Ольмеки.
Державно-управлінська історія доколумбових цивілізацій Америки достатньо багатогранна і неоднозначна. Вузька джерельна база та відсутні сучасні їм писемні джерела змушують до моделювання при аналізі взаємин держави і релігії.
Так, у давніх ольмеків, яких характеризують як „цивілізацію ягуарових індіанців”, кожне місто виступало політичним, ритуально-культовим та господарським центром. Всі вони об’єднувалися у конфедерацію міст-держав. На чолі кожного з таких центрів стояв обожнюваний правитель, який був вищим ієрархом місцевої культової системи, верховним вождем-жерцем тотально теократичного суспільства. Жрецтво стало панівною стратою ольмеків, поєднуючи у собі сакральну та адміністративно-політичну владу. Як ознаку своєї зверхності жерці носили розкішний одяг. В ацтекських переказах про працивілізацію Мезоамерики — царство Тамоанчан („Країна дощу й туману”) збереглися свідчення всевладдя жерців серед ольмеків, котрі „йшли не за своєю волею. Їх вели жерці”. Найпочеснішою і практично необмеженою була влада верховного жерця — правителя, якого інформатори Б. де Саагуни іменували головним „чарівником”. Після смерті для його урочистого поховання будувався розкішний мавзолей (такі руїни збереглися у Ла-Венті)1. Головною темою споруджуваних ольмеками монументальних споруд (вівтар, фігур та голів) була ідея реінкарнації та зв’язок із країною предків[1087] [1088].