Можливими пам’ятками загибелі Гіпербореї є кам'яні споруди (дольмени, кромлехи, менгіри), виявлені в різних частинах світу — на Кавказі, у Середземномор’ї, на Британських островах, в Австралії та Океанії, на Американському континенті, в Індостані та ін. Відомі вони і на Півночі, в «гіперборейських краях».
Про один з них, виявлений на горі над Кольською затокою, розповів у журналі «Наука і релігія» (2005 р.) мурманський народознавець Л. Єршов. Камінь, що називають Воронячим (ворон, як зазначалося, вважався священним птахом Аполлона), одразу привертає увагу: і своїм положенням, і своїми розмірами (до 3 м заввишки), і тим, що складається він з трьох частин.
Навколо Воронячого каменя (на Кольському півострові відомі десятки «воронячих» топонімів, зокрема Вороняча ріка, Вороняча гора тощо) видно явно штучні кам’яні кладки, що тягнуться дугами до двох сусідніх глиб. Дуги з каменів утворюють єдине кільце. Є вхід в це кільце — навпроти одного з трьох головних каменів, що за розмірами і формою нагадують стіл (можливо, вівтар). Вхід у кільце і стіл-вівтар розташовані чітко по лінії захід-схід. Лінія ущелини цього дольмена розташована під кутом 30 градусів у напрямі до астрономічного полудня (цей кут відповідає 1/12 повного кола, тобто сектору небосхилу, що займає одне зодіакальне сузір’я). Імовірно, кольський Воронячий камінь — це давнє святилище, що використовувалося і в астрономічних цілях, як і багато інших мегалітичних споруд. На рис. 8 показано зображення і схему Воронячого каменя порівняно зі схемою святилища на Північно-Східному Кавказі.Те, що давні святилища аріїв виконували і астрономічні функції, підтверджується чисельними археологічними знахідками. Однією з останніх і найсенсаційніших є відкриття так званого небесного диску з Небри, на якому відображено реальне розташування астрономічних об’єктів, тобто «найдавніше зображення космосу» [135]. Пролежавши в землі понад 3,5 тис. років, у червні 1999 р. «небесний диск» разом з іншими цінними старожитностями був виявлений в землі Саксонія — Ан- хальт (Німеччина). Його було знайдено на горі Міттельберг (висота 255 м) вище міста Небра за течією річки Унштрут. Шпиль цієї гори 3,5 тис. років тому оточував вал діаметром 160 м, на вершині якого містилася кам’яна споруда, що нагадує інші святилища — обсерваторії кельтів новокам’яного і бронзового віків. Наприклад, у тій самій землі Саксонії — Анхальт влітку 2003 р.
проведено розкопки «обсерваторії» — святилища Гозек: ця концентрична споруда діаметром 75 м служила людям новокам’яного віку святилищем, де фіксувався день зимового сонцестояння (вік цього центру сонячного культу — близько 5 тис. років) [135].«Небесний диск з Небри» (1600 р. до н. е.) вагою близько 2 кг і діаметром 32 см виготовлений з бронзи з накладанням на неї методом інкрустації пластинчастих зображень небесних об’єктів з золота. Найбільший з них — Сонце. Інші фігури відтворювали серп Місяця і картину нічного зоряного неба. Шестигранник з позначеним центром семи зірок — це Плеяди, що мали в давнину особливе значення. Всього на диску зображено 32 зірки, а також 3 дуги (одну втрачено). Очевидно, дві дуги зображали горизонт, а третя — Чумацький шлях (за іншою
Рис. 8. Зображення і схема Воронячого каменя на Кольському півострові (за Л. Єршовим)
Ліворуч — схема мегалітичного святилища Воронячий камінь, укладена Л. Єршовим влітку 2003 р.;
1 — дольмен; 2 — вівтар; 3 — глиба пірамідальної форми; 4 — астрономічний полудень;
5 — магнітне схиляння; 6 — напрям, заданий «щілиною» дольмена; 7 — лінія рівнодень. Праворуч — схема аналогічного за плануванням і розмірами святилища на Північно-Східному Кавказі, на схилі гори біля курорта Талги (висота головної наскельної структури — 2,5 м); це пам'ятник каякентсько-хорочоєвської культури кінця II тис. до н. е.
(Марковін В. Дагестан і Гірська Чечня у давнину. — М., 1969. — С. 112)
версією — веселку). Сам диск дослідники вважають основою шаманського барабана (цим, зокрема, пояснюється сорок отворів діаметром 2,5 мм, зроблених по колу). Зображення «небесного диска з Небри» відтворено на рис. 9 [135].
Рис. 9. «Небесний диск з Небри» після реставрації
(фото є власністю Археологічного відомства землі Саксонія — Анхальт) [135]