Залишки дивовижної мегалітичної культури, однієї з найдавніших серед нині відомих (кінець V тис. до н. е.), були виявлені на Мальтійському архіпелазі тільки в ХІХ ст., і їх дослідження тривають дотепер.
Можливо, творці цієї найдавнішої європейської «мегакультури» «впритул» стикалися з носіями невідомих нам «допотопних» цивілізацій.
Мальтійський архіпелаг розташований майже в самому центрі Середземномор’я (приблизно за 100 кілометрів від Сицилії) і охоплює острови Мальта, Гоцо і Коміно, а також кілька невеликих острівців, які складаються переважно зі скель, що в геологічному плані є осадовим вапняком (тобто мають морське походження), приналежним до міоцену неогенового періоду.
У місцевій печері Ар-Далам усередині більш раннього неогенового шару, за течією ріки, що тут протікала, було виявлено компактне вторинне відкладення скам’янілостей четвертинного періоду. Ці знахідки допомагають уявити картину місцевості, яка дуже відрізняється від нинішньої Мальти з її ріками й екзотичними тваринами, такими як гіпопотами, ведмеді, благородні олені й навіть карликові слони. У верхньому шарі печери Ар-Далам знайдено також останки ранніх людей — жителів Мальти періоду неоліту [185, 5].В останній льодовиковий період Мальта, за спостереженням дослідників, була складовою великої частини суходолу, яка простягалася від Сицилії, поглиненою морем наприкінці льодовикового періоду при таненні льоду, що, можливо, і спричинило підвищення рівня моря. Нині висуваються дві основні гіпотези утворення Мальтійського архіпелагу. За першою — це частина перешийка, який колись з’єднував Європу з Північною Африкою і поділяв Середземне море на два величезних озера: коли рух земної кори призвів до виникнення Гібралтарської протоки, води Атлантичного океану ринули в Середземне море, утворивши єдиний басейн, а найвищі частини перешийка, що залишилися над водою, — архіпелаг. За другою гіпотезою, острови з’єднувались із Сицилією тонким перешийком, що зник під водою внаслідок танення льодовиків у плейстоценовий період. Це призвело до того, що великі тварини, опинившись у пастці, поступово зменшилися в розмірах (карликові слони) і зрештою вимерли близько 180 тис. років тому [86, 6].
Припускають, що перші поселенці прийшли (вірніше, припливли на плотах) на Мальту із Сицилії понад 5 тис. років тому. Ранні поселенці (від 5200 до 4500 рр. до н. е.) вирощували зернові культури та ячмінь, розводили кіз, овець і корів, користувалися кам’яними знаряддями праці й знали гончарство. У 4100 р. до н. е. сюди прибули нові поселенці з удосконаленішими технологіями; вони поклали початок мідного віку на Мальті. Утім, термін «мідний вік» може вводити в оману, оскільки в місцях поселення цих людей не було виявлено жодних ознак міді. Деякі археологи застосували цей термін для порівняння з мідним віком на Сицилії, а насправді мідний вік на Мальті минув без міді, оскільки інструменти були все ще неолітичні [196, 3].
Загалом доісторична епоха на Мальті охоплює три основні періоди:
• неоліт (приблизно 5200-4100 рр. до н. е.);
• халколіт, або мідний вік (приблизно 4100-2500 рр. до н. е.);
• бронзовий вік (приблизно 2500-750 рр. до н. е.) [185, 6].