Парджанья, Вата і Ваю
Парджанья (давньоінд. «дощова хмара») — давньоіндійський бог грозової хмари і дощу. У Ріґведі йому присвячено три гімни, а ім’я його згадується близько 30 разів. Парджанья слабо персоніфікований, а у ряді випадків невідокремлений від хмари, в чому видно глибокий архаїзм цього образу.
Парджанья з’являється у супроводі грому і блискавки, він гримить і реве, як бик, виливає потоки дощу (його називають богом дощу і богом погоди), зрошує обидва світи. Він пов’язаний з водою, джерелами, його колісниця повна води. Громом він вражає демонів, злих людей, дерева і наводить жах на всіх. Разом з тим він постає як захист, приносить мед і молоко. Найтісніше як атмосферне божество Парджанья пов’язаний з богом вітру Вата. Кілька разів разом з Парджаньєю закликаються і Марути. Функціонально Парджанья дуже близький до Індри (у пізній літературі ім’я Парджаньї іноді додається до Індри) [139, II, 286].Як бог дощу Парджанья має безпосереднє відношення до родючості. Він пожвавив землю своїм сім’ям (дощем), приводить худобу і насіння рослин, вирощує їх. Він поміщає сім’я і в жінок, порівнюється з буйволом і биком. З цієї ж причини Парджанью часто називають батьком (зокрема, він батько Соми, який зростає завдяки йому). Дружина Парджаньї — Земля, і в Атхарваведі Земля називається матір’ю, а Парджанья — батьком. З огляду на зазначене, за В. Топоровим, Парджанья аналогічний Дьясу і може розглядатися як сакральний персонаж архаїчної міфологеми — бог грому і дощу запліднює Землю. Пізніше Парджанья виступає навіть як один з 12 Адітьїв, як бог-хранитель, володар хмар і дощів. В імені Парджаньї приховується назва індоєвропейського громовержця (наприклад, литовський Перкунас, латиський Перконс, слов’янський Перун, хетський Пірва тощо) [3, II, 286].
Вата (давньоінд. «вітер) — ведійське божество вітру. Вата тісно пов’язаний з Ваю, на підставі чого іноді об’єднують ці два імені в єдиний образ.
Проте характеристики цих двох божеств помітно розрізняються. Вата — це обожнена сила вітру. У Ріґведі йому присвячено два невеликі гімни. Його колісниця, запряжена кіньми (їх запрягає сам Індра), мчить, все руйнуючи, гуркочучи, породжує червонуваті відблиски, здіймаючи пил — по землі і по повітрю. За Ватою йдуть вихори. Вата — першонароджений, він — дитя світу, друг водойм, дихання богів, підпорядкований космічному порядку. Він ніколи не відпочиває, з ним на його колісниці завжди перебуває бог — цар всього світу. Крім Індри, Вата пов’язаний з богом грозової хмари і дощу Парджаньєю. Звідси його зв’язок з дощем, бурею, грозою. Водночас Вата приносить зцілення і довголіття. У післяведійський період роль Вати стає менш істотною і нерідко Ваю виступає як його заміна. Ім’я Вата як обожненого вітру сягає, поза сумнівом, загальноіндоєвропейської епохи [139, I, 219].Ваю (давньоінд. «вітер», «повітря») — бог вітру у ведійській і індуїстській релігії, тісно пов’язаний з Вата. Йому присвячений один гімн у Ріґведі, і в кількох гімнах він славиться разом з Індрою. У Ваю приємна зовнішність, він тисячоокий, швидкий, як думка, він торкається неба. Ваю народжений двома світами, заповнює повітряний простір, з’являється вранці. У нього сяюча колісниця і безліч коней (99, 100, 1000), іноді — биків. З ним в колісниці — сам Індра. Ваю щедрий, прихильний, у нього багатства, які він дарує, він нагороджує жертводавця сином, дає потомство, майно, коней, биків, славу, надає притулок, розсіює ворогів. Крім зв’язку з Індрою і Марутами (яких Ваю, за однією з версій, народив), підкреслюється його зв’язок з сомою. Наприклад, Ваю має право (іноді разом з Індрою) на перший ковток соми. Є одна згадка, що Ваю — чоловік дочки Тваштара. До Ваю звертаються одночасно з Індрою і Парджаньєю, йому приносять в жертву тварину білої масті. Ваю — життєве дихання, і сам він виник з дихання Пуруші [139, I, 220].
У післяведійський період образ Ваю стає визначенішим, і він входить в ряд сюжетів. У «Бхагавата-пурані» Ваю на прохання мудреця Наради руйнує вершину гори Меру, яка падає в море, даючи початок острову Ланка. У ряді випадків Ваю супроводжує Індру в битвах. Істотне перетворення Ваю на одного з хранителів світу — локапалу. Під його владу був відданий північний захід, а його твариною став олень. У «Вішну-пурані» вказується, що Ваю входить до групи Васу, тобто вже не атмосферних, а земних божеств. Загалом ім’я Ваю належить до періоду індоарій- ської єдності [139, I, 220].