Основні віхи андійської історії

Центральні Анди протягом усієї їх багатовікової історії становили єдине, внутрішньо тісно пов'я­зане культурне ціле. Це пояснюється тим, що існування всіх етносів, що проживали в Андах, базувалося на ідентичних формах землеробства і скотарства.

Першими іммігрантами, що прибули до Південної Америки, були маленькі, надзвичайно енергійні групи людей, які не осідали на одно­му місці надовго, а вели кочовий спосіб жит­тя. Як вважають сучасні дослідники, ці групи 12 тис. років тому прийшли до Перу з півночі [71. 21]. Це були мисливці, які використовували метальні списи, що за формою нагадували лис­ток і стебло а також кам'яні ножі та скребла, виготовлені із застосуванням техніки відтискної ретуші. Ці ранні мисливські групи залишили наскельні малюнки із зображенням сцен полю­вання Ірис. 59).

Сліди зародження землеробства в Цент­ральних.Андах належать до VI тис. до н. е., що знаменувало перехід від кочового способу життя до осілого У період між 3 тис. — 1.5 тис. років до н. е. з'являються гончар­ство. металообробка, ткацький верстат, міські центри, що свідчіт. про зарод­ження андійської цивілізації. Це явище відоме в історії під назвою культури Чавін (71. ЗІ, 39].

Ніс. 59. Наскельні малюнки з Централь­них Анд (бл. VIII тис. до н. о.) [71, ЗО]

Культура Чавін

Рис. 60 Один з перших монументальних храмів

Honoro Сопу (бл. 2750 р. до и. о.) (71. 36]

З розвитком керамічного виробництва з'явилися храми, що за формою нагадують літеру U, з глиняними фризами, вико­наними в горельєфі.

Що стосустіся походження культури Чавім, то окремі дослід­ники вважають, що її історія ся­гає амазонських джунглів, інші висувають гіпотезу про мезоаме- риканський вплив, дехто захи­щає її місцеві андійські корені. Разом з тим одним з елементів, що свідчать про вплив джунглів |або мезоамериканського регіо­ну), є відтворення в кам'яних скульптурах алігатора, анаконди, ягуара, тобто мешканців джунг­

лів. Проте U-подібні церемоніальні центри, характерні для культури Чавін, існу­вали на узбережжі Перу і раніше, що свідчить на користь андійського поход­ження цієї культури (71, 5/)

Найвідомішою пам'яткою цього періоду є вже згадане городище Чавін де Уантар, що складається з різних пірамідальних споруд з внутрішніми галерея­ми і майданами, з терас, з'єднаних на різних рівнях монументальними сходами. Стіни храмів викладено з ретельно відполірованих плит, до яких через рівні проміжки рядами прикріплені величезні кам’яні голови. Завдяки сучасним роз­копкам вдалося встановити, що будівлі були частиною двох великих проектів, кожний з яких був реалізований з численними змінами і доповненнями в ХП ст. до н. е. і в IV — II ст. до н. е. (71. 49, 54):

• Старий Храм — це будівля U-подібної форми, іцо оточує атріум, який виходить на схід і пов'язаний, мабуть, зі сходом Сонця. У центральній частині будівлі багато коридорів, в одному з яких було знайдено головного ідола культу­ри Чавін. сьогодні відомого під іменем «Лансон» (рис. 61). Під атріумом було вияв­лено круглий майдан, оточений гладкою рівною стіною, на західному боці якої зоб­ражено процесію персонажів, вибиту на чотирикутних каменях.

ГМс. 61. Головний ідол культури Чавін («Пансой») заввишки 4.5 м

• Новий Храм було побудовано внаслідок но­вих віянь. Цю споруду зведено з різних, поставлених одна на одну платформ; фасад складений з величезних кам'яних блоків у формі паралелепіпеда, розташованих гори­зонтально. Вибагливе оздоблення у вигляді колон, карнизи, перемички вікон і дверей, різьблені камені, обеліски і скульптури, що прикрашали стіни та майдани, зображення богів і демонів, іцо населяли пантеон ча- вінів, довершували декор цього церемоні­ального центру.

