Пантеон етрусків
Етруський пантеон налічує сонм богів, об’єднаних у тріади та двійки. До найдавніших релігійних уявлень егейсько-анатолійського світу належить етруська концепція богів, які передають свою волю за допомогою блискавок.
До них належав Тін — бог неба, бог-громовержець, який керував трьома пучками блискавок: першим він міг застерігати людей, другим користувався, лише порадившись із дванадцятьма іншими богами (тобто усього в пантеоні було 13 богів), третім — найстрашнішим — карав, лише одержавши згоду обраних богів. Отже, Тін спочатку вважався не царем богів (як, наприклад, Зевс у давніх греків), а лише головою їхньої ради, представленої за зразком ради глав етруських держав.Богиня Туран, ім’я якої означало «подателька», вважалася володаркою всього живого. Покровителькою царської влади була богиня Уні (відповідала грецькій Гері та римській Юноні). Разом з Тіном і Уні в закладеному етрусками наприкінці VI ст. до н. е. Капітолійському храмі в Римі вшановувалася Менрва — покровителька ремесел. Ці три божества становили етруську тріаду, якій відповідала римська тріада: Юпітер, Юнона та Мінерва [90, II, 673]. Богині Туран (уподібнена грецькій Афродіті), Аритимі (тотожна грецькій Артеміді), Менрва (римська Мінерва) й Уні (Юнона) мали східне походження (Уні потрапила до етруського пантеону від пелазгів). Усі вони вважалися покровительками родючості, володарками звірів, їхні імена й образи відображали різні функції Богині-Матері Сходу. Пелаз- гійського походження був і чоловік богині-матері Уні — бог неба та світла Тін, який відповідав індоєвропейським богам-громовержцям Зевсу, Юпітеру, Індрі, Перуну. Тін вважався правителем трьох із шістнадцяти небесних регіонів. Володіння Тіна були розташовані на півночі, куди давні греки, як ми пам’ятаємо, поміщали міфічну країну гіпербореїв. А от творцем етруської «біблії» був бог-пророк Таг, якого більшість дослідників ототожнює з найдавнішим фінікійським божеством Дагоном (в етруській мові звук «д» передавався як «т»), шанованим також пелаз- гами — філістимлянами як подавець їжі.
Писання етрусків становили священні тексти (книги Тага), що викладали етруські космологічні та теогонічні уявлення, культові правила, а також правила гадань (до нашого часу не збереглися [178, VI, ч. 1, 143-144].Крім того, етруски поклонялися:
• богові Турмсу (відповідав грецькому Гермесові) — божеству пекла, провідникові душ померлих;
• богові Сефлансу (ототожнювався з грецьким Гефестом) — господареві підземного вогню і ковалеві. До кола Сефланса належав і Велхан, який прирівнювався до найдавнішого критського бога Фелхана, який відтворювався оголеним юнаком з гілкою і півнем у руках (півня зазвичай приносили в жертву підземним богам);
• богові Нефунсу — морському божеству, характерними атрибутами якого були тризуб і якір. Йому присвячували жертовні узливання водою і вином;
• богові Вольтумна — головному божеству сакрального об’єднання держав із центром у Вольсиніях. Іноді цього бога зображували підступним чудовиськом, іноді невизначеної статі божеством рослинності, іноді воїном.
Така зовнішність, можливо, відповідала стадії трансформації локального хтонічного божества в «головного бога Етрурії», як його називає Вар- рон [90, II, 673].
Володарями підземного царства були Аїта і Ферсіфай (відповідають грецьким богам Аїду та Персефоні). Поряд з культом богів в етрусків існував культ злих і добрих демонів. Звірині риси в іконографії демонів дають змогу припускати в них спочатку священних тварин, відтіснених на задній план у міру виокремлення антропоморфних богів. Демонів нерідко зображували супутниками та слугами богів (наприклад, демон смерті Харун) [90, II, 673]. Харун (або Хару) відповідає еллінському перевізникові душ у підземне царство Харону, але є не добросердим старцем греків, а демонічною істотою з гачкуватим носом, гострими вухами, з крилами за спиною, озброєну молотом на довгій рукояті. Близький до Хару й інший етруський демон смерті — Тухулка, з хвоста якого виповзають змії. Календарним божеством був Маріс, заступник наступаючого року, якого зображували дитиною, яка виходить з великої глиняної посудини, із трьома амулетами на шиї, що символізують три віки [178, VI, ч.
