Небесні тіла і кінець світу

Асиральні міфи

До цієї групи належать міфи про сузір'я, зірки, планети. У ти­пологічно ранній групі астральних міфів зірки або сузір'я час­то зображуються у вигляді тварин. Характерна риса цих міфів — наявність кількох міфологічних персонажів, що втілюються розташованими поруч сузір'я­ми.

них рисах ця система нагадує ту, що існувала у Давній Вавилонії, де на П ос­нові було виокремлено 12 знаків зодіаку, пізніше це запозичила грецька куль­тура (яка. зокрема, дала, як згадувалося, цій системі назву), а потім й інші євро­пейські культури. Ці системи виявляють подібність до давньокитайських та інших східноазіатських. з одного боку, і американських, індіанських — з іншого. Досить поширеним мотивом астральних міфів с уявлення про людей, що пере­селилися на небо і стали там зіркою або сузір'ям. Деякі сузір'я вважали за сліди руху міфологічних героїв. Часто у взаємному розташуванні сузір'їв вбача­ли сліди боротьби один з одним двох чи більше міфологічних персонажів або зображення якогось міфологічного сюжет)·.

Порівняно розвинені астрономічні знання з'являються в культурній історії людства починаючи з IV тис. до н. е„ особливо у Вавилонії. Подальший розвиток знань про зоряне небо, засвоєних через вавилонську науку, зумовлює становлення астрології, відмітною рисою якої є припущення про вплив руху небесних світил як на долю всіюго світу і людства, так і на індивідуальні людські долі (62, 1, 116—119].

Ці міфи, популярні в усіх народів світу, розповідають про ЛуНЗрНІ МІфИ Місяць, який перебуває у певних відносинах із Сонцем. Відно- - - сини між Місяцем і Сонцем (які можуть втілювати в різних міфологічних системах і чоловіче, і жіноче начало) часто зображаються як кровно-спорід- нені в одному (брат і сестра, близнюки, сестри, очі| або в різних поколіннях (мати й дочка) або як подружні.

Солярні міфи

До цієї групи належать міфи, головним персонажем яких є Сонце В архаїчних солярюгх міфах оповідається про виникнення Сонця або про знищення зайвих сонць, тобто про його другорядне значення порівняно з іншими персонажами та, зокрема, з Місяцем. Істотною відмінністю розвинених солярних міфів та архаїчних є введення Сонця до пантеону як го­ловного божества. Уявлення про Сонце щодо визнання його основним боже­ством розвиваються в Єгипті в період розширення його контактів з іншими давньосхідкими культурами, в яких можна припускати аналогічні процеси. У результаті взаємовпливів і типологічно подібного розвитку в міфологіях Єгип­ту і Передньої Азії у XVI - XV ст. до н. е. розвинулися уявлення про Сонце як про єдиного царя всесвіту' і про земного царя як про сонячне божество або сина бога Сонця. У цей час висловлюються припущення про створення Сонцем усіх істот, у тому числі людей, свійських тварин і звірів (62. II, 461—462}.

ЕсХоТОЛОГі¹ іНІ \ Міфи про майбутній кінець світу належать до розряду ес­хатологічних (від грецьк.

Календарні міфи

Календар у міфології є одним із способів осягнення людською свідомістю при­родних явищ і являє собою систему числення часових проміжків [62, І, 6/2] Уявлення про календар завжди пов'язане з уявленнями про устрій світу, тому календар всюди є священним, а нагляд за ним перебував у віданні жертв.

Ієрархічна побудова календаря, де дні становлять тижні, тижні — місяці, місяці — сезони, сезони — роки, роки — різноманітні цикли, осмислювалася міфологічною свідомістю як відповідна ієрархія божеств із суворим підпорядку­ванням молодших і менших старшим і більшим. Універсалісю для міфологізова- ного календаря є й те. що дні (або їхні частини), пори року тощо присвячено різним духам і богам. Оповіді про створення впорядкованого календаря вклю­чалися до космогонічних міфів і міфів про культурних героїв. Природні кален­дарні зміни, за спостереженнями Н. Брапшської, можуть мати «інтерпрета­ції етичні та просторові, кольорові та музичні, звірині та планетарні, зодіакаль­ні. зіркові, а також інтерпретуватися у термінах стихій або елементів світу, статі й тіла» (62. І, 612 — 614].

Наприклад, міфологічне уявлення про щасливий і безтурботний стан пер­вісного людства, що отримав назву золотого віку, існувало у багатьох народів світу (австралійська. скандинавська, аіггичка, китайська, єгипетська, шумерська, майя та інші міфології). В античності (Гесіод, Овідій) уявлення про послідовну зміну віків передбачало іх поступовий регрес: за золотим віком ішов срібний, потім мідний, нарешті, залізний — найгірший та найтяжчий з усіх [62.

У міфологічній концепції часу (або просторово-часового континууму) ос­новними міфологізованими образами постають місяці, одиниці часу, сукупність яких становить рік (разом з добою та її частинами, тижнями, роками, ерами тощо) [62. 11, 143]. Дуже поширеними с уявлення про те. що склад місяців. їх послідовність, межі між ними і всередині кожного з них визначає небесне тіло — Місяць При цьому місяці с мірою окремих частин року і року загалом, що пов'язано з ідеєю відповідності між місяцями і роками 12-річного циклу, або «великого року* чи «надроку». Інший аспект організованості місяців визна­чався тим. що лише у межах року як мінімального і водночас достат­нього контексту можна зрозуміти ідею як кожного з місяців, що має міфологіч­ний, ритуально-літургічний (свята) і космологічний смисл, так і комплексу місяців. Так. Зодіак разом з усіма його знаками, створений у вавилонському культурному колі в основному до VIII ст. до н. е., давав змог)' «контролювати» поведінку Всесвіту в часі, визначати його минулі стани та передбачати май­бутнє. За допомогою зодіакальних знаків і непрямо через позначення місяців будуються класифікаційні схеми, що містять у собі основні параметри міфопо- етичноі моделі світу (часові, просторові, якісні, елементарні, вегетативні, зоо­морфні, колірні, анатомічні тощо). Нарешті, різні частини зодіакального поясу співвідносяться з різними місяцями, які тим самим прилучаються до розгалуже них символічних класифікаційних ланцюгів і тому цілком обгрунтовано можуть розглядатися і як одиниці особливого календарно-зодіакального коду, що описує весь склад Всесвіту.

Зодіак у цілому реалізував символіку небесної слави, повного кругообіїу світлової сфери, небозводу, німба, високих почуттів, часу. До нього зверталися при гороскоповому визначенні долі, сходженні та опусканні зірок, що керують долею, тощо. Багато традицій зберігають чіткі сліди місячного зодіаку що пере­дував сонячному (у греків і римлян, наприклад, спочатку лік часу в році було орі­єнтовано саме на місячні місяці). Загалом місяці, з одного боку, відіграють важ­ливу роль як елементи синтетичної організації всього річного циклу або ж як міфопостичні класифікатори, а з іншого — є природно-господарською і кален­дарно-астрономічною інтерпретацією сезонної послідовності [62, II. 144—146].

Фрагмент міфологізованоі класифікаційної схеми моделі світу (за зо­діакальними чвертями) наведений утабл ІЗ.