Барельеф верховного божества (висота 53 см), що прикрашав патіо Ново­го Храму показано на рис 62. а на рис. 63 — обеліск, що належить до найбільш ранніх поселень у Чавіні і зображає складне божество (можливо, каймана-алі-

гатора).

Рис. 62 Верховно божество Нового Храму чавінів [71, 54]

Зображення, ви­різьблені на каменях, загалом свідчать про те. що основним чавін- ським культом було шанування котячих істот, а зміям і пта­ству відводилася роль скоріше другорядна. Велике поширення в Центральних Андах культури Чавін пояс­нюється сьогодні як наслідок мирної екс-

пансіі релігійного культу, а її занепад пов'язують з бо-

ротьбою за владу між різними ритуальними центрами або пояснюють природними катаклізмами (землетрус.

зсув тощо)· Проте не можна говорити про зникнення релігії Чавін. Вона розпалася, але вірування 1 боже-

ства збереглися в багатьох культурах андійського ре­гіону, особливо у Моче [71, 61—63\.

Рис. 63. Обеліск з раннього посе­лення у Чаоіні [71. 60]

КуЛЬТура уаріВ Таким чином, перша панандська інтеграція відбулася у пе­ріод експансії чавінів. Потім через повстання нових племен- прибульців цю культурну єдність було зруйновано і почалася перша фаза роз­шарування андійських культур, що зберігається до наших днів.

Паракас На півдні під впливом культури Чавім сформувалася стійка південна традиція, що розвивалася приблизно у VII-II ст. до н. е. і дістала назву культури Паракас. яка стала згодом основою для розвитку культури Паска. Для цієї культури характерні поховальні обряди з муміфікуванням трупів і загор­танням їх у багато декоровані різнобарвні тканини. Поховальні згортки мали конічну форму покійника садовили в кошик у зігнутому положенні (поза емб­ріона) і загортали у велику кількість тканини. Дуже часто на черепах вияв­ляються сліди трепанації або навмисної деформації (рис. 64 на кольоровій вклейці) (71, 65].

Пукара

Пукара — це величезний міський церемоніальний центр, що складаєть­ся з чотирьох храмових комплексів і безлічі будівель, стиль яких ще не визначено. Найголовніша і найбільш відома споруда цього центру — піраміда Каласасая. зведена з групи платформ. У центрі споруди розташований зсунутий майдан, побудований з грубих блоків червоного каменю у формі підкови: східна грань його відкрита (можливо, з метою орієнтації на схід Сонця). Навколо вер­шини платформи розміщуються невеликі Ц-подібні кімнати, а в бокових стінах кожної з них стоять камені Т-подібної форми, що нагадують олтарі.

МОЧЄ Культура Моче (або Мочика) розвивалася у долинах річок. Основною

—- з них була долина Моче, де знайдено Храм Сонця і Драм Місяця. Для цієї культури характерні керамічні музичні інструменти (сурми, ріжки, тріс­качки, свистки), скульптурні посудини, багаті тканини 1 головні убори з пір'я. Практикувалися операції на черепі У житті моче важливу роль відігравала ре- ліпя. Вони поклонялися богові, відомому під іменем «Ай-Апекм або оСі» — бо­гові Місяця. Культура Моче мала високий рівень соціальної диференціації та сувору військову ієрархію. Уся влада зосереджувалася в руках воінів-жерців, що прагнули організувати суспільство, готове до завойовницьких війн. Основою економіки моче було землеробство. Інтенсивно запроваджувалися технології водопостачання прикладами можуть бути канал завдовжки 110 км і водопровід 15 м заввишки. Найвидатнішими архітектурними пам'ятками культури Моче вважаються Храм Сонця (величезна, заввишки 50 м піраміда, зведена з невели­ких прямокутних адобе) і Храм Місяця (курган дещо менших розмірів, що скла­дається з великих кімнат, оздоблених прекрасними фризами). Принесення лю­дей у жертву було частим явищем. Моче були войовничим народом, і війна була чи не основним заняттям у їхньому житті [71. 8/-Я5[.

