Образи Спасителя і узурпатора
Саме заради цього жіночого начала здійснюють свої подвиги різні міфологічні герої і боги. Боротьба світлих сил являє собою боротьбу проти космічного узурпатора, тирана, ворога, який намагається захопити в світі володарювання, яке йому не належить.
Найчастіше цей узурпатор змальовується в образі дракона, змія, а головною його характеристикою є гординя**. Він гордовитий, тому що вважає силу, якою він наділений, власністю і тому застосовує її на свою користь, зловживаючи даною йому владою. З цієї причини він опиняється в ролі брехуна, наклепника, бунтівника і зрештою — блазня, оскільки все більше протистоїть справжньому Творцеві. При цьому першість, відібрана героєм у ворога, свобода, відвойована у чудовиська, символізується образом жінки: «вона стає дівою, заради якої знищується дракон; нареченою, яку викрадають у ревнивого батька; непорочною, яку рятують від нечестивого закоханого». Отже, вона є «другою половиною» са-[*] Гіпотеза про те, що архаїчні храми (наприклад, о. Мальта) являють собою модель жіночих дітородних органів, була викладена нами у другому томі цього видання (с. 83-86).
[*] Якщо скористатися «фізіологічною» теорією акту творення Ф. Кейнера, то можна уявити змія- фалоса таким, який не знає і не розуміє того, що його роль у зачатті не самостійна, оскільки він лише зброя, а не Творець. Незнання і нерозуміння своєї справжньої ролі збуджує гординю, яка грунтується на уявленні змія-фалоса про свою самодостатність.
мого героя, оскільки «кожен є обоє»: «якщо він посідає місце владики світу, то вона — цей світ, якщо він воїн, то вона — слава» [111, 250-253].
Проте найбільшим героєм є, за спостереженнями Дж. Кемпбелла, не той, хто просто підтримує розвиток процесу космогонії, а той, хто забезпечує розуміння в усіх багатообразних проявах Єдиної Суті. Характерною особливістю першої моделі є завоювання нареченої, під якою розуміється саме життя, особливістю другої стає повернення до Отця, який є незримим Буттям. Герої, що піднялися на цей другий рівень сакральної діяльності, стають рятівниками світу і особами космічного масштабу. Їх діяльність полягає в тому, щоб спростувати своїм земним існуванням незаконні домагання узурпатора-тирана, який своїм богоборством намагається перекрити джерело благовоління, яке витікає від Отця. В оповідях про Спасителя йдеться, як правило, про темний період етичного спустошення людей, викликаний моральним падінням людини, і їхнє прийняття світу богобор- ця-узурпатора. В результаті Бог-Творець стає руйнівником занепалого світу, а Спаситель, який скидає узурпатора-тирана, перебирає царський вінець на себе, оскільки «Син і Отець є єдине» [111, 256-262].