Джерела брахманізму
При цьому брахманізм як релігійно-міфологічна система є прямим спадкоємцем ведичної релігії. Проте брахманізм — це явище вже нової епохи, епохи помітного розшарування давньоіндійського суспільства, де стан жерців посів провідні позиції: брахмани-жерці приносили жертви богам, були радниками і вчителями царів, тримали монополію на грамотність, священні тексти і знання.
Зусиллями жер- ців-брахманів у пізньоведичний період були складені Брахмани — прозаїчні тексти, що містять коментарі до всіх чотирьох Вед. Час їх складання Х-УІІ ст. до н. е., що безпосередньо настає за періодом канонізації Вед. При цьому кожна з Вед мала свої Брахмани: Ріґведа — Айтарею і Каушитакі, Самаведа — Панчавімшу і Джаймінію, Яджурведа — Тайттірію і Шатапатху, Атхарваведа — Гопатху. Все це, разом з появою ідеї верховного Брахмана-Абсолюту, зумовило формування брахманізму — релігії давніх брахманів, що супроводжувалося різким підвищенням статусу самих брахманів, які навіть почали прирівнюватися до богів [26, 191-192].Брахмани-жерці за обряди, що здійснювалися ними, отримували від жерт- водавців-мирян відповідну плату, яка могла мати одну з чотирьох форм: золотом, биками, кіньми або одягом. Самі брахмани повинні були суворо дотримуватися чотирьох основних принципів: бути брахманського походження (не допускалося ніякого змішування з представниками інших варн-каст), поводитися належним чином, вчитися і вирізнятися ученістю, допомагати людям (тобто здійснювати для них обряди жертвопринесень). Жерці-брахмани домінували у давньоіндійському суспільстві, і брахманізм зміцнював їх виняткове положення. Вже у Брахманах- коментарях разом з описами обрядів і магічних символів чимале місце відведене елементам філософського змісту, приналежним до Брахмана-Абсолюту. Ще більше подібних філософських абстракцій містилося в Араньяках («Лісових книгах») — текстах для відлюдників-аскетів, які примикають до Брахманів. Араньяки, у свою чергу, стали підґрунтям для створення Упанішад (букв.
«сидіти біля», тобто біля ніг вчителя) — філософських текстів Стародавньої Індії. Найдавніші з них датуються УІІІ-УІ ст. до н. е., інші — пізнішими періодами, у тому числі і після початку нашої ери. Вчення про життєві стадії (ашрама), що оформилося в період ранніх Упанішад, виходило з того, що людина (насамперед брахман) проходить в житті чотири стадії [26, 191-192]:• дитиною він вивчає Веди в будинку вчителя;
• будучи головою сім’ї і дому (домогосподарем), він керується Брахманами- коментарями;
• усамітнюючись у зрілому віці як відлюдник-аскет, він знайомиться з Ара- ньяками;
• перетворившись на схилі літ на убогого мандрівника, що відрікся від світу, він зайнятий мудрістю Упанішад.
В Упанішадах була детально розроблена концепція карми, що відіграла важливу роль у розвитку всієї індійської цивілізації. Ідея карми задовільно пояснювала і вирішувала проблему добра і зла — все залежало тільки від самої людини: хороша карма гарантує вдале народження (в сім’ї брахмана або князя-кшатрія), середня карма дає можливість відродитися як вайшьї, погана карма призводить до появи в новому житті ролі ізгоя, раба, недоторканного, а то і зовсім тварини, комахи та ін. Закону карми піддаються всі, за винятком тих небагатьох, хто відрікався від мирського життя, ставав на шлях аскета-відлюдника і йшов дорогою богів (Деваяна — на відміну від шляху предків, Пітріяни). Останні, зрештою, досягали миру Брахмана і більше не поверталися в ланцюг перероджень, залишаючись тим самим незалежними від закону карми [26, 194-197].