Реконструкцію святилища Сіпана — гробниці правителя Моче, воїна і жерця, показано на рис 65 (див. кольорову вклейку).

Касма

Наска

Культурою Касма (названа за однойменною долиною) створено се­рію унікальних споруд, Так, комплекс Чанкільо, зведений на вершині пагорба, утворюють три концентричні овальні стіни. У центральній, найвищій огорожі здіймаються дві круглі споруди і будинок, що складається з двох прямокутних кімнат. На хребті, що спускається від Чанкільо. розташований ряд з ІЗ прямокутних, незалежних одна від одної будівель.

Продовженням традиції Паракас є культура Наска — одна з найви- датиіших доісторичних культур світу. Комплекс Каучі в долині Наска вважається столицею держави Наска, що залишила після себе, насамперед са­мобутнє, неповторне /пкацпіво. Наска виготовляли дивовижні плащі, вишивані сорочки, покривала з пір'я, а також віяла, прикраси, плюмажі, шапки та іграш­ки. Культура Наска характеризувалася значною соціальною стратифікацією: на чолі держави стояв воін-жрець. який мав абсолютну владу над підданими. Ре­лігія. що відігравала важливу роль у суспільстві Наска. представлена різнома­нітними міфічними істотами (переважно теріоморфнимні, багато з яких беруть початок у міфології Паракас. Особливого значення в Наска набувають відтяті голови тварин і ворогів.

Носії культури Наска були досвідченими землеробами. Це підтверджують розгалужені системи каналів і водопроводів, за допомогою яких зрошувалися великі ділянки землі, Політична, економічна і соціальна системи культури Нас­ка концентрувалися навколо сільського господарства·, можливо, з ним пов'язані величезні наземні малюнки, відомі як лінії Наска — накреслені на землі веле­тенські зображення рослин і тварин. Цього досягали зняттям тонкого шару тем­них каменів і розкриттям світлого шару під ним [71, /00-/03] Зустрічаються слід» у формі трапецій, спіралей або просто ліній протяжністю кілька кіло- метрів. Можна також знайти зображення риб, китів, птахів, мавп, павуків, чотириногих тварин і навіть людей, що нагадують астронавтів (рис. 6? на ко­льоровій вклейці). Дехто з дослідників вважає, що більшість малюнків І слідів пов'язані з астрономією, знання якої використовувалися для аграрних по­треб. При цьому зображення на землі означали не лише певні сузір'я, а й місця обрядів спокути і свят, пов'язаних з виробництвом і культом (М. Річе). Справді, всі зображення мають своєрідний вхід: павук — через одну з ніг. птах — через дзьоб тощо; ці входи з'єднані з великими площами традицій­ної форми, які також можуть мати астрономічну і культову інтерпретацію. Тому можна припустити, що величезні простори Наски були своєрідним ве­летенським церемоніальним центром, місцем молінь жерців та інших по­слідовників цієї давньої релігії

Загалом, деякі знамениті геогліфи пустелі Наска. в яких багато сучасних дослідників вбачають організацію надзвичайно складного календаря, з числен­ними малюнками астрономічного характеру, викликають замішання у багатьох учених і спостерігачів. Одним з найбільш загадкових аспектів ліній і фігур На­ска є те. що через величезні розміри геогліфи можна иобачити «лише з височіні пташиного льоту (сучасні дослідники відкрили їх виключно завдяки авіації). Все, що можна побачити з поверхні землі — це довгі лінії, які щезають за обрієм, тоді як з літака або гелікоптера можна охопити їх повну протяжність і форму. Ця обставина породила найфантастичніші гіпотези, зокрема й пояснен­ня ліній Наска неземним походженням [71, !04-!08\.

