Нащадки Дакши
Дочки Дакши, дружини Кашьяпи (Діті, Дану, Адіті, Сінхіка, Віната, Капіла, Кадру, Муні та ін.) народили різних тварин і істот, до яких належать [139, I, II]:
• дайтьї (сини Діті) — клас демонів-асур, гігантів, які зі змінним успіхом борються з богами — синами Адіті.
Дайтьї тісно пов’язані з данавами, іноді від них не відрізняються. Дайтьї — вороги жертвопринесень. Серед них найвідоміші Ваджранга, Майя, Хіраньякша, Хіраньякашипу;• данави (діти Дану) — клас демонів-асур, гігантів, що борються з богами й тісно пов’язані з дайтьями. До данавів (їх у Ріґведі згадується сім) відносять Врітру, іноді — Камучі. Данави пов’язані з водою. У битві з Індрою данави були переможені й розсіяні. Згадується їхній владика Віпрачіті. Данави перебувають біля Варуни в його підводному палаці (типологічно пов’язані з іменем давньогрецького бога моря Посейдона);
• адітьї (діти Адіті) — солярні боги. Іноді Адіті вважається матір’ю всіх 33 богів: 12 адітьїв, 11 рудр, 8 васу й 2 ашвінів;
• гандхарви — група напівбогів, з яких зазвичай згадується тільки один — хранитель божественного напою соми, що іноді ототожнюється із сомою. Він — чоловік «жінки вод», або Апсарас. Від них народжуються першопредки людей — близнята Яма і Ямі. В Ріґведі Гандхарв перебуває на верхньому небі, асоціюючись із Сонцем і сонячним світлом, а в ряді випадків виступає як демон, ворожий Індрі. В Атхарваведі, де число ган- дхарвів зростає до кількох тисяч, вони — шкідливі духи повітря, лісів і вод, які викрадають у богів сому. В епосі й Пуранах гандхарви змальовуються як співаки й музиканти, які усолоджують богів. Згадуються багато царів гандхарвів, серед яких найзначніші Чітраратха, Сур'яварчас, божественний ріші Нарада, Вішвавасу. За царювання останнього, як свідчить пуранічна легенда, виникла ворожнеча між гандхарвами й зміями-нагами: спочатку гандхарви проникли в підземне царство нагів і відібрали в них їхні скарби, потім нагам за допомогою Вішну вдалося вигнати гандхарвів і повернути свої багатства.
Деякі дослідники наближають гандхарвів за іменем й частково за функціями до грецьких кентаврів;• апсари (апсарас, можливо, від давньоінд. «та, що вийшла з води») — на- півбожественні жіночі істоти, що живуть переважно на небі, але також і на землі (у ріках, в горах тощо). Як жіночі духи вод (порівнянні із грецькими німфами, слов’янськими русалками тощо), а також дружини або кохані гандхарвів апсари згадуються в Ріґведі й Атхарваведі. Відповідно до ведичних текстів апсари, як і інші духи, здатні загрожувати людям, зокрема насилаючи на них любовне божевілля, і в Атхарваведі наводяться заклинання проти них. В індуїстській міфології апсари, залишаючись дружинами гандхарвів, наділені функціями небесних куртизанок і танцівниць. Їхнє походження описується в текстах по-різному: «Рамаяна» розповідає, що вони виникли під час сколочування океану богами й асурами, і позаяк ні ті, ні інші не побажали взяти їх за дружин, вони почали «належати всім»; за «Харіваншею» і «Ваю-пураною» десять (або одинадцять) найшановані- ших апсар (серед них Менака, Урваші, Прамлоча та ін.) народились з уяви Брахми, а решта — це дочки Дакши. Число апсар у Пуранах коливається від двох-трьох десятків до сотень тисяч і вони класифікуються за кількома розрядами. До вищого, божественного (дайвіка) розряду належать апса- ри, які безпосередньо служать богам і нерідко за їхнім дорученням спокушають асурів або аскетів, чиє сподвижницьке життя могло б зробити їх рівними богам. Апсари за своїм бажанням здатні як завгодно змінювати свою зовнішність, але зазвичай вони зображуються прекрасними жінками, одягненими в розкішні шати, оздоблені коштовностями й квітами. За епічними уявленнями, вони улещують у раю Індри (сварзі) смертних воїнів, які загинули героями на полі бою;
• наги — напівбожественні істоти зі зміїним тулубом і однією або кількома людськими головами. Наги вважалися дітьми Кадру, дружини Кашьяпи, і постійно ворогували із птахами і їхнім царем Гарудою, народженим іншою дружиною Кашьяпи — Вінатою.
