Одна з останніх глобальних катастроф
За час останнього зледеніння величезна кількість води перетворилася на материковий лід, що покрив тисячометровим панциром значні простори на півночі Європи, Азії й Америки. У льодяному щиті накопичилося стільки вологи, що рівень води у Світовому океані знизився на 100 м, а коли лід почав танути, то рівень Світового океану знову зріс на ті самі 100 м [174, 136].
Російський академік В. Обручев висловив припущення, що кінець останнього льодовикового періоду (близько Х тис. до н. е.) у Північній півкулі прямо пов’язаний з осіданням певної частини суходолу в Атлантичному океані. Це осідання дало змогу Гольфстріму спрямуватися на північ, і епоха зледеніння в Європі була завершена [48, 24]. Американський дослідник, нобелівський лауреат У. Ліббі стверджує на основі виваженого радіовуглецевого аналізу, що приблизно 10400 років тому (близько 8400-8500 рр. до н. е.) сліди людини на Американському континенті раптово зникають. І навпаки, найдавніші сліди життя людини на Скандинавському півострові й Британських островах датуються не раніше саме цього періоду. Дивує всюдисущість і одночасність цієї перерви: вона простежується в Америці, у Європі й навіть у Центральній Азії. У горах Курдистану розташована відома печераШандер, культурні пласти якої являють безупинну хроніку, 100 тис. років людської історії, поки на межі Х-ІХ тис. до н. е. не настає перерва. Культурний пласт знову почав рости тільки через п’ять тисячоліть [48, 25-26].Завершення останнього зледеніння і пов’язане з ним значне підвищення рівня Світового океану супроводжувалося, ймовірно, активізацією вулканічної діяльності. Наприклад, під час буравлення свердловини у крижаному панцирі Антарктиди на глибині близько 1,5 км були виявлені сліди вулканічного попелу, датованого УІІІ-ХІІ тис. до н. е. Російський дослідник А. Горбовськийнаводить у своїй праці [48] розрахунки чисельності населення Землі (див.
рис. 27), згідно з яким воно поступово зростало, досягнувши свого піка між 11800-11600 рр. до н. е. (близько 500 млн осіб). Потім почалося різке падіння, що тривало біля двох сторіч, а з 8800-8600 рр. до н. е. знову починається прискорене зростання чисельності населення, що триває донині (до початку нашої ери чисельність населення Землі становила 150250 млн осіб). Помічено, що вихідна точка давньоіндійського місячно-сонячного календаря припадає на 11652 р. до нашої ери, тобто на демографічний пік, після якого почалося катастрофічне зниження чисельності землян [48, 26-28].А. Горбовський звертає увагу на те, що міфи про Всесвітній потоп та інші глобальні катастрофи пов’язані з образом змія — уособленням Хаосу й Світового океану. Наприклад, один з вавилонських текстів називає рік, коли відбувся потоп, «роком ревучого дракона», а в давньоіндійській міфології «змій світової безодні» прагне втягнути світ у стан первинного Хаосу. Змій, як правило, завжди є символом катастрофи й виступає як протидіючий богу Сонця, що очолює в багатьох міфологіях сили космічного порядку. В Єгипті таким «змієм безодні» був Апоп, що мав багато паралелей із Сетом; у Мезоамериці — бог вод Тлалок; у Китаї — дракон Кун-Кун тощо. Функція змія як бога вод зафіксована практично в усіх відомих релігійно-міфологічних системах. Як і образ бога Сонця, що символізує космічний і соціальний порядок. Оскільки Сонце персоніфікується звичайно птахом, боротьба цих начал часто зображується як протиборство двох міфологічних
Рис. 27. Крива чисельності населення Землі [48, 27]
символів — змії й птаха, низу й верху світобудови. Іноді символом птаха-Сонця виступає крилатий диск, відомий міфологіям єгиптян, індоаріїв, ассирійців, хетів, майя, полінезійців та інших давніх народів. Усюди цей символ мав одне значення: перемогу життєвої основи над згубним хаосом вод [48, 31-32].
Загрозу з боку океану відзначають не тільки архаїчні міфології, а й сучасні наукові дослідження.
Відповідно до сьогоднішніх уявлень історія Землі складається з чотирьох стадій [174, 4-14]:• стадії «бомбардування» Землі різними небесними тілами, що тривало близько 100 млн років і завершилося формуванням нинішньої маси нашої планети;
• стадії вулканічних вивержень, внаслідок яких утворилася первинна земна кора;
• геотектонічної стадії, за якої переважали тривалі цикли занурення, що супроводжувались накопиченням опадів і змінювалися більш короткочасними періодами підняттів, складкоутворення й розмиву. Тривалість кожного геотектонічного етапу (наприклад, каледонського, герценсько- го, альпійського) дорівнює приблизно 180 млн років;
• океанічної стадії, що почалася з палеозойської ери (тобто близько 0,30,5 млрд років тому), яку сучасні дослідники розглядають як завершення гігантського мегациклу в історії Землі, що тривав 4-5 млрд років.
Найважливішою особливістю нинішньої океанічної стадії життєдіяльності Землі є знищення потужної континентальної кори й перетворення її на тонку, океанічну (5-7 км). Які глибинні умови визначали сам початок процесу океаноут- ворення на нашій планеті, досі не вивчено, однак більшість дослідників сходиться на тому, що в його основі лежить розігрівання Землі в результаті радіоактивного розпаду. Головною особливістю процесу океаноутворення є те, що, почавшись, імовірно, у межах відносно вузької, можливо, лінійної зони, він потім поступово розширювався, захопивши на цей час простір, що значно перевищує площу всіх земних континентів. Великі глибоководні океанічні рівнини — це, вочевидь, колишні платформи материків. На думку І. Рєзанова, у подальшій геологічній еволюції нашої планети, ймовірно, триватиме ріст океанів за рахунок континентів і через кілька сотень мільйонів років земні материки виявляться повністю поглинутими Світовим океаном [174, 14-15].
Звернімося тепер до деяких загадок Сонячної системи, елементом якої є наша планета — Земля.