Науковці про взаємини держави та церкви у Середньовічній Європі.
Численні дослідники відзначали роль релігії та церкви у становленні та розвитку державного управління у країнах Середньовічної Європи. Висока соціальна позиція жерців у давніх германців полягала, на думку А.
Селицького, і в тому, що вони були охоронцями спільного етногенетичного міфу та спільного культу[46] [47]. М. Сюзюмовуважав, що християнська церква в управлінських моделях ранньоварварських держав Європи є римським запозиченням. Дослідник відзначив нерозвиненість власне германських релігійних інститутів і відповідне прийняття католицтва під тиском власної романізованої знаті[48]. Г. Кьонігсбергер наголосив, що прийняття аріанства сприяло збереженню расової та етнічної ідентичності германців у створених ними у складі Римської імперії державах[49]. М. Колесницький слушно зауважив, що тісний зв’язок з церквою був характерною рисою феодальної держави. В одних умовах державна влада підкорювала собі церкву, в інших — вища церковна влада домінувала над світською, формуючи теократичну модель державного управління[50].А. Тьєррі у 1820 р. писав про роль релігійних уявлень на етапі започаткування франкських нападів на територію Римської імперії, виокремлюючи почуття на зразок „релігійної ненависті“. На його думку, певна м’якість у завоюванні частини Галлії вестготами та бургундами зумовлювалася тим, що вони вже прийняли християнство за аріанським образом1. Водночас А. Тьєррі зазначав, що хоча Меровінги вже у VI ст. ставилися до католицького єпископату з належною повагою, але за своєю сутністю залишалися язичниками. Зауваживши вагому цивілізаторську роль галло-римського єпископата, він наголосив, що саме завдяки йому Хлодвіг та його наступники навернулися до християнства. Вагому роль церкви у процесі формування Франкської держави відзначав й інший французький дослідник Б.
Ренан[51] [52].Характеризуючи повільну християнізацію як правлячої верхівки, так і широкого загалу скандинавських країн, російський дослідник В. Рыбаков доводив, що це було спеціальним завданням створеного у 832 р. Гамбург- Бременського єпископства. Передусім це стосувалося поморських та полабських слов’ян. Дослідник провів ретельний джерельний аналіз документа та його соціокультурного контексту, звернув увагу на контакти Адама Бременського з тогочасною владою держав регіону, зокрема данським королем Свеном Естрідсеном (1047—1074 рр.)[53]. І. Губанов вказав на важливу роль сакрально-міфологічної сфери у процесах державотворення давніх вікінгів в Ісландії, Норвегії, Данії, Швеції з кінця VIII до другої половини ХІ ст., наголошуючи на спільних правових нормах і соціальних категорій у регіоні. Це засвідчує і особлива функція священного бенкету (скандинавської блотвейцли)[54]. Повільні та нерівномірні темпи християнізації Скандинавії неодноразово зауважували і зарубіжні дослідники[55]. Різноманітних аспектів становища християнства у ранньосередньовічних утворення германців і вікінгів торкався А. Гуревич^.
Різноманітних аспектів державного значення та ролі релігії у суспільно-політичному житті середньовічної Італії торкається німецький дослідник Ф. Грегоровіус (1821—1891 рр.). На його думку, першою спробою створити нову спільноту народів як християнську республіку була теократична імперія Карла Великого, названого істориком Мойсеєм Середніх віків2. Характеризуючи місце церкви у державі Карла Великого, Дж. Г. Лінч визначає каролінгське суспільство як літургічне3. Д. Старостін, характеризуючи розвиток Франкського королівства епохи Каролінгів, вказав на наріжну роль романо-германського синтезу в процесі державотворення. Успішність останнього зумовлювалася союзом франкської верхівки з католицькою церквою, яка забезпечила підтримку завойовницьких та централізаторських ініціатив Меровінгів з боку місцевого католицького духовенства.
Дослідник звернув увагу на непрості взаємини королів, знаті та церковної ієрархії4.На думку О. Головка, означення „імперія“ стосувалося тих володарів та їхніх ідеологів, які, насамперед, втілювали в практику державного життя певні ідеологічні традиції, що склалися в раннє середньовіччя під впливом християнського світосприйняття. Серед цих держав, передусім, він називає Візантійську, Франкську, Німецьку імперії. Назва Німецької трансформувалася наприкінці середньовіччя у „Священну Римську імперію німецького народу“. Претензії на подібну імперську спадщину епізодично спостерігалися також в історії Болгарії, Англії і, навіть, Кіпру5. Аііпдзаз, 1987. — 226 р.
1Гуревич А. Я. Избранные труды. Древние германцы. Викинги / А. Я. Гуревич.
- СПб.: Изд-во СПбГУ, 2007. - 352 с.
2 Грегоровиус Ф. История города Рима в Средние века (от V до XVI столетий).
— [Пер. с нем. М. Литвинова, В. Линде, В. Савина] / Ф. Грегоровиус. — М.: АЛЬФА-КНИГА, 2008. — С. 356.
3 Лінч Д. Г. Середньовічна церква: Коротка історія [Пер. з англ. В. Шовкун] / Д. Г Лінч. — К.: Основи, 1994. — С. 101.
4 Старостин Д. Н. Франкское королевство эпохи Меровингов: Генезис и трансформация представлений о власти в контексте романо-германского синтеза/ Д. Н. Старостин: Дис... канд. ист. наук. — 07.00.03: Всеобщая история. — СПб., 2008. — 190 с.
5 Головко О. Формування державних утворень у Східній Європі в IX — першій Ж. Жоффруа Флакк (1846—1919 рр.) широко проаналізувавши пам’ятки канонічного права, „житія святих”, зауважив роль церкви у зміцненні влади Капетингів1. Дослідники відзначають активну роль церкви, яка створювала мережу абатств та єпископств, в організаціїуправліннясоціальними процесами на освоюваних землях[56] [57] [58]. Ціла низка праць радянських дослідників була присвячена проблемі формування близькосхідних лицарсько-християнських держав[59]. Окремі релігійні аспекти розвитку середньовічної болгарської державності висвітлив Г. Літаврін, передусім у контексті взаємин з Візантією.