Обряди й містерії Мітри
Головне свято мітраїзму — День відродження Сонця (25 грудня), або Відродження Мітри, початок нового календарного кола — являв собою таїнство космогонічного народження Сонця: Мітра з’являвся із золотого яйця, що плавало в хаотичних водах.
Жерці, ставши в коло, розгойдували тканину, у центрі якої знаходилося велике яйце, зроблене з дерева і пофарбоване в жовтий, сонячний колір. Друге найважливіше свято припадало на час весняного рівнодення, коли Сонце входить у зодіакальне сузір’я Тельця, і священнодійство, що відбувалося в цей час, символізувало принесення бика в жертву. На ці містерії допускалися тільки мітраїст- ські жерці, посвячення яких передбачало проходження ними численних обрядів очищення за допомогою вогню, води, холоду, голоду, шмагань (так само готували жерців у зороастризмі). Число випробувань, які мусили здолати кандидати в жерці, було дуже великим, і закінчувалися вони 50-денним постом. Випробування ці слід було витримати глибоко в підземеллі, в абсолютній безмовності та самоті. Кандидата в жерці проводили лабіринтом через сім великих залів, де його очікували найрізноманітніші випробування, поки він не досягав освітленого святилища, що сяяло золотом. Тут переможця випробувань зустрічали поздоровленнями зі званням жерця і брали обіцянку навіки зберігати таємницю віри [119, VI, ч. I, 292-294].Молитви на честь Мітри відбувалися від зорі до полудня і від полудня до заходу. Йому був присвячений 16-й день кожного місяця. У цей день читали гімни на честь Мітри і на честь Сонця. Свята на честь Мітри були дуже пишними й урочистими: за давніми звичаями, сам цар повинен був привселюдно виконати священний танець і тим відкрити священні веселощі. На честь Мітри відбувалися різні культові дії, здебільшого в підземеллях або в печерах, де зображувалися сонячний диск і палиця — символи вищої творчої діяльності, а також різні стихії, священні тварини, знаки зодіаку.
У мітраїчні святилища зазвичай вели сходи із 7 приступок. Число 7 було священним у мітраїзмі. Під час весняного рівнодення Мітру оплакували як небіжчика: уночі його статую клали в кам’яну труну, а вранці виймали і співали гімни, що прославляють Мітру. Мітраїчні культи значною мірою є запозиченими із зороастрійської релігії. На честь Мітри їли хліб і пили вино (або солодке питво), відчуваючи тим самим смак блаженства в майбутньому житті. У мітраїзмі існувало і водохрещення: цей обряд знімав з людини гріхи і давав можливість містичного з’єднання з Мітрою; під час цієї церемонії приносили в жертву хліб, намазували тому, хто проходив обряд, руки та язик медом, щоб гріхи не могли проникнути в його свідомість і тіло [119, VI, ч. I, 294].Для посвячуваних у жерці мітраїзму існували, як спостережено, особливі ритуали і церемонії, яких налічували близько 80: переплисти глибоку крижану ріку, пройти крізь вогонь, піднятися по стрімкій скелі, пробути визначений час на самоті, не носити теплого одягу та взуття, харчуватися тільки сирими плодами тощо. По суті всі мітраїчні обряди і містерії зображували перехід від мороку до світла, символізували ідею спасіння від зла. Таємничі містерії Мітри були поширеними у Вірменії, Капподокії, в усіх провінціях Малої Азії аж до ст. н. е. Багато христи
янських учителів, зокрема Тертулліан, знаходили в мітраїчних обрядах подібність до християнських таїнств. Та й саме навчання мітраїзму було загалом подібним до християнського: Мітра, як і Христос, посередник між Богом і людьми; Христос, Син Божий, чинить волю Бога, Батька Свого, що послав Його на Землю, також і Мітра, син Ахурамазди, чинить його волю; і Мітра, і Христос ведуть боротьбу зі злом (Мітра — з Анхра-Манью та його демонами, Христос — із сатаною та його слугами); здійснивши свої подвиги на Землі, підноситься Мітра до свого батька Ахурамазди на небо, так і Христос, виконавши на Землі волю Батька Свого, підноситься до Бога-Батька, щоб повернутися на землю в останній день світу.
Багато спільного також у ритуалах християнства й мітраїзму. Наприклад, окрім згаданого обряду хрещення, у мітраїзмі існувала священна трапеза, що нагадує Таємну вечерю Христа. Жерці мітраїзму, як і священики християнства, сповідали й відпускали у храмах гріхи. Як і в християнстві, культ Мітри вимагає від своїх прихильників духовної чистоти й праведного життя. Мітраїсти, як і християни, вважали себе братами. Нарешті, і християнство, і мітраїзм визнавали святковим днем неділю. Разом з тим між християнством та мітраїзмом велася довголітня і затята боротьба. Мітраїзм вплинув і на становлення ряду інших релігійних систем, зокрема на маніхейство, де Мітрі приділялася роль Живого Духа (він повинен завершити порятунок втраченого Світла), а також бога Сонця. Таке поширення культу Мітри робить його, на думку сучасних релігієзнавців, одним із найунікальніших богів в історії релігій — адже він зустрічається одночасно в чотирьох релігійних системах: зороастризмі, ведизмі, мітраїзмі і маніхействі [119, VI, ч. I, 295-296].Розвиток у Давньому світі іранської релігії відбувався поступово. У Вавилонії, наприклад, Ахурамазда був зіставлений з Белом, Анахіта асимілювалася з Іштар — богинею планети Венера, Мітра — із Шамашем, богом Сонця. У Вірменії маз- деїзм злився з місцевими національними віруваннями і з деякими семітськими елементами віровчень, що прийшли із Сирії. Мітра залишався одним з головних божеств у цій синкретичній теології. Вважалося інколи, що він народився від інцес- туального зв’язку Ахурамазди зі своєю матір’ю або навіть, що його народила на світ проста смертна жінка. У малоазійській Лідії пара Мітра-Анахіта перетворилася на Сабазія-Анаїт. Анаїт (Анахіт) у вірменській міфології була Богинею-Матір’ю, богинею родючості і любові, а Сабазій — це фригійське божество, яке у грецькій міфології ототожнювалося зазвичай з Діонісом-Загреєм, сином Зевса — змія і Пер- сефони. Культ Сабазія поширився у Греції у V ст. до н. е., потім у Римі, де злився з культом Юпітера (священною твариною Сабазія була змія) [74, II, 394}. Малоазійські маги маздеїзму ототожнювали Ахурамазду, як вище божество, із Зевсом, переможного героя Веретрагна — з Гераклом, Анахіту — з Артемідою, Мітру — з Геліосом [59, 24-45\.