Мегалітичні святилища
Мегалітичні споруди давнини, пов’язані з архаїчними культами і ритуалами, що, можливо, своїм корінням сягають легендарної Гіпербореї, привертають до себе все більшу і більшу увагу дослідників.
Про це писали ще в епоху Середньовіччя: наприклад, хроніст Гальфрид Монмутський у своїй «Історії бритів» (1130-1138) наводить кельтську оповідь Уельсу про те, як велетні, які колись селилися на Британських островах, використовували їх в ритуальних і цілющих цілях. Про існування аналогічних оповідей, пов’язаних з мегалітичними спорудами Кавказу, Британії, Північно-Західної Франції та інших ареалів їх поширення, свідчать дослідження етнографів ХІХ-ХХ ст. Сучасні дослідники зауважують, що Стоунхендж та інші відомі мегалітичні споруди зводились у так званих місцях сили, тобто місцях, де з глибинних розломів земної кори виходять міцні енергетичні потоки. Водночас сама конструкція та елементи кром- лехів і дольменів формує відповідні поля, які благодатно чи негативно впливають на людину. Отже, мегалітичні споруди — це багатофункціональні будови, що відіграють роль святилищ, астрономічних обсерваторій, сакральних лікарень, соціально-культурних центрів тощо. Про це, наприклад, пише кореспондент журналу «Наука и религия» В. Бєлічева. При цьому творцями мегалітичних споруд Кавказу та Атланто-Се- редземноморського регіону визнаються ібери, тобто знайомі нам по ІІ тому цього видання іберійсько-кавказькі народи з ви- сокорозвиненою культурою (рис. 10).Рис. 10. Жінка народу іберів («Дама з Ельче») — творців Стоунхенджа
(фото з журналу «Наука и религия»)
Водночас мегалітична архітектура зустрічається і далеко від регіонів давнього поширення іберійсько-кавказьких народів — в Океанії і на Далекій Півночі, що свідчить про спільність культури архаїчних спілок, що дали згодом розвиток різним етнокультурним утворенням.
Наприклад, у журналі «Наука и религия» не раз розповідалося про сейди — святилища народу саамі, корінного населення Лапландії — природної області, що охоплює північ Швеції, Норвегії, Фінляндії і захід Кольського півострова. Це основний район розселення саамів (лопарів або лапландців), яких іноді виокремлюють у лапланоїдну расу в межах уральської раси (характеризуються низькорослістю, брахікефалією, низьким обличчям, випадками епікантуса, увігнутою спинкою носа) [12, 625].Ці лапландські святилища, створені в межах глибоко традиційної культури, відтворюють у своїй будові і просторовій орієнтації релікти дуже давнього духовного спадку, що бере свої початки, можливо, від часів гіперборейської прото- цивілізації Півночі. У 1990-ті роки карельські археологи виявили сейди на плоских вершинах досить високих гір у Північній і Західній Карелії. Це широкі, складні сакральні комплекси, особливі «місця сили», тобто «карельські Стоунхен- джи».
Сліди гіперборейської культури на Кольському півострові та в Ловозер- ських горах (тут міститься священне для саамів Сейдозеро) почав шукати в 1920-ті роки мандрівник-містик і філософ-косміст Олександр Барченко, який очолив тоді створений ним «Інститут краєзнавства Мурмана». Маршрутів, що проклав Барченко, дотримуються і сучасні дослідники Кольського півострова. Нещодавно, наприклад, один з таких дослідників Є. Лазарев обстежив досить величну споруду з кам’яних плит, що підпадає під категорію дольмена. Вона розташована на вершині невеликого, залісненого пагорба Ваенге і повернута своїм «порталом» на захід (рис. 11). Недалеко від Кольської затоки на одній з прибережних гір виявлено також викладене на скельній площині коло з каменів, зорієнтоване на появу Сонця з-за гір у день літнього сонцестояння. Знайдено тут і класичний «північній лабіринт» — з перехрестям зі сторони входу, звернений на південний схід. Площина, на якій споруджено цей спіралеподібний «лабіринт», абсолютно рівна, округла, діаметром близько 20 м і міститься на вершині невеликої гори (посеред долини). Сучасні дослідники називають «класичним північним лабіринтом» той, у якому є 12 кілець-стінок, співвідносних, можливо, з 12 зодіакальними знака- ми-місяцями. В журналі «Наука и религия» повідомлялось також про величезний ритуальний комплекс, виявлений на вершині найвищої гори Західної Карелії (0,5 км) Воттоваари — чисельні сейди, кругові кладки з каменю, вирубані в скелі сходи тощо.
Рис. 11. Дольмен на Ваєнзі. Вид із заходу
(рис. Є. Лазарева)