Двостатевість: союз двох начал
Одним з найпоширеніших символів такого возз’єднання є давньоіндійський «лінгам», об’єднуючий образи фалоса і піхви, що знайшло своє віддзеркалення у формі найдавніших колон. Таким чином, двостатева форма є одним з символічних відображень нескінченності і простору, вічності і часу, де світ простору і часу, тобто наш фізичний світ, є, мовою сакральних образів, величезне материнське лоно.
У нім життя, що породжується Богом-Отцем за допомогою свого передвічного світла, змішується з материнською пітьмою, і тому ми, зачаті в цьому лоні, перебуваємо ніби відокремленими від Отця, але коли ми покидаємо лоно часу і простору у момент фізичної смерті, переходячи у вічність, ми повертаємося до Отця. «Мудрі, — пише Дж. Кемпбелл, — навіть перебуваючи в цій утробі, усвідомлюють, що вони вийшли від Батька і повертаються до нього, але мудрі знають, що по суті своїй він і вона є єдиним» [111, 128]. Жіноча форма, таким чином, розглядається як час і простір, а чоловіча — як вічність і нескінченність. Союз цих двох начал породжує світ, в якому все суще є одночасно і скороминущим, і вічним, оскільки створено їх подобою самопізнавального і самодостатнього Бога (тобто двостатевого). Тому ці два є одним, а кожне є двома [111, 129].Останнім часом набула поширення гіпотеза, що пов’язує космогонію з ембріологією. Зокрема, голландський міфолог Ф. Кейнер у своїх «Працях з ведійської міфології» [97] стверджує, що найдавніші уявлення про світобудову і світо- створення найтісніше пов’язані з фізіологічним актом зачаття, причому не тільки з відчуттями і спогадами учасників цього акту, а й самого ембріона, який володіє певною пам’яттю на рівні навіть ще не злитих яйцеклітини і сперматозоїда [160, 110]. Справді, якщо дотримуватися цієї гіпотези, то легко можна пояснити походження надзвичайно поширених міфів про первозданні печери і води, про первинне яйце, про змія, що бере участь у створенні (оскільки тоді фалос, з позиції ембріона, сприймається саме як змій), і про інші подробиці акту творення.
Водночас будь-яка «фізіологізація» створення світу не відкидає образ Творця, і різні образи богів і богинь виступають як втілення і хранителі енергії незнищуваного Буття, а не як щось самостійне, остаточне і застигле. Незнищуваною є саме ця енергія-субстанція в образі Творця, а імена й образи божеств, які втілюють її в собі і поширюють в навколишньому світі, з’являються і зникають.Хаос часто зображується жіночим началом, як мати богів, яка персоніфікує початкову водну безодню. Жіноча вода духовно запліднилася чоловічим вогнем, що є різновидом священного шлюбу, відомого практично всім релігійно-міфологічним системам світу. Але з часом Хаос, який колись породив Космос, стає загрозою для існування останнього, оскільки прагне його розчинити у своєму безладному, неорганізованому, деструктивному небутті. Водночас, як зазначає Дж. Кемпбелл, світостворюючий, вогненний дух Отця переходить до різноманіття космічного життя завдяки переважаючому посередникові — Матері світу, яка є персоніфікацією первинної водної стихії, тобто хаосом і безоднею. З найбільш абстрактної точки зору вона є «спокуса, що спонукає Абсолют, який пізнає сам себе, до акту творення». У міфологіях, що особливо вирізняють материнський, а не батьківський аспект Творця, ця первинна жіноча суть спочатку наповнює всю сцену життя [111, 186, 214, 221].