Мегалітична культура Середземномор'я
^Іайцікавішим періодом є халколіт, з яким співвідноситься поява і розквіт мегалітичної храмової культури. Й хоча джерела її не відомі, існують припущення про віддалені зв’язки цієї культури з давньоєвропейськими культурами Балкан (як, утім, і з атлантоїдними мотивами).
Перші культові споруди — мегаліти у формі трилисника (як, наприклад, храми Джгантії) — були складені з величезних кам’яних брил вагою по кілька десятків тонн (див. кольорову вклейку, рис. 6). Більш пізні храми (наприклад, храми комплексу Таршин) відрізняються вже як складнішим задумом, так і його втіленням (див. кольорову вклейку, рис. 7).Ця унікальна культура розвивалася переважно ізольовано, споруджуючи свої перші храми задовго до появи єгипетських пірамід і, цілком можливо, що, зникаючи, вона зумовила розвиток стародавніх цивілізацій європеоїдних народів (наприклад, мінойської культури). Серед основних досягнень цієї культури насамперед варто відзначити вражаючу за своєю величчю архітектуру храмів, високу
майстерність у виготовленні керамічних виробів, а також надзвичайні зразки рельєфу і круглої скульптури. Серед інших особливо вирізняються статуетки, що зображують повну жіночу фігуру, можливо, стародавню Матір — Богиню родючості. Ці глиняні чи вирізані з вапняку богині відбивають важливий, але маловідомий період історії європеоїдних народів глибокої давнини (близько IV тис. до н. е.). Безсумнівно, що лише дуже сильна, всепоглинаюча віра могла надихнути порівняно нечисленне, ізольоване від решти світу населення стародавньої Мальти на виконання такого грандіозного і вражаючого завдання [185, 6].
Стародавня мальтійська культура, представлена храмом овальної форми, знайденим у Мджарі, вступила в нову стадію розвитку 3800 р. до н. е. Сучасні дослідники вважають, що люди цього періоду відправляли релігійні обряди, присвячені Богині родючості, або Матері Землі.
Будівниками мегалітичних храмів, а також менгірів, дольменів і кромлехів були, як зазначалося, представники нової раси, що з’явилася на Мальті близько 4100 р. до н. е. (можливо, з тієї-таки Сицилії) і змінила расу людей неоліту [196, 2]. Усього на Мальті і Гоцо було відкрито близько 35 доісторичних стоянок стародавніх людей, серед яких 23 храми. Кожна будівля складалася з кількох рівнобіжних напівкруглих апсид, з’єднаних центральним проходом. Апсиди, ймовірно, мали куполоподібний дах, виконаний східчастою кладкою з тесаного каменю. В усіх також був передній двір увігнутої форми, який міг служити місцем для зборів (див. кольорову вклейку, рис. 8).У деяких місцях розкопок були виявлені, як зазначалося, статуетки «повних жінок», на честь яких, найімовірніше, і були зведені храми. Більшість статуеток відтворюють стоячих жінок або сидячих навпочіпки. Вирізані вони з вапняку, а статуетки менших розмірів зроблені з теракоти й алебастру. Більшість фігурок не мали голів, але між плечима в усіх — заглиблення для голови (тобто голови, можливо, знімалися). Ці статуетки вочевидь уособлювали образ Матері Землі або Богині родючості (так звані Мальтійські Венери — рис. 9). Тільки пізніше, наприкінці періоду храмів, з’явився фалічний символ (див. кольорову вклейку, рис. 10), але він ніколи не розміщувався у святая святих (центральному храмовому місці), де панувала богиня. Фалічні символи містилися або поза храмом у спеціально спорудженій ніші, у зовнішній стіні, або у внутрішній стіні, оберненій до свята святих, або в одній з апсид поблизу священного місця. В усіх випадках він повернутий у бік загостреної донизу плити, або лонного трикутника, що символізує жіноче начало. Ці символи свідчать про те, що в мальтійської раси мідного віку предметом поклоніння була родючість [197, 3].
У храмах знайдено безліч зразків, які зображують деформовані частини тіла, а також грубі реалістичні глиняні фігурки, здогадно, хворих пілігримів. Це дає підстави думати, що храми також були місцем зцілення.
У мегалітичних храмах виявлено візерунки, вирізані на каменях дрібнозернистих порід місцевого походження і на вапняку, тоді як ма-
Рис. 9. Мальтійська Венера люнки, виконані червоною вохрою, прикрашали переважно лише підземні споруди. Найбільш вражаючий геометричний спіральний візерунок, зображуваний часто з відростками або у вигляді дерева життя, яке, можливо, було своєрідним посередником між Матір’ю Землі та людьми.
Спіраль, імовірно, була в давнину похідною від дерева життя і могла символізувати ідею реінкарнації. Це припущення підтверджує обряд поховання сучасників мегалітичних храмів: їх ховали під землею, в могилах овальної форми, з підібганими ногами, подібно положенню внутрішньоутробного плода. Можливо, це свідчить про те, що доісторична людина завжди вбачала у смерті новий початок життя (повернутися в лоно Матері Землі для того, щоб народитися знову) [196, 4].
Унікальні будівлі епохи мегаліту на Мальтійському архіпелазі нині — лише голі руїни колись величних споруд з дахами, багатими настилами на підлогах, вишуканими точковими візерунками (піттингом) і скульптурами, з дверима і завісами на входах. Їжа і напої подавалися там у витончених глеках, чашах і блюдах, зразки яких, отримані внаслідок багаторічних розкопок, дивовижні, як і самі храмові будинки. Вони свідчать про високий рівень духовної і матеріальної культури, досягнутий людьми мідного віку, що населяли ці острови. Добре виготовлені кремнієві інструменти, майстерно прикрашені гончарні вироби, а також статуетки, виконані з глини і каменю, свідчать про культурний рівень, який нечасто можна зустріти в інших будівлях Середземноморського басейну тієї доби, що передує ері металів. Стародавні служіння у храмах, присвячених Матері Землі або Богині родючості, супроводжувалися принесенням у жертву тварин (людських жертвопринесень не виявлено) і пророцтвами оракулів (для них у кожному храмі призначалися окремі приміщення) [197, 3-30].