1, 145].Короткі характеристики деяких богів етруського пантеону наведено в табл.20.
Таблиця 20
ЕТРУСЬКІ БОЖЕСТВА [90]
| Боги | Короткі характеристики |
| 1 | 2 |
| Аїта — володар підземного царства | Зображувався в короні й зі скіпетром або з вовчим скальпом на голові. Ототожнювався з грецьким Аі'дом |
| Аллу — божество — захисник людей, їхніх черід і посівів | Відповідав грецькому Аполлону. Ім’я його зустрічається на етруських пам’ятках Х-ІХ ст. до н. е. Зазвичай зображується поруч із Менрвою і Геркле оголеним юнаком з лавровим вінком на голові |
| Менрва — богиня материнства, покровителька породілей | Найдавніше материнське божество егейсько-анатолійського ареалу. Пізніше вшановувалася як покровителька ремесла і ремісників, а також як поборниця. Попри те, вважалася захисницею етруських міст, і в місті Вейн їй поклонялись як цариці. Зображувалася в повному озброєнні й зі списом у руці. Разом з Тіном і Уні належала до етруської тріади богів, яка відповідала римській тріаді (Юпітер, Юнона, Мінерва). Ототожнювалася з грецькою Афіною |
| Сатре — божество золотого віку | З його іменем пов’язане уявлення про золотий вік — епоху достатку й загальної рівності. На етруській моделі бронзової овечої печінки його ім’я розміщене в самому центрі. Ототожнювався з римським Сатурном |
| Таг — божество-дитина з мудрістю пророка, досвідчене у мистецтві гадання | За переказом, Таг був виораний в околицях міста Тарквіній із землі й помер після того, як напророчив етрускам майбутнє і навчив їх своїй науці. У Фессалії, заселеній колись пелазгами, Таг був титулом верховного правителя (Таг — це, ймовірно, латинська форма етруського або пелазького слова). Вчення Тага (книги Тага), написане етруською мовою, було перекладене у віршованій формі на латину. Пізні римські автори вважають, що вчення Тага було викладено в книгах гарусників, |
| ритуальних книгах тощо і поряд із правилами гадання воно містило відомості про блискавки, землетруси й чудеса родючості. Таг ототожнювався з «підземним Ггрмесом», вважався сином Генія (у римській міфології первісне божество — прабатько роду, потім бог чоловічої сили, уособлення внутрішніх сил і здібностей чоловіка) й онуком Юпітера. Має також паралелі з фінікійським Дааоном | |
| Тін — бог неба, громовержець, керував трьома пучками блискавок | Іноді зображувався безбородим юнаком, подібно Зевсу-дитині та юнакові в давніх критян. Разом з Уні та Менрвою належав до етруської тріади богів. На етруських дзеркалах Тін зображувався у сценах народження Менрви, у любовній сцені з Уні, як арбітр у суперечках між Турмс і Аплу. Має пелазгійське походження |
| Уні — богиня-покрови- телька царської влади | Вшановувалася в багатьох містах етрусків і ототожнювалася з грецькою Герою та римською Юноною. Разом з Тіном і Менрвою належала до тріади етруських богів. Має пелазгійське походження й ототожнювалася зі східними богинями-матерями |
| Фуфлунс — бог рослинності й родючості | Ототожнювався з грецьким Діонісом-Вакхом і римським Сильваном (або Лібером). Культ Фуфлунса мав оргіастичний характер і був в Італії давніший за поклоніння Діонісу-Вакху |
З культу божественної безлічі демонів-лазів (римські лари) виокремилася демонічна істота Лаза — юна оголена жінка з крилами за спиною (часто зображувалася учасницею любовних сцен). Лази були добрими істотами, заступниками домашнього вогнища, а також знання. Були також мани — добрі та злі демони, культ яких набув значного поширення в римській релігійно-міфологічній системі [90, II, 674].
Порівняння етруської релігії з релігіями інших народів дає змогу, на думку деяких авторів, з достатньою впевненістю стверджувати, що витоки її — в північних і східних щодо Італії областях, звідки прибули предки етрусків — пелазги й тіррени. Східне походження, як відзначалося, мають уявлення етрусків про священний характер царської влади та її атрибутів — подвійної сокири (лабрис), трону, а також складна система поглядів на будову й походження світу [178, VI, ч. 1, 144].