Пантеони і культи мінойсько- ахейської епохи
Грецькі міфи зображують Зевса родоначальником критських царів — Міноса, Сар- педона та Радаманта. Вони, як зазначалося, розповідають про те, як він у вигляді бика переплив бурхливе море й доставив на острів їхню майбутню матір, фінікійську царівну Європу.
І справді, на прабатьківщині землеробства виникло уявлен-ня про з’єднання бога-бика й богині-корови, від якого взяли свій початок священна царська влада і магічна основа державності. Народжений від цього шлюбу цар був наділений священною владою терміном на дев’ять років (як і давні хуритські божества). Після цього йому треба було одержати від бога підтвердження своїх повноважень на наступне дев’ятиліття. Основний міф стародавнього культу родючості ілюструють численні пам’ятки критського мистецтва, що зображують ігри з биками (див. кольорову вклейку, рис. 41). Найпевніше, учасники цих ігор одержали право бути своєрідними «заступниками» биків у ритуальному шлюбі з «богинями-матерями» — спокусливими жрицями, зображеними на фресках і в скульптурі з оголеними грудьми, але в довгих спідницях, що закривають ноги (див. кольорову вклейку, рис. 42). Відгомін цього критського міфу відчутний і в розповідях греків про Мінотавра, що жив у лабіринті, куди йому доставляли для поїдання юнаків і дівчат, а також про царевича Тесея, який вбив Мінотавра і звільнив Афіни від жахливої данини. Проте головним божеством мінойського Криту залишається Богиня-Мати — богиня родючості, володарка дикої природи та її жителів. Вона височіє над підвладним їй світом, немов гора, на вершині якої її зазвичай і зображували. А цар лежав біля підніжжя цієї гори в позі покірного шанувальника [178, VI, ч. 1, 111].
Пантеон ахейців
А.хейці-завойовники, сприйнявши релігію мінойців, переосмислили її. Головним божеством ахейців був Диве, ще дуже далекий від майбутнього Зевса; він більше відповідав богові-бикові мінойської релігії.
Його дружиною (або дочкою) була Дивія, зв’язок якої з коровою передається епітетом Ко-ві-йя (Коров’яча), інший її епітет — Потнія, що означає «володарка». Це богиня родючості. Сином цієї подружньої пари вважався Ди-во-ну-со-йо, який пізніше перетворився на Діоніса, бога родючості та виноградарства. З інших божеств заслуговує на увагу По-си-да-о, майбутній бог морів Посейдон, і його жіночий відповідник По-си-де-йя, грецькій релігії не відомий, а також Є-ма-а (Гермес, бог торгівлі, ототожнений з Меркурієм) і Є-ну-ва-ри-йо (бог війни Арес, якого греки іменували також Еніалієм і який з часом був ототожнений з Марсом). Ахейці вшановували й пелазгійські божества, зокрема І-фи-ме-де-йю, яку грецькі міфи трактують як матір велетнів, які загрожували богам. Як свідчать написи, ахейський пантеон уже містив у собі значну частину імен майбутніх мешканців Олімпу, але боги, що стояли за цими іменами, відрізнялися від олімпійців і за становищем, і за функціями. Загалом ахейські боги постають огрубілими подобами мінойських богів [178, VI, ч. 1, 111].Крито-мікенські культи
'^Ь.ультовими будівлями на Криті були монументальні споруди (вже згадувані «палаци»), що слугували водночас резиденціями царів-жерців і церемоніально-культовими комплексами зі сценічними майданчиками для релігійних дійств і басей
нами для ритуальних очищень. Фрески зображували жерців і жриць, учасників жертвопринесення і свят на честь бога-бика та його дружини — богині родючості.
Призначені для богів дарунки займали майданчик, над яким піднімалися схематичні зображення бичачих рогів, символів божества. Між ними містилася (відома й етрускам) подвійна сокира — лабрис, що символізувала духовну та світську владу, потойбічний і поцейбічний світи, минуле й майбутнє (можливо, має паралелі з «богом богів» — дволиким Янусом та іншими найдавнішими дволикими богами неба різних народів). Лабрис і сам ставав символом божества й об’єктом культу: на стінках одного саркофага зображено поклоніння лабрису, в якому беруть участь жерці [178, VI, ч.
1, 112].Богині-Матері, яка відала родючістю, жертвували змій і голубів, що символізували, очевидно, «нижній» і «верхній» світи. У жертву богам приносили не тільки тварин, а й людей. Наприклад, у Кносі, що вважався столицею царя Міноса, нещодавно знайдено підземне приміщення з безліччю великих посудин, заповнених розчленованими частинами людських, переважно дитячих скелетів із зарубками на деяких кістах. Це одне зі свідчень культу божества, відомого й пізніше, в класичну епоху, під іменем Зевса Критського. Його культом завідували юні вої- ни-курети, які виконували священний танець у бронзових обладунках. Ця архаїчна колегія жерців зберігалася й у класичну епоху. Людські жертвопринесення були перейняті від критян ахейцями, про що свідчать написи зі згадуванням рабів, які надходять у розпорядження бога.
До того як на Криті були споруджені монументальні храми, богам поклонялися на вершинах найвищих гір. Святилища, оточені стінами й терасами, продовжували функціонувати й в епоху розквіту мінойської релігії. Молитовні на Криті були всюди, навіть у сільських будинках. Стіни невеликих святилищ покриті прекрасними фресками. Наприклад, одна з фресок на о. Санторин зображує свято весни, головна героїня якого — жінка зрілого віку, яка сидить на троні й уособлює, очевидно, Богиню-Матір. Інша фреска присвячена святу морського божества, можливо, того-таки бога-бика, що доставив уплав царівну Європу. Ця фреска нагадує численні критські посудини мінойської епохи із зображеннями восьминогів, морських зірок і водоростей, що, ймовірно, свідчать про існування культу бога морів, згодом відомого під іменем Посейдон. Загалом, на думку сучасних релігієзнавців, мінойська релігія сягає своїм корінням ханаанського і єгипетського ґрунту, тобто найдавніших релігійно-міфологічних систем світу [178, VI, ч. 1, 112-113].