Майя.
Релігійне життя у державно-управлінській моделі давніх майя мало вирішальну роль, впливаючи на прийняття та виконання управлінських рішень через ритуали схвалення богами. Сакральної легітимації потребувала влада очільників державних утворень майя.
Матеріали археологічних розкопок у Чічен-Іці, Майяпані, Тулумі, іспанські та індіанські хроніки дозволили відтворити загальні риси культової політики держав регіону. Вершину соціальної піраміди увінчував ахав (цар), який уособлював власною сакральною постаттю усю повноту влади на підконтрольних територіях. Кожний ахав вважався живим богом, тому його ще називали кухуль-ахав (живий бог). Як глава держави він вважався власником всіх земель в країні, як першосвященик місцевого культу керував всім жрецтвом і особисто проводив найважливіші церемонії. Символом державної влади був парадний круглий щиток, скіпетроподібна статуетка Бога Кавіля (вручення якої означало сходження особи, що отримувала кавіль на престол)[1097] [1098]. Релігійні уявлення про перехід влади від одного бога до іншого пов’язані з інститутом зміни влади за родами. Поява ювілейних стел свідчить про релігійну санкцію на захоплення влади однією династією. Зі зміцненням системи державного управління земний володар отримував від чергового бога інвеституру на продовження управління. У період розкладу родового ладу біля влади почергового перебували, щорічно перемінюючись, представники чотирьох груп родів[1099]. Обожненню підлягали не лише живі правителі, а й їхні предки. Поступово для них стали споруджувати окремі храми, які зводилися над гробницями найбільш шанованіших представників правлячої династії1.У другій половині VII ст. серед виснажених війнами майяських держав почали виокремлюватися претенденти на домінування. Найбільших успіхів сягнув Яшчілан — місто- держава, розташоване на південний схід від Тікаля.
У Яшчілані з 320 р. правила ягуарова династія. У титулатурі всіх яшчіланських ахавів фігурував ієрогліф ягуар, а засновника династії називали Йоат-Балам (Ягуар з піднятим пенісом). Військові перемоги царства Сіяхчан (офіційна назва яшчіланської держави) над царством Аке та царством Йокіб у V ст. зміцнили потенціал держави і дали можливість на середину VII ст. яшчіланському ахаву Яшун-Баламу (Птах-Ягуар) III (628—681 рр.) перейти до планомірного розширення своєї території. Четвертий Птах- Ягуар після низки нових перемог прибрав собі титул високий ахав (імператор).У майяській державі Паленке жрецтво виступало складовою державної влади, яка визначала політику володарів держави. Так, є підстави припускати усунення правителя Муаан-Мата у ході палацового перевороту в 615 р. місцевим жрецтвом саме через його релігійну політику. Храмові написи звинувачували правителя в непошані до богів:
Загубилися боги; загубився цар; не прикрасив він Владик Венери, не приніс він дару йокіну Дев’ятого неба, шістнадцятому йокіну, володарю багатьох поколінь. Наприкінці 20-річчя „Три Ахав” [613 р.] не приніс він дар...[1100] [1101]. З початком вторгнення тольтеків змінилася система ідеологічних уявлень. Культ царських предків поступово втратив своє значення. Натомість обґрунтуванням влади правителя стало доведення походження від тольтекських завойовників[1102]. У 20-річчя Тринадцять ахав (1007—1027 рр.) тольтеки окупували весь Юкатан. Цю епоху в історії майя прийнято називати посткласичною. Спочатку центр окупаційної влади знаходився у місті Ічкаан-сіхоо, де запанували перші володарі Ах-Яш-Ак, Чінаб, Кініч-Какмо та Ах-Іцимтуль- Чак на чолі з володарем трону ягуара Хольтун-Баламом. Об’єднану всеюкатанську тольтексько-майяську імперію очолив правитель з роду нащадків Кукулькана-Кецалькоатля з титулом халач-вінік („велика (справжня) людина”)1. На момент появи іспанців територія Юкатану поділялася між невеликими державами (провінціями), очолених власними правлячими династіями. Жрецтво складало одне з найвпливовіших угруповань аристократії. Жерцями ставали діти самих жерців, або молодші діти родин світських вельмож. Вагу жерців визначало перебування у сфері їхніх повноважень керівництва культами, писемність, календар, наукові дослідження, майже все мистецьке життя майяського суспільства. Верховний жрець і відповідно головний радник халач-вініка призначав жерців у окремі міста та селища, які, у свою чергу, були відповідно радниками батабів (адміністративні та судові чиновники-намісники, які призначалися халач-вініком і керували окремими містами і селищами). У центрі майяських міст будинки жерців знаходилися серед будинків інших сановників[1103] [1104]. Правитель та його влада обожнювалися, на що вказує розкішний поховальний ритуал та мотив правителя- переможця у класичному мистецтві майя[1105]. Характерним явищем були шочийаойотль („війни квітів”), які велися з метою захоплення полонених для жертвопринесення1. Сакральну велич майяських держав підкреслювали піраміди, на вершинах яких розміщувалися храми. Піраміди, поряд із ритуальними, мали і оборонні функції, виступаючи і як фортифікаційні споруди[1106] [1107] [1108] [1109]. Рис.75. Тік’аль, вівтар VIII3
