Держава інків.
Духовне життя і питання культури держави інків повністю зосереджувалися в руках жрецької ієрархії. Поклоніння Богу Творцю Віракоче і небесним планетам здійснювалося у кам’яних храмах, прикрашених золотом1.
Інки вели своє походження від Сонця, Бога справедливості. Саме він дав інкам владу над усіма людьми і світом як своїм дітям і обіцяв допомогу у випадку потреби. Неінкам заборонялося навіть називати його: за це святотаство загрожувала смертна кара. Правителі інків називали себе дітьми Сонця і Місяця[1089] [1090]. У Тауантінсуйю уся землеробська праця, насамперед на царських і храмових полях, розглядалася як священночин, а Великий Інка вважався верховним жрецем. Всі польові роботи розпочинали правителі імперії, власноруч кидаючи у землю перші зерна[1091]. В усіх провінційних столицях були усну, спеціальні місця, звідки Інка звертався з молитвою до Сонця, керував ритуальними церемоніями та парадами. Вражає трибуна-вівтар у Вількас, який уважався географічним центром імперії[1092]. Правляча верхівка племен і громад являла собою складну ієрархію вождів і правителів від низових айлью, екзогамних фратрій до великих спільнот (варанк). Цей відокремлений привілейований стан разом називали кураками. Вони підтримували культи місцевих богів і родові святилища — уака. Це вимагало витрат на культові потреби (утримання жрецтва, виготовлення релігійних приналежностей та одягу, приготування ритуального питва) і тому для цього виділялися особливі угіддя[1093].Після створення власної наддержави інки поширили культ свого верховного божества на всю територію Центральних Анд. Храми, які будувалися в усіх адміністративних центрах, зазвичай, присвячували сонцю. За зразок, ймовірно послуговувавалася столична Кориканча (Золотий дім), найбільший храм імперії, який налічував понад 4 тис. служителів.
Храмові центри інкської епохи існували як складова системи розподілу матеріальних і духовних цінностей та благ, впливовим інструментом включення місцевих еліт в єдиний гуманітарний простір. Тому долучення божеств регіонів у загальноінкський пантеон на чолі з Віракоче підкреслювало лояльне ставлення до окремих культів у новопоутвореній імперії. Народи і великі етнічні спільноти мали власні уамані, духів найвищих гірських вершин. Фетиші, які символізували головних покровителів етнічних спільнот усієї імперії, були зібрані у Кориканчі, або мали у Куско окремі святилища. Привезеним уака (божествам-першопредкам) приносили тут жертви доти, поки їхні підопічні зберігали вірність державі1. Підкорені народи, які увійшли до складу інкської імперії, інтегрувалися в її релігійно-культове життя. Вони добровільно або примусово приймали головних інкських божеств. Так, угода між Тупаком Юпанки і правителями індіанців юнгас на центральному узбережжі в долинах річки Лурін Куісманку і Чукіманку передбачала визнання ними кусканського Інки верховним володарем, дотримання ними законів і звичаїв інків, насамперед будівництво храму Сонця та будинку для „наречених Сонця”. Натомість Інка зберігав за місцевими вождями як „родичами і союзниками” їхні володіння, зобов’язався пошановувати місцевого оракула Рімака і підтримувати принесеннями загальноандійське святилище бога Пачакамака. Куісманку проголошувався другом і союзником Куско. Внаслідок цієї угоди військові загони юнгас взяли участь в облозі південних кордонів Чімора. На таких самих умовах участь у кампаніях інків брали переможені чанка, уанка, колья, каньярі. Договори, які зважали на релігійно- духовні особливості сусідніх народів, забезпечували постійне зростання військового та економічного потенціалу імперії[1094] [1095]. Велика частина земельного фонду громад відчужувалася на користь держави і культа Сонця як державної релігії у вигляді „полів Інки” і „полів Сонця”. Однак вона номінально продовжувала знаходитися на обліку в фонді земель громади[1096].Щоб забезпечити лояльність регіональних еліт існував щорічний цикл загальнодержавних святкувань і ритуальних церемоній у Куско. Раз у місяць тут збиралися представники племен на чолі зі своїми кураками на колективні бенкети. Кураки отримували престижні подарунки, а їхні племена нові державні завдання1.