Пантеон Атхарваведи
Дані Атхарваведи свідчать про змішування арійських і місцевих доарійських уявлень, про злиття їх в єдине ціле. Під час такого злиття було зміщено багато акцентів, характерних для первинної ведичної релігії, і на передній план почала помітно виходити магія, властива шаманському комплексу вірувань.
Функції лікаря і чаклуна, майстра магічних обрядів були першорядними саме для жерців-атхар- ванів, посередництво яких позбавляло людину злих духів (асурів, ракшасів та ін.). При цьому сила і значущість атхарванів були прямо пропорційні їх святості, яка залежала від тапаса (аскези), суворого відлюдництва і самозречення, до якого вдавалися атхарвани. Цим аскетам-тапасья приписувалася чудодійна сила і влада над світом богів. Аскетизм починає вважатися силою, здатною рухати світом, оновлювати його і рятувати від знищення. Магія і аскеза, які вийшли на передній план, видозмінили і саму основу ведичної релігії — практику жертвопринесень, яка почала набувати більш символічного і магічного характеру. До пантеону Атхарваведи зараховуються деякі нові боги, ймовірно, неарійського походження: блага богиня Мадхукаша (небесна корова), що подає їжу Вірадж, гола Араті, що шкодить (присмоктувалась до сплячих чоловіків і забирала в них силу), богиня хвороб Апва, богиня нещастя Нірріті, а також велика кількість божеств абстрактного характеру — Вєна (у нього все занурюється, з нього все виникає), Кала (час), Кама (любов, сексуальна практика), Скамбха (життя) та ін. [26, 188-191].Змінюється і першість богів у пантеоні. Найпершим з арійських богів був, як наголошувалося, бог неба Дьяус, батько богів, аналогічний за статусом і іменем греко-римському поняттю «Бог» (Дьяус — Зевс — Деос — Тео). Він і його дружина Прітхіві вважалися прабатьками світу, богів і людей. Центральною і найпопуляр- нішою фігурою ведичного пантеону був їхній первісток Індра, бог тепла і світла, дощу і бурі, мудрець і воїн, повелитель Всесвіту, гроза демонів, універсальний владика. Дуже відомим і вшановуваним, як ми знаємо, був бог вогню Агні — посередник між землею і небом, людьми і богами. Величезною могутністю володіли сонячний бог Сур’я, а також Мітра (бог Світла і Дня) і Варуна (бог Ночі), покровитель вітру, руйнівних сил, лікувальних трав і цілителів Рудра. Менш відомими і менш вшановуваними були дружини богів, що частіше іменувалися по чоловікові (Індрані, Варунані, Агнайї) і лише деякі з богинь (Ушас, Сарасваті, Вач) відігравали самостійну роль у ведичному пантеоні. А до пантеону Атхарваведи включається велика кількість нових богинь, і на перше місце серед абстрактних божеств-по- нять все виразніше висувається Брахман (Брахман-Абсолют, Брахман-жертва, Брахман-магія, Брахман-жрець). Релігія Вед, таким чином, замінюється релігією брахманізму [26, 188-189, 191].