Малі.
На межі УІІ—УІІІ ст. склався впливовий політичний і торговельний центр у Гао[781]. Активізація економічних, соціальних і економічних процесів у регіонів зумовлювала посилення державотворення.
У VIII ст. виникає держава Малі. Це підтверджують мандингська усна традиція і арабські джерела ІХ ст. Початково кордонами Малі були верхня течія Нігера на сході, Беледугу на півночі і верхня течія р. Бакой на заході. Ядро держави становили північні райони, де осіли роди Тараоре, Конате, потім Кейта, які послідовно грали керівну роль у Малі. Ще в ІХ ст. правляча династія прийняла іслам, але переважна частина загалу зберегла свої давні вірування1. У середині ІХ ст. у долину верхнього Нігеру проникають арабські мандрівники та торговці, повідомляючи про країну Малал та малінке (народ Малі). У великих населених пунктах долини Нігеру вони засновують опорні мусульманські місії, які відіграли важливу роль у процесі подальшої ісламізації регіону[782] [783] [784].На початку ІХ ст. до влади в Текрурі приходить фульбеська династія Дьяго, яка на той час вже була ісламізованою. Панування фуле над Текруром тривало до ХІ ст., коли, ймовірно, унаслідок повстання тукулерів, до влади прийшла династія Манна, яка насиллям запроваджувала іслам серед тукулерів і сонінке області Галам. Правителі Текруру уклали союз з Альморавідами і надавали військові загони для участі у походах марокканців проти Гани[785].
У 1053—1056 рр. посилюються туареги. Ця берберська спільнота, яка мешкала у Сахарі, на чолі з талановитим полководцем Йахйа ібн-Ібрахімом захопила владу у більшості оаз Західної Сахари та заснувала династію Альморавідів. У ході завоювань 1054—1076 рр. Альморавіди захопили Західну Африку й іслам уперше проникає на південь від Сахари[786].
Усні джерела дають змогу стверджувати про формування держави на території Гани уже на межі ІІІ і IV ст.1. Перша могутня західносуданська імперія Гана (770—1076 рр.) утворилася унаслідок перемоги династії Сараколлє, яка була вихідцем із народу сонінке.
Основою могутності ганського володаря, який мав два титули — тунка (правитель) і каямага (володар золота) — стало золото. Державний розвиток Гани припило вторгнення Альморавідів, які у 1054 р. відбили у сонінке та спустошили Аудагост. Однак це не зламало могутності Гани, яка продовжувала контролювати середню частину Західного Судану. У 1076 р. розбивши піхоту каямаги ударом туарезьких вершників, які спустошили її столицю Кумбі- сале, альморавідський султан Абу Бекр ібн-Омар остаточно завоював Гану. Мешканців міста продали в рабство, а тунка Менен змушений був прийняти іслам та платити переможцям данину. Почалася примусова ісламізація населення регіону. Однак спротив берберам продовжувався і Альморавіди не змогли повністю ісламізувати королівство. Правителі продовжували здійснювати обряди поклоніння своїм предкам та землеробським духам, тісно пов’язаним з їхньою владою. У 1087 р. в районі Адрара спалахнуло народне повстання проти загарбників, під час придушення якого Абу Бекр загинув. Марокканці змушені були вивести звідси свої війська, однак панування іноземців підірвало міць Гани. Її територія почала обмежуватися лише областями Аукар та Бассикуну, а в інших районах Судану виникли незалежні держави. Каньяга, яка до цього платила данину Гані, стала незалежною. Підкоривши наприкінці ХІ ст. колишні володіння Гани — Північну частину Беледугу, південну частину Багани та частину області Діага — правителі Каньяги утворили нову державу Сосо. В 1203 р. війська Сосо захопили всю територію Гани, а знатні родини сонінке, арабські і берберські купці залишили її територію[787] [788].