Безумовно, цілковите розкриття таємниць пустелі Наска ще попереду, але сьогодні, справді, не може не вражати «космічний» характер численних ліній, дуже подібних до злітних і посадочних смуг суперсучасного аеродрому, а веле­тенське зображення здогадного «астронавта» лише посилює враження «косміч- ності» походження фігур Паска.

Тіауанако

Культуру Тіауанако було знайдено в поселенні з такою самою на­звою на березі озера Тітікака в Болівії, на висоті 3825 м над рівнем моря Ірис. 68 на кольоровій вменш). Вважається, іцо городище Тіауанако було величезним церемоніальним центром, де жили.моди, що присвятили своє жит­тя служінню культу [71, /09). Тут розташовуються шість комплексів культових будівель, найбільшою і найзначнішою з яких є піраміда, що здіймається у центрі поселення і має вигляд величезної платформи зі сходами і бічними стінами, складеними з великих монолітних колон.

У західній частині городища розміщуються знамениті, вже згадувані Во­рота Сонця — портал заввишки 3 м. майстерно вирізьблений з монолітного ка­меню. На них стоїть скульптура, яка. очевидно, символізує головне божество Тіауанако. У кожній руці божество тримає вертикально палицю (або жезл) з відростками у вигляді зміїних голів. На головному уборі, що розходиться ві­ялом. зображено шість голів пуми, а з пояса звисають голови трофеїв, що, на­певно, свідчить про принесення в жертву людей. Постать, можливо, означає Віракочу, бога-Творця у міфології інків. По обидва боки від скульптури розта­шовано три ряди постатей: одні звернені до неї, інші стоять навколішки. У де-

яких постатей замість обличчя — голови со­колів або кондорів, але зображені й людські істоти (рис. 69) [71, /09|.

Рис. 69 Ворота Сонця я Тіауанако [71, 110]

Ще однією важливою культовою спору­дою в Тіауанако є напівпідземний храм, у стіни якого вмуровані кам'яні голови, що ви­ступають з кладки (такий самий елемент ви­користовувався у головних храмах чавінів). У цьому храмі було знайдено велетенську ан­тропоморфну статую, витесану з монолітно­го прямокутного каменя, заввишки 7,3 м і завширшки 1,2 м (за іменем відкривача-архе- олога іі названо «статуєю Бенкетам). Людина, що стоїть на п'єдесталі, тримає в руці посу­дину для пиття (рис 70).

Рис 70 «Статуя Бенкетам (71. 112]

Більшість інших будівель Тіа­уанако також мали культовий ха­рактер, їх було споруджено в пері­од між II та V ст. н. е., коли вплив міста як релігійного центру поши­рився далеко за його межі.

Гончарство в Тіауанако також досягло високого рівня, про що свідчить розмаїття форм і декора­тивних малюнків Широко викори­стовувалися геометричні малюнки і стилізовані зображення котячих істот, птахів, риб і змій. Була також

розвинена металообробка. Ковалі Тіауанако, виплавляючи мідь і олово, отриму­вали бронзу, крім того, вони виготовляли мідні скоби для скріплення великих каменів. Основою економіки Тіауанако були землеробство і скотарство. Жителі Тіауанако також засновували свої центри на узбережжі, у долинах і в джунг­лях [71, 110—114).

У басейні річки Аякучо розвивалася культура Уарпа (відомо УарПЗ І Варі близько 300 населених пунктів), що підтримувала тісні контакти — ■ -

з представниками культури Наска і була попередницею культури Варі. Уарпи спорудили дивовижні іригаційні системи і завдяки штучним терасам зробили придатними д\я вирощування рослин великі ділянки землі. Причина занепСікан) розвинулася у долинах річок (у тому числі й річки Ламбаєке) приблизно з 750 по 1375 р. На думку дослідників, вона є результатом злиття культур Моче і Варі. Згідно з легендою, чоловік на ім'я Наймлап заснував у долині царську династію. У тому місці на березі моря, де він висадився (під назвою Чот), Наймлап по­будував святилище. Після смерті у нього виросли крила, і він полетів. Коли рід Паймлапа зник, у цьому місці довго панувала темрява. Вона розсіялася лише тоді, як було засновано нову династію. Раціональний зміст цієї леген­ди, як стверджують сучасні дослідники, засвідчують результати археологіч­них розкопок.

В епоху Ламбаєке розвивається монументальна архітектура, з'явилися величезні церемоніальні і поховальні зони із зрізаними пірамідами, платфор­мами, фортечними стінами і кладовищами До гробниць, схованих у глибоких поховальних камерах, клали велику кількість дарунків із золота, а також при­несених у жертву жінок і дітей. Основними виробами з металу в стилі Лам­баєке були великі золоті маски з характерними розкосими очима |у формі сльози) та ритуальні ножі (тумі), що складаються з рукоятки та леза (рис. 72 на кольоровій вклейці). Важливим культовим центром було місто Сікан, що оз­начає «дім Місяця» [71, 122-124].

У долині Моче утворилася вже згадувана високорозвинена ДєрЖЗВЗ Чиму держава Чиму, управління якою здійснювалося з міста Чан

Чан. розташованого в тій же долині. У легенді про походження царства Чиму також розповідається про появу прибульця — героя Такайнамо. який заснував місцеву династію. Столиця Чан Чан (площею 20 кв. км) була найбільшим перу­анським містом доіспанського періоду. У центральній частині столиці розташо­вувалося десять великих прямокутних будівель, кожна з яких стояла окремо і була огороджена масивними стінами, складеними з адобе (висота — до 9 м, ши­рина на рівні фундаменту — 3 м). У багатьох комплексах були водосховища, зрошувані сади, вулиці, будинки, пірамідальні пагорби, кладовища.

Економіка Чиму' базувалася на землеробстві, яке доповнювалося риболов­лею. мисливством, ремеслом і торгівлею. Основним об'єктом поклоніння був Місяць («Сі»|, від якого залежали погода і врожай. Чиму також поклонялися киту і кам’яним богам — Алекпонгам. які вважалися засновниками людського роду. Чиму була деспотичною державою і вела завойовницькі війни. У ній існу­вала сувора соціальна стратифікація, куди належали й раби. У 1450 р. держава Чиму була завойована їнкою Тупаком Юпанкі, сином і спадкоємцем Інки-пра- вителя — Пачакуті інка Юпанкі (71, 126—130].

Занепад Тіауанако збігається з виникненням у басейні ¹ ІрИОЗврні ДЄрЖЗВИ озера Тітікака кількох держав, які з часом заснували ко­

лоші аж до тихоокеанського узбережжя Наймогутнішими і найбільшими з при­озерних держав були Колья і Лупака, які вели між собою запеклу боротьбу. На­селення розводило переважно лам і алвпак, забезпечуючи себе вовною, м’ясом; окрім того, цих тварин використовували як засіб пересування. Культури цих держав характеризувалися особливою системою поховання у масивних похо­вальних баштах, що називаються «чульпаси (рис. 73 на кольоровій вклейці). Це були великі круглі споруди з маленькими куполоподібними мавзолеями, усере­дині яких лежали тіла. Сільюстані — одне з найвідоміших селищ з безліччю «чульпас» — зараховують до періоду інків, але ичульпас» є типовими споруда­ми зазначеної території [71, 736-/39].

Чанкас

Імперська експансія інків ночалася після їхньої перемоги над чайка­ми. Чанкас — культура народу, що жив на протилежному від інків бе­резі річки Апуримак і був їхнім вічним ворогом. Переважним типом поселень чанків були зрощені між собою селища, що складалися з круглих будівель, роз­ташованих на вершинах високих гір. Відомо два типи поховань цієї культу­ри: мавзолеї і прості поховання у землі. Могили містилися також у печерах і кам'яних сховищах (71, /40-/45].