Нарти
Нарти — герої давніх епічних сказань деяких кавказьких народів — осетинів, абхазів, абазинів, адигів, убихів, карачаївців, балкарців, чеченців та інгушів [90, II, 199]. Нарти згадуються також у фольклорі деяких народів Дагестану (наприклад, у тюркомовних кумиків) і окремих грузинських етнічних груп — сванів, рачинців, хевсурів.
Дослідники, проте, поки що не дійшли спільної думки щодо етимології терміна «нарти», так само як і з проблеми генезису нартського епосу.Багато образів та імен нартів, сюжети в національних версіях нартського епосу майже ідентичні. Нарти в національних епосах — це могутні воїни-богатирі, носії позитивного начала. Вони і мирно працюють, хлібороблять. Істотно відрізняються образи нартів лише в чечено-інгуському епосі, що зберігся фрагментарно. Тут нартів поділяють на дві групи: на високоморальних нартів (нярти) і злих, підступних орхустойців (або орстхойців). Нарт-орстхойці Сеска Солса, Боткий Ширтка, Ачамаз, Хамчі Патарз та інші частіше виступають підступними ґвалтівниками, які чинять набіги на мирних людей, пригноблюють безневинних. Їм, прибульцям, протистоять місцеві герої (Колой Кант, Горжай, Кинда Шоа та ін.) — богатирі, які переважно мирно працюють*. Проте в інгуських варіантах епосу іноді нарт- орстхойці разом з ними охороняють інгуські землі від ворогів, які приходять з рівнин, або рідняться з місцевими героями (наприклад, Сеска Солса видав свою дочку за Кинда Шоа) [90, II, 200].
В образах нартів виявляють риси міфологічних персонажів, які діяли в різні доісторичні періоди. Наприклад, в абхазькій версії нартського епосу найяскравіше виявляють свідчення матріархату: велику родину нартів — зі ста братів і сестри Гунди — очолює їхня мати без чоловіка Сатаней-Гуаша, яка має необмежений авторитет. В осетинській і адигській версіях мати нартів Сатана також відіграє важливу роль, але вона ними вже не керує (рішення у важливих справах приймають на чоловічій раді).
Загалом нартів носії нартського епосу сприймають як предків їхнього народу, як міфічне плем 'я перших людей. Століття їхнього існування, «героїчне століття», — це міфічний час культурних героїв, які відбирають у чудовиськ або богів вогонь, насіння проса, напій сано (божественний хмільний напій); вони також винаходять пиво, арфу, сопілку, дарують людям фруктові дерева, плуг, млин. З прародителькою Сатаною пов’язана поява першого коня і першого собаки. Нарти борються з хтонічними чудовиськами — драконами, велетнями, вдаючись при цьому не тільки до фізичної сили, а й до магії* Можливо, що в цих двох протилежних групах нартів зображено представників автохтонів Кавказу — «кавкасіонців» та прибульців — «середземноморців».
(здатні змінювати погоду, зупиняти сонце, бачити всі події в магічному дзеркалі, збивати з неба зірки, насилати холоднечу і туман, оживляти мертвих, перевтілюватися і перевтілювати інших, викликати загибель усього живого, зціляти хворих, розуміти мову птахів і тварин, спускатися в підземний світ і повертатися з нього) [90, II, 200].
Нарти вступають у тісні відносини з богами, які беруть у їхньому житті активну, особисту участь (аж до участі небожителів у походах нартів). Деякі нарти навіть перебувають у родинних стосунках з богами. До того ж нарти часто виступають як богоборці і подеколи у цій боротьбі здобувають перемогу. Природа образів деяких нартів пов’язана, очевидно, із солярними міфами. Простежується також зв’язок з календарними міфо-поетичними мотивами. Є (наприклад, у чечено-інгуських сказаннях) кілька версій зникнення нартів. Здебільшого в них вони гинуть, випивши розплавлену мідь, але мотиви цього вчинку різні: каяття нартів у своїх злодіяннях; кара богів, що прирекли їх за розбій на голодну смерть (в окремих версіях — семирічний неврожай). В осетинському й адигському епосах загибель нартів також пов’язана з волею богів: поставлені перед вибором між безславним існуванням і посмертною вічною славою, вони віддали перевагу славі [90, II, 200].