Особисті боги
Вавилонське сказання про створення світу, сюжет якого був побудований навколо особистості могутнього божества, про його бій з чудовиськом — уособленням стихії, започаткувало тему бога-героя у вавилонській епіко-міфологічній літературі.
Монархічно-державний, а не общинний (як у шумерів), характер офіційної вавилонської релігії приводить до того, що риси архаїчної релігійно-магічної практики поступово придушуються. Згодом дедалі більшу роль починають відігравати «особисті» боги, які полегшують доступ кожної людини до великих богів. Крім особистого бога, що мав насамперед принести удачу своєму підлеглому, і особистої богині, що уособлювала його життєву «частку», кожна людина мала ще свого шеду — антропо- або зооморфізовану життєву силу. Крім цих захисників, у жителя Вавилонії у ІІ-І тис. до н. е. з’являється і персональна охоронниця — ламассу, но- сителька його особистості, можливо, пов’язана з культом плаценти. Ім’я людини теж розглядалося як матеріальна субстанція, без якої немислиме її існування і яке передавалося її спадкоємцям.Особисті боги-охоронці протистояли злу і були наче антиподами злих сил, що оточують людину і є складною системою у вавилонській релігії (не засвідченою в шумерських пам’ятках — духи-інкуби лілу і духи-суккуби ліліт, різні чорти тощо).