Нізаритська держава.
Секта ізмаїлітів була одним з найбільших угруповань у шиїзмі. В основі їхньої доктрини лежали ідеї ранньої громади, месіанське вчення про пришестя імама (махді). Наприкінці Х ст.
серед ізмаїлітів виділилися нізарити — прихильники Хасана ас-Саббаха. У якості ізмаїлітського функціонера і проповідника (даї) він виступив з гаслами „нового заклику” (ад-дава ал-джадіда). Вони спрямовувалися проти сельджуцької влади та їхнього опертя — сунітського духовенства. Абу-л Маалі згадує даї у Газні, за своїм рангом рівного Хасану ас-Саббаху і Насір-і Хусрау, яких зображають засновниками сект. Хасан ас-Саббах вів свою діяльність у Ісфахані та Реї, головних центрах сельджуцької влади. Газна і долина Аму-Дар’ї, де діяв Насір-і Хусрау, лежали поза межами його інтересів. Синд і Оман підпорядковувалися єменському даї. Загалом Нізаритська держава будувалася на старій ізмаїлітській дава, а сам даї Ісфахана очолив дава на всій сельджуцькій території.У серпні 1090 р. нізарити оволоділи Аламутом, добре укріпленою твердинею у горах Альбурса, розташованою поряд з Казвіном. Аламут став релігійно-політичним центром Нізаритської держави, яка проіснувала до його захоплення монгольським військом Хулагуїдів у 1256 р. У 1092 р. ізмаїліти підняли повстання і захопили у Кюхистані гірську фортецю в околицях Каїна, потім зайняли Хур, Заузан, Тун і окремі фортеці Західного Ірану. Султан Малікшах вислав туди військо під командуванням Кизил Сарига. Каральну експедицію зупинила смерть султана. Нове піднесення ізмаїлітського руху мало місце у 1101—1104 рр. у період боротьби за владу між Беркйаруком і Мухаммадом ібн Малікшахом. Нізарити захопили ряд областей і організували низку терористичних актів проти сельджуцьких правителів і сановників. На початку ХІІ ст. ізмаїліти розширили ареал дій у Північому Хорасані, оволодівши новими фортецями і невеликим містами. Візир Санджара Ахмад ібн Фадл оголосив у 1112 р.
священну війну проти єретиків. Сельджуцькі війська прибули у Байхак, розгромили нізаритів у Туршизі, напали на селище Тарз. Прихильників нізаритів перебили, а їхній ватажок Хасан ібн Самін покінчив життя самогубством.Террор і змова перетворюються у наріжні складові державної політики нізаритів. На кінець їхньої влади у Аламуті фіда’ї — люди, які здійснювали вбивства за наказом вождя, становили окрему групу. На початку діяльності нізаритів такі дії міг виконати кожний член ізмаїлітської громади і це мотивувалося обов’язком перед сектою.
У середині ХІІ ст. нізарити розкололися на два великих угруповання. Перше з них було демократичним, друге — представляло інтереси феодалізованої верхівки і прагнуло до компромісу з ортодоксальними сунітськими феодалами. Вже у 1211 р. нізаритський імам Хасан ІІІ відновив мечеті, увів п’ятиразовий намаз, настанови шаріату і визнав зверхність Аббасидів1. Щоб довести істинність своїх намірів духовний лідер нізаритів Хасан ІІІ відправив матір паломницею до Мекки, запросив до себе провідних сунітських вчених і дав дозвіл спалити всі книги, визнані єретичними. Своїх попередників — імамів він урочисто прокляв, щоб дистанціюватися від заплямованого минулого. Ці дії спрямовувалися на утвердження нізаритської держави у мусульманському світі та консолідацію розрізнених ізмаїлітських гірських укріплень[645] [646]. Висновки. Практика управління релігійною сферою Арабського халіфату стала невід’ємною складовою світового досвіду державної політики. Ефективність цієї політики зумовила масовану ісламізацію місцевого населення завойованих земель, створення системи дій центрального та місцевих органів влади, спрямованих на інтеграцію у єдиний гуманітарний простір держави, перетворення релігії на елемент