Нубія.
У 80 рр. V! ст. населення Нубії майже повністю прийнялохристиянство. Разом зхристиянством нубійська знать на чолі з царем прийняла елементи візантійської управлінської культури. Це знайшло відображення у титулатурі царя та вельмож, назві посад, передусім це стосувалося зовнішнього оформлення владних атрибутів.
Свідченням цьому є напис царя Еірпаноме в Дендурі (559 р.). На процес управління вплинули і традиційні культові уявлення племен регіону, які відповідали залишкам родового та рабовласницького ладу. Завоювання Єгипту арабами та його ісламізація спричинили ослаблення впливу християнства у регіоні. Один із полководців завойовника Єгипту Амра, Абдаллах ібн Саїд, у 651—652 рр. вступив у Нубію і взяв в облогу Донголу, примусивши нубійців укласти мирну угоду. Передбачалася виплата халіфу і його намісникам певної долі бакта, в який входили раби, зобов’язавши нубійців не порушувати кордони Єгипту і видавати втікачів. Натомість араби відмовилися від нападів на Нубію.Мусульмани, які осіли в Асуані, володіли численними землями, які простягалися аж до Нубії. За це вони платили нубійському царю земельний податок. Ці землі араби придбали в нубійців ще за Омейядів та Аббасидів. Пізніше цар Нубії, скориставшись перебуванням у Єгипті халіфа ал- Мамуна (783—833 рр.), надіслав йому протест проти власників маєтків, розташованих на його землі. Посли, прибувши до Фустату, де знаходився халіф, розповіли йому, що окремі раби та піддані продали свої ділянки мешканцям Асуану, хоча ця земля належить царю. Щоб знайти вихід із ситуації ал- Мамун надіслав справу для розгляду у верховний суд Асуана. Тоді місцеві землевласники підмовили продавців — нубійців визнати владу халіфа, щоб угоди були визнані чинними[789]. Цей факт засвідчує поступовий характер проникнення ісламу в регіон, який, поряд зі збройними, мав і мирні форми. Поширення ісламу, особливо серед правлячої верхівки, сприяло розвитку торговельних та політичних зв’язків з Арабським халіфатом, втягнення середньовічної Нубії до арабського соціокультурного простору.