Нагам належить підземний світ — потала, де розташована їхня столиця Бхогаваті й де вони стережуть незліченні скарби землі. Наги вважаються мудрецями й магами, здатними оживляти мертвих і змінювати свою зовнішність. У людській подобі наги часто живуть серед людей, причому їхні жінки — нагині, славнозвісні своєю красою, нерідко стають дружинами смертних царів і героїв. У міфах перелічено багато царів нагів, серед яких найвідоміші тисячоголовий змій Шеша, що підтримує Землю, Васукі, використаний богами й асурами як мотузка під час сколочування Світового океану, та ін. Великий цикл міфів про нагів є в першій книзі Махабхарати, у яких йдеться про велике жертвопринесення змій, вчинене царем Джанамеджаєм, щоб помститися за вбивство свого батька Парікшіта царем нагів — іакшакою. Одна з легенд цього циклу розповідає, як наги одержали безсмертя, покуштувавши амрити (божественного напою). При цьому їхні язики роздвоїлися, тому що їм довелося злизувати амриту з гострих стебел трави куші. В індійських джерелах уявлення про нагів — божественних зміїв — змішується з уявленням про на- гів — історичні племена, які жили на північному заході Індії ще до приходу туди аріїв. «Нагадвіпа» («країна нагів») розглядалася як одна з 9 областей Бхаратаварші (Індії), а з коренем «нага» пов’язана велика кількість індійських топонімів. Припускається, що реальні наги були племенами монголоїдної раси, тотемом яких була змія (кобра), і що міфологічна інтерпретація, таким чином, накладена на історичну основу. Наги, які відігравали, ймовірно, важливу роль у міфології доарійської Індії, посідають чільне місце й у буддизмі, що давало деяким буддологам (Е. Конзе та ін.) підставу бачити в цьому ознаки неарійського походження буддизму. До буддизму наги ставляться прихильно й часто виступають його гарячими прибічниками. В одному буддійському міфі Мучілінде-наг рятує Будду під час потопу, в іншому — наг шляхом обману став учнем Будди й був викритий. Поза Індією наги зіставлялися з місцевими змієподібними божествами (як, наприклад, з лу в Тибеті), вшановувалися в релігійно-міфологічних системах мон-кхмерів, лаотенців (Лаос) та деяких інших;• ракшаси (давньоінд.
«той, хто охороняє» або «той, від кого ховаються») — один з основних класів демонів, що, на відміну від асурів, суперників богів, виступають переважно ворогами людей. Ракшаси змальовуються нічними чудовиськами, які переслідують людей і перешкоджають жертвопринесенням. При цьому вони або самі мають страхітливий вигляд (одноокі, з кількома головами, рогаті), або перевтілюються в лиховісних звірів і птахів. Пізніше про ракшасів говориться як про ве- летнів-людожерів, довгоруких, з вогненними очима, величезними животами, проваленими ротами, закривавленими іклами тощо. За «Махабхаратою», ракшаси — нащадки Пуластьї (одного з творців-праджапаті, через якого Брахма передав людям Пурани), але за іншими міфами, їх створив Брахма, щоб «охороняти» (звідси їхнє ім’я) первозданні води. Рамаяна розповідає, що столицею ракшасів було місто Ланка. У багатьох міфах ракшасами, внаслідок дурних діянь або через прокляття, стають смертні люди, а також гандхарви й інші напівбожественні істоти. Серед багатьох епітетів ракшасів найуживаніші «мандруючі ночами» і «бродяги». З рак- шасами часто ідентифікуються інші види злих духів (наприклад, пішачі). У міфах про ракшасів (як і про нагів) деякі дослідники вбачають сліди переосмислених уявлень про аборигенні народності Індії;• пішачі — злісні й шкідливі демони, які вважалися дітьми Кашьяпи і його дружини Пішачі (за іншими джерелами, пішачі були створені Брахмою зі свого гніву). Демони-пішачі насилали хвороби, нападали на людей, харчувалися їхнім м’ясом і кров’ю. У пізньоведійській літературі три класи благих істот: боги, люди й пітари-«батьки» (обожнені померлі предки, що перебувають на «третьому» небі) — протистоять трьом групам демонічних істот: асурам, ракшасам і пішачі. Пішачі зазвичай розглядаються як прокляті душі пітарів-предків. Судячи з деяких відомостей (наприклад, про особливу, властиву пішачі мову — пайшачі, про місце їхнього перебування — у горах Віндхья), міф про пішачі має історичне підґрунтя: не виключено, що це якесь плем’я аборигенів, що вступило в конфлікт з аріями;
• кіннари — клас напівбожественних істот, що уявлялись або як люди з кінськими головами (на зразок грецьких кентаврів), або як птахи з головами людей.
Кіннари вважаються дітьми Кашьяпи або самого Брахми, що народилися з його ступні. Кіннари належать до оточення бога Кубе- ри (букв. «зі спотвореним тілом», бога багатства) і, як і гандхарви, є небесними співаками й музикантами. У пізньому індуїзмі ототожнюються з кімпурушами — істотами напівбожественної-напівтваринної природи;• Гаруда (давньоінд. «пожиратель») — син Кашьяпи й Вінати, ще однієї дочки Дакши. Коли Гаруда народився, боги, засліплені сяйвом, що випромінювало його тіло, сприйняли його за Агні й уславили його як уособлення Сонця. Гаруда постійно ворогує зі зміями-нагами, «пожирателем» яких він є (символічне відтворення боротьби солярного героя з його хтонічним супротивником). Цей мотив, зокрема, лежить в основі легенди про викрадення Гарудою амрити (походить від ведійського міфу про викрадення соми орлом Індри). Під час викрадення Гаруда зустрічається в небі з Вішну, який пропонує Гаруді дарунок, і Гаруда вимагає бути вище за Вішну. Тоді Вішну розміщує зображення Гаруди на своєму прапорі, але у відповідь просить Гаруду — царя птахів — бути його їздовою твариною. Гаруда зображується істотою з людським тулубом і орлиною головою, крильми, пазурами й дзьобом (надалі зображення Гаруди стають необхідним атрибутом будь-якого вішнуїтського храму). Від дружини Уннаті (або Вінаяни) Гаруда має двох синів — Сампаті й Джатаюса, однак, за іншими версіями, вони діти брата Гаруди — колісничого Сонця Аруни.
Онук божественного мудреця Кашьяпи від його сина Вівасвата-Ману став прабатьком людей. Будучи батьком богів і асур, людей і демонів, зміїв і птахів, Кашьяпа ніби символізує споконвічну єдність, що передує дуалізму творення. У ряді текстів Кашьяпа ототожнюється з Праджапаті або Брахмою.