соціалізації, інтеграції та самореалізації. Зміна правлячих династій стала зміною пріоритетів у ставленні до неарабського населення, яке прийняло іслам і фактично зумовило нове коригування релігійної політики, відповідно наклавши відбиток на інші сфери суспільного життя. Релігійна політика Буїдів характеризувалася наданням державної підтримки одному з релігійних угруповань (конфесій), що істотно ускладнювало налагодження діалогу між віруючими. Це створювало загрози для внутрішньополітичної стабільності у державі, робило її вразливою для зовнішніх викликів.Високапитомавагасунітівзумовлюваланесприйняття існуючої моделі влади значною частиною населення регіону, що погіршувало якість фінансового забезпечення державного апарату, ускладнювало процес формування системи безпеки. З іншого боку, підтримка шиїтами створила умови для подальшого розвитку їхніх ідеологічно-світоглядних уявлень, залучення до діяльності органів державного управління, розширення соціальної бази режиму. Водночас діяльність окремих шиїтських угруповань набуває терористичного характеру, що засвідчує створена одним із таких угруповань Нізаритська держава. Та соціокультурні і політичні процеси у регіоні зумовили нізаритів еволюцію і поступову їхню відмову від крайнощів. Список рекомендованої літератури 1. Ахундова Н. Ч. Роль тюрок в военно-политической структуре Аббасидского халифата (сер. VIII — сер. X веков) / Н. Ч. Ахундова; НАН Азербайджана. Ин-т истории им. А. А. Бакиханова: Автореф. дис... д-ра ист. наук. — 07.00.03: Всеобщая история. — Баку, 2007. — 42 с. 2. Большаков О. Г. История Халифата / О. Г. Большаков. — Т.1: Ислам в Аравии (570—633). — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1989. — 312 с. 3. Гамоцька Ю. В. Концепція релігійної влади в шиїзмі (за твором Абу Джа’фара ал-Куліні “Компендіум із богословської науки”, Х ст.): Автореф. 4. Гафуров Б. Г. Таджики. Древнейшая, древняя и средневековая история / Б. Г. Гафуров. — Кн. 1. — [2 изд.]. — Душанбе: Ирфан, 1989. — 384 с. 5. Игнатенко А А. В поисках счастья. Общественнополитические воззрения арабо-исламских философов Средневековья / А. А. Игнатенко. — М.: Мысль, 1989. — 255 с. 6. Ислам: Энциклопедический словарь [Ред. кол.: С. М. Прозоров (отв. ред.) и др.]. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1991. — 315 с. 7. История Туркменской ССР. — Т.І: С древнейших времен до конца XVIII века [Ред. кол.: М. Е. Массон (гл. ред.) и др.]. — Ашхабад: Изд-во АН Туркмен. ССР, 1957. — 496 с. 8. Кеннеди, X. Двор халифов [Пер. с англ. Н. Тартаковской] / X. Кеннеди. — М.: ACT: ACT Москва: Хранитель, 2007. - 412 с. 9. Михайлова И. Б. Религиозно-политическая борьба в Багдаде при Буидах и Сельджукидах / И. Б. Михайлова // Ислам: Религия, общество, государство: Сб. ст. [Отв. ред.: П. А. Грязневич, С. М. Прозоров]. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1984. — С. 223—228. 10. Фильштинский И. М. История арабов и халифата (750— 1517 гг.) / И. М. Фильштинский. — [3 изд., испр. и доп.]. — М.: аСт: Восток-Запад, 2006. — 349 с. Питання для самоконтролю 1. Які чинники спричинили формування релігійного характеру Арабського халіфату? 2. Поясніть релігійну специфіку терміна амір ал-му’мінін. 3. Що такерібати? 4. Визначте релігійний характер держави Хафсидів. 5. Назвіть характерні риси конфесійної сфери держави Буїдів. 6. Яка релігійна течія користувалася підтримкою Буїдів? Теми рефератів 1. Релігійні інститути Арабського халіфату. 2. Взаємини релігійних та світських інститутів в Арабському халіфаті. 3. Мусульманські теорії щодо ролі держави. Теми контрольних (курсових) робіт 1. Релігійна політика Кордовського емірату. 2. Управлінські інститути Нізаритської держави.