Небо, Земля, Океан

Небо в міфології — це насамперед абсолютне втілення верху, найважливіша частина космосу (62, II, 206]. Основними ціннісними характеристиками Неба є його незбагненність, велич, незмінність і вищість над усім земним.

У космогоіоях поява Неба описується як розчленування хаосу, виокрем­лення верху і низу. тобто Неба і Землі. їхня злитість передається в міфах також як священний шлюб Неба-батька > Землі-матері. У космогонічному акті перво­зданний хаос, що має вигляд чудовиська (хтонічного або водяного), або власно­руч породжує Небо 1 Землю |у більш архаїчних космогошях), або їх створює за нього деміург (у розвинених міфологіях, таких, як семітська, і в деяких версіях ведичних міфів). У багатьох міфах Небо само або разом із Землею з'являється зі світового яйця. У відділенні Неба від Землі бере участь божество повітря, де-міург або самий бог Неба. При цьому у міфологіях усіх народів поширені уявлення про багаторівневу будову Неба [62. II, 207].

Богів Неба буває кілька: їх кількість може відповідати чотиричленній го­ризонтальній моделі світу, а також багатоярусній вертикальній моделі Неба - по божеству на кожний ярус. Головні боги на певнім ступені розвитку міфології стають небесними, тобто верховними (часто цю роль виконує громовержець — Зевс, Індра та ін.). У міфах і культах народів, що стоять на нижчому ступені розвитку, майже повсюдно існує уявлення про бога, що живе на Небі, якого, хоч він майже ке бере участі в житті людей, все ж таки шанують як найстар­шого чи головного, а часто і як творця світу. Небесний бог, що полишив спра­ви (вже згаданий «бездіяльний бог»), нагадує образ єдиного всемогущого Бога- творця біблійного типу. Можливо, тут ідеться про диференціацію колись єдиного, пантеїстичного образу божественного світу' — Неба, про появу окре­мих богів Сонця. Місяця, дощу, грози, річок тощо і про «зубожіння» через це цього колись могутнього верховного божества, що поєднував у собі увесь Всесвіт [62. II. 208].

У міфологічній традиції антиподом Неба часто постає Світовий Океан — первозданні води, з яких виникли Земля і (ширше) космос. Океан зобража­ється як одне з основних втілень хаосу або навіть як самий хаос; Океан був «спочатку», до творіння, яке обмежило Океан в часі та в просторі, але на кос­мос (і вужче — Землю) чекає внаслідок катаклізму загибель від Океану, його вод (або вогню), і води Океану знову стануть єдиною стихією у світі.

У межах цієї концепції Океан залишається поза космосом і після його виникнення. Проте його здатність до породження реалізується у появі з Океа­ну Землі та в існуванні в глибині Океану певної міфологічної істоти, що сприяє породженню або. навпаки, ревно захищає «старий» устрій І заважає початку низки народжень з Океану (62. 11. 249—250].