикутник, а праворуч — повернутий до нього, наполовину занурений у землю квадратний камінь, який служив підстав­кою для фалічного символу (зберігається в музеї Гоцо, див. кольорову вклейку, рис. 10) [196, 17-19].

Храми Хаджиар-Кіма і Мнайдри розташовані в мальовничій місцевості високо над рівнем моря [86, 98]. Хаджиар-Кім (або «Стоячі Камені») також по­будований у Джгантійський період (3600-3300 рр. до н. е.). Це єдиний на Маль­ті храм, складений повністю з глобигеринового вапняку. Великі плити вико­ристовувалися для зовнішніх стін (найбільший камінь має розмір до 7 м і вагу

20 тонн). Усередині храму Хаджиар-Кім система кімнат відрізняється від зви­чайної симетричної системи розташування приміщень інших храмів. Однією з найзначніших знахідок є статуя повної жінки, відомої як Мальтійська Венера (див. рис. 9). Один із вівтарів, знайдених тут, був прикрашений незвичайним зображенням квітів. На рис. 12 відображений храм Хаджиар-Кім згори (див. ко­льорову вклейку).

Неподалік розташований храм Мнайдри, сучасник Хаджиар-Кіма, який зберігся краще, позаяк його зовнішні стіни виготовлені з твердого коралового вапняку. Внутрішні приміщення виконані з м’якшого глобигеринового вапняку. Комплекс цього храму становить три структури: два чотириапсидні храми (Се­редній і Нижній) і побудований першим менший за розмірами храм у формі три­лисника, повернутий на схід. Сучасні дослідники вважають, що Хаджиар-Кім і Мнайдра служили однаковим цілям, серед яких важливе місце належало пророку­ванню майбутнього [86, 98]. На рис. 13 відображена Мнайдра згори (див. кольо­рову вклейку).

Джгантійський період переходить у Сафлієнський період (3200-3000 рр. до н. е.), названий іменем Гіподжеума в Хаг-Сафлієні, величезного підземного храму в природній печері. Напевно, Гіподжеум був місцем громадських поховань, яких налічується кілька тисяч. Тут можна побачити вирізані у скелі фрагмен­ти, характерні для архітектури мегалітів, великі декоративні фрески, виконані червоною вохрою, а також зал оракула та скульптури «повних жінок» [86, 10].

Гіподжеум — це лабіринт печер, прокладених у вапняку на глибині 12 м під землею і який, за деякими оцінками, належить до 3000 р. до н. е. Гіподжеум розміщується на трьох рівнях: перший і найдавніший з них використовувався як місце похо­вання понад 7 тис. осіб, два інші, нижчі рівні, спорудження яких можна датувати 2500-1800 рр. до н. е., відрізняються ретельніше обробленими печерами.

Найбільше враження справляє середній рівень, який частково нагадує вбу­дований храм зі стінами, прикрашеними шестикутниками, а також червоними і чорними спіральними візерунками. На цьому рівні розташована ниркоподібна кім­ната, що використовувалася для ритуалів та поховань і відома як свята святих. Також тут міститься кімната оракула (або кімната проповідника), ніша, що ство­рює спеціальне відлуння — чоловічий голос відбивається і вібрує по всій кімнаті, тоді як жіночий голос такого ефекту не досягає. У головній кімнаті середнього рівня знайдено статую сплячої жінки, що була, напевно, предметом стародавньо­го культу. В іншій кімнаті, також на середньому рівні, з пофарбованими стінами і склепінням, видовбана шахта двометрової глибини, котра, як вважають, викори­стовувалася для ритуальних обрядів. У Гіподжеумі є, крім того, сховища для води і свердловина [86, 94].

Будівництво мегалітичних храмів на Мальті досягло свого апогею в Тар- шинський період (3000-2500 рр. до н. е.), коли були споруджені найбільш вража­ючі доісторичні будівлі, такі як Таршинські храми поблизу м. Паола. Храми ком­плексу Таршин (див. кольорову вклейку, рис. 7) складаються з чотирьох різних споруд, причому четверта практично не збереглася і належить вона до Джган- тійського періоду. Найважливішими є два перші храми, розташовані у західній частині комплексу, один з яких прикрашений багатше від усіх храмових споруд мальтійського мідного віку. У Таршині помітний перехід від ранньої мегалітич­ної кладки (великих кам’яних брил) до ретельно обтесаних блоків, розміри яких давали змогу ефективніше їх використовувати. Техніка різьблення представлена переважно барельєфом (декоративні імітації, що нагадують рослинність, іноді — оленячі роги, а також жертовних тварин — барана, свиню, вівцю). В зовнішній апсиді східного храму збереглася частина жіночої фігури, яка уособлює, напевно, Богиню-Матір, Богиню родючості (див. кольорову вклейку, рис. 14). Це найдав­ніша з усіх відомих у світі монументальних статуй з каменю (її висота сягала, як припускають, 2,5 м). В особливому місці між двома храмами були також виявлені різьблені малюнки, що зображують двох буйволів, биків і так звану свиню з три­надцятьма поросятами — можливо, вони мають відношення до місячного кален­даря [185, 12].

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Періоди мегалітичної епохи: