Основні поняття індуїзму

До основних понять індійської системи вірувань належать сансара і нірвана, рита і анрита, атман і брахман, карма і дхарма, а також деякі інші.

Сансара (давньоінд. «блукання», «перехід через різні стани», «кругово­рот») — позначення в етико-релігійних переконаннях індійців мирського буття, пов’язаного з ланцюгом народжень і переходом з одного існування в інше, а та­кож населених живими істотами світів, в яких відбувається цей перехід.

Релігійно-міфологічний аспект сансари такий: у безначально існуючій сансарі є шість видів істот — боги, асури («небоги»), люди, тварини, прети (духи померлих) і мешканці нараки (пекла). Хоча спосіб існування в цих шести вті­леннях не однаковий (перші три вважаються відносно сприятливими, останні три — несприятливими), їхня суть однакова — страждання. Вся сансара є замкну­тою системою: після смерті істоти перероджуються або у своїй колишній сфері, або у сприятливіших, або в менш сприятливих сферах залежно від здійснених ними вчинків (карма). Ланцюг перероджень є безначальним, але він може мати кінець, яким і є нірвана. Досягти нірвани в змозі тільки люди, тому народжен­ня в людській подобі визнається особливо сприятливим (хоча життя богів мыс­литься щасливішим). Вважається, що нірвана міститься поза системою сансари (характерний образ переправи через океан сансари як метафора порятунку) і не має з нею причинно-наслідкового зв’язку (карми) [139, II, 406]. Нірвана (санскр. «згасання») є одним з основних понять буддизму, і про неї не можна сказати нічого визначеного, крім того, що це стан свободи, спокою і вічного блаженства.

Карма (давньоінд. «діяння», «вчинок») — це сукупність усіх добрих і пога­них справ, здійснених індивідуумом у попередніх існуваннях, які визначають його долю в подальших. Поняття карми сходить до архаїчних уявлень про посмертну долю людини, зафіксованих вже в Ріґведі (РВ Х 2, 7; 18, 1). За цими уявленнями люди самі пов’язують себе егоїстичними помислами і справами; і лише той, хто не переслідує власні інтереси і прагне збагнути вищу реальність (атмана), здат­ний подолати ланцюг народжень і закон карми [139, I, 624].

Крім сансари, карми і нірвани, до основоположних принципів індійської системи вірувань належать також такі поняття.

Атман, наприклад, — це одне з кардинальних понять у релігійно-міфоло­гічній системі індуїзму. У ведичній літературі вживається як займенник («я», «себе»), потім у значенні «тіло» і, нарешті (насамперед в Упанішадах), — як позначення суб’єктивного психічного начала, індивідуального буття, душі, що ро­зуміються і в особистому, і в універсальному планах. В останньому значенні Атман є загальною основою і першопричиною, пронизуючи все суще; він незбаг­ненний і не має будь-яких конкретних характеристик (тому його звичайне уяв­лення: ні те ні се). З міфологізованим поняттям Атмана пов’язане також по­значення вищої духовної суті (адх’ятман, букв., «що належить собі, Атману»). Як суб’єктивне індивідуальне начало, Атман співвідноситься з об’єктивною первинною реальністю — Брахманом. Належне їх вшановування і збагнення їх тотожності, тобто ідентичності суб’єктивного і об’єктивного начал, є однією з ос­новних заповідей індуїзму [139, I, 122].

Брахман (давньоінд. від «роздуватися», «спухати» або від «оберемок тра­ви», «підстилка для жертвопринесення», звідси, мабуть, ідея основи, опори):

1) вища об’єктивна реальність, абсолют, творче начало, в якому все вини­кає, існує і припиняє існування. Як і Атман, Брахман недоступний сло­весному опису і часто (наприклад, в Упанішадах) характеризується не­гативно, набором негативних визначень або поєднанням протилежних ознак. Його тотожність з Атманом, як наголошувалося, — є кардинальне положення індуїзму;

2) верховний бог, творець, прояв першого (Брахма).

Обидва наведених значення Брахмана не завжди чітко розмежовувалися і здатні були поєднуватися в уявлені індуїстів. Слово «Брахман» відіграє першо­рядну роль в індуїстській релігійно-філософській лексиці: наприклад, Брахман у значенні «молитва», «молитовна формула»; позначення Всесвіту як «яйця Брахмана» (брахманда), небесного світу як «світу Брахмана» (брахмалока); вико­ристання відповідного кореня позначення категорії жерців, варни брахманів, певних текстів (Брахмани — коментарі до ведійських гімнів) тощо [139, I, 186].

Рита — це позначення універсального космічного закону, одне з ключових понять давньоіндійського релігійно-міфологічного умогляду. Рита визначає перетворення невпорядкованого стану на впорядкований і забезпечує збереження основних умов іс­нування Всесвіту, людини, моральності. За допомогою рити досягається порядок кругообертання Всесвіту. Оскільки цей порядок збігається з істиною, то і рита тлу­мачилася як істина в найширшому розумінні. Протилежність риті — анрита, невпо­рядкованість або позбавлення рити. Загальний характер рити виявляється в тому, що вона управляє і Всесвітом, і ритуалом; вона визначає і фізичний, і моральний аспекти життя. Рита була встановлена Адітьями (небесними божествами), які й охо­роняють її. З усіх богів найбільше пов’язаний з ритою Варуна (також Мітра), саме він контролює відповідність між ритою і вчинками людей (кармою). Рита невиди­ма смертними: «закон прихований законом» (РВ V 62, 1), тобто рита визначається не ззовні, а з самої себе (позаяк вона визначає все, і себе включно). Навіть діяння богів — не більше ніж приватні прояви рити. За допомогою рити регулюються рух Сонця, дощ, життя рослин, тварин, людей, дії богів. Поняття рити походить ще від індоіранських, тобто загальноарійських витоків [139